WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Вивчення життєпису письменника у школі (науковий реферат) - Реферат

Вивчення життєпису письменника у школі (науковий реферат) - Реферат

ніч застає за змалюванням статуй художник, який брав уроки в Академії мистецтв, автор "Вечорів на хуторі біля Диканьки" Микола Гоголь. Він відродив у Тараса впевненість, що малювання портретів у майбутньому дасть йому добрий заробіток. Як не дивно, але чуйний і щедрий Гоголь (по-дарував Тарасові акварельні фарби, олівці, папір, клопотався перед Енгельгардтом віддати хлопця на навчання до майстра Ширяева) соромився афішувати свою дружбу з обідраним хлопцем-кріпаком, хоч яким талановитим він не був. А ще Гоголь привів Шевченка до свого вчителя в Академії - славетного Венеціанова, познайомив з демократичним Євгеном Гребінкою. А потім було знайомство з Карлом Брюлловим, Аполлоном Мокрицьким, А. Боровиковським, Л. Толстим та ін.
Та стався випадок, який був трагічним і переломним у житті Тараса. Коли до Брюллова приїхав улюбленець царя, висуванець Аракчеева граф Й. Кпейнміхель, щоб замовити свій портрет, вони не зійшлися в ціні. Тоді Брюллов порадив талановитого учня Шевченка, який виконає портрет за значно нижчу ціну. Коли портрет був готовий (випромінював пиху, жадобу, хтивість), то генералу Клейнміхелю він не сподобався (як дві краплі води був схожий на оригінал!). Він обурився і грюкнув дверима, ні картину не взявши, ні грошей не заплативши.
Якось до Тараса завітав перукар з голярні і, дізнавшись про історію з портретом,охоче погодився купити його для вивіски на голярні, але з окре-мими переробками: замалювати генеральські регалії, почепити рушник на шию та дати в руки голярське причандалля. І коли відвідувачі голярні впізнали дійсну особу на вивісці, то граф змушений був викупити свій портрет у перукаря за 500 крб., замість раніше 50 крб. у Шевченка.
Злоба і помста Клейнміхеля зросла. Потім із графом Енгельгардтом він домовився викупити самого кріпака Шевченка за 2500 крб. Можна уявити, що чекало Тараса після цього - смерть у муках. А тому, завдяки клопотан-ню Брюллова перед царицею Олександрою Федорівною і розіграному в лотерею портрету поета Василя Жуковського (вихователя царських дітей) і взятому кредиту друзями, вдалося викупити Шевченка в Енгельгардта 22-квітня 1838 р. Шевченко став вільний і був урятований від розправи...
Ось кілька цікавих прикладів із життя М. М. Коцюбинського, В. Стефаника, Лесі Українки, які вміщені в літературних бувальщинах у збірці "Навколо Парнасу" (упор. І. Артемчук. - К.: Дніпро, 1989).
Про чесність поліції
У газеті "Волынь", у якій певний час працював секретарем редакції М.Коцюбинський, була надрукована стаття, що викривала хабарництво та нечесність поліцейських.
Волинський губернатор, обурений публікацією, викликав Коцюбинського і заявив, що він рішуче забороняє "порушувати питання чесності поліції".
- Так, так, пане губернаторе, - спокійно відповів Михайло Михайло-вич. - Запевняю вас, що ми ніколи не будемо писати про чесність поліції.
- Гаразд! - не зрозумівши, але вже трохи м'якше додав губернатор.
Твори песимістів
- Чому ви не шануєте свого здоров'я і не хочете слухати лікарів? - питають у Стефаника.
Письменник не має сміливості зізнатись, що це правда. І жартує:
- Лікарі пишуть такі рецепти, що читати їх ще тяжче, ніж: твори песимістів.
Математика переконань
Про брата Лесі Українки Михайла казали, що він звик підходити до оці-нки різних людей з точки зору математики. Коли часом хотів назвати когось недалекою людиною, то казав: "Він зовсім не знає математики".
- І я маю свою "математику", - казала Лариса Петрівна, - все Си-біром міряю: отак придивлюсь до людини і думаю, чи годна вона за свої переконання Сибіру понюхати, якщо годна - ото людина!
Спогади сучасників про особу письменника - ще одна форма викладу життєпису. У різні роки літературно-мистецькі видавництва друкували низку цікавих і захопливих спогадів про майстрів слова, твори яких вивчаються у шкільному курсі літератури ("Спогади про Івана Карпенка-Карого" (1987), "Про Ольгу Кобилянську" (1983), "Спогади про Михайла Коцюбинського" (1962), "Живий Остап Вишня" (1966), "Незабутній Максим Рильський" (1968) тощо).
Зішлемось на кілька прикладів проведення уроків, на яких прозвучали спогади сучасників. Так, вивчаючи в X класі життєпис Панаса Мирного, були наведені спогади письменника Євгена Кротевича у книзі "Київські зустрічі" (К.: Молодь, 1963).
"...Мені пощастило двічі бачити Панаса Яковича в Полтаві, де він постійно і майже безвиїзно жив. Принаймні ніколи не був у Києві, як це точно встановлено.
А бачив я Мирного в день відкриття в Полтаві пам'ятника Іванові Кот-ляревському - 12 вересня (н. ст.) 1903 року...
Я й тепер начебто відчуваю те зрушення, що стрепенуло весь величез-ний натовп народу, коли спала пелена з монумента Котляревському; я не-мовби й тепер чую ті захватні вигуки "Слава!" й "Ура!", які довгими хвиля-ми перекочувалися скрізь на площі та вздовж бульвару, спереду якого стояв пам'ятник.
...Надто ж ненавиділи тодішні царські сатрапи автора роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" і всіма способами намагалися твердо дізнатись, хто саме пише під таким ненависним для них псевдонімом Панаса Мирного, не сподіваючись, звичайно, що написав такі небезпечні для них твори дійсний штатський радник, цебто штатський генерал, управитель Полтавської казенної палати...". Це був Панас Рудченко (Мирний).
А ось одинадцятикласники прослухали спогад дружини письменника Григорія Косинки про О. Довженка. Вона, випускниця операторського факультету Київського державного інституту кінематографії, разом із чоловіком зазнали сталінських репресій (Тамара Мороз - Стрілець. Голос пам'яті. - К.: Радянський письменник, 1989).
"...Пригадується оголошення, в якому повідомлялося про творчу зустріч із режисером Олександром Довженком і перегляд його фільму. Ми хотіли якнайкраще зустріти Олександра Петровича. Самі прибирали і прикрашали приміщеннями знали режисера Довженка за його фільмами "Сумка дипкур'єра", "Звенигора", які викликали в нас глибоку повагу до їхнього автора...
Інститутський зал був переповнений як ніколи. Чекаючи на зустріч з Олександром Довженком, студенти переказували одні одним усе, що знали про нього як художника і режисера...
На мене тоді неабияке враження справили слова Олександра Петровича:
- Відображаючи події фільму, я не зупинявся на подробицях, я шукав найвагоміші факти, щоб яскравіше змалювати велич події...
Того вечора Олександр Довженко розповів про свою роботу над сцена-рієм, про те, як добиралися автори, як знімались масові сцени, говорив про труднощі у роботі над фільмом. Ми слухали його,
Loading...

 
 

Цікаве