WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

лихоманка, але цокотіли зуби й темніло в очах... а Супрун раптом схопився на ноги й затанцював гопака на камені, виляскуючи руками по животі та стегнах: "Живі! Живі!" А тоді нахилився вперед і тицьнув порогові дулю: "На!" Матвій дивився злякано, розтуливши рота".
Стисло, а разом з тим і вичерпно змальовує Ю. Мушкетик життєвий шлях братів після В. Хмельницького. Участь у воєнних походах Хмеля принесла обом такий -- сякий набуток. Але якщо Матвій закопав той скарб і, "працюючи як віл", "не цураючись жодної роботи", примножуючи його, Супрун прогуляв свою частку здобичі в шинках і, нічого не заощадивши, жив, перебуваючись з води на квас, і поступово накопичував у собі заздрість до багатого брата. Ю. Мушкетик переконливо досліджує психологію, з одного боку - "господаря", з другого - "дейнеки", підводячи читача до неминучої непримиренної сутички між братами,, один з яких уособлює; трудівника, другий - шукача дармового набутку.
Чи була можливість у братів порозумітися? Пригадаємо початок твору, коли автор описує, як після смертельного двобою із стихією вони спали у кам'яній печерці-заглибині, "притиснувшись міцно один до одного, зігрівшись обопільно, почували, як в одне б'ються їхні серця, як переливається, пульсує кров, а Матвій ще й почував у грудях щемкість незвичайну... й думав про те, що немає світі того, чого він не зробив би для брата, навіть ціною власного життя, що вже ніщо-ніщо й ніколи не роз'єднає їх... Те саме почував і Супрун, тільки не так щімко…". Але тепер звернемося до однієї з останніх сторінок: "Матвій влетів у хату, просто в чоботах ступив на лаву, далі на лежанку. Супрун лежав на гарячій черені, зігнувшись калачиком, неначе маленький, побачивши брата, ледве підвів із зібганого кожушка голову. Матвій похлинався люттю:
- Ти чого тут?
- А де мені бути?
- Та ловлять, виловлюють вас... У Полтаві оно постріляли.
- Стріляйте! Всіх не перестріляєте. Прийде погибель і на ваші голови.
Матвій ледве йняв віри почутому:
- Та що ти таке кажеш! Причім тут я? Я тебе рятував...
З Супрунових очей бризнули іскри, обличчя накіпчилось, навіть ріденький чубок: на голові став дибки:
- Йди під три чорти. Увесь вік та мене рятуєш... Увесь вік... Себе в мені. Себе! .Я ненавиджу тебе, чуєш. Біжи, донось або бери шаблю.
Матвієві склакло в душі, щось оповзло там, крижаніло.
- Що ти говориш, брате? За що ти мене ненавидиш? І ти мене рятував... На дніпровій лаві!..
- Якби знав, не рятував би. И плюю на тебе і на твого гетьмана. Все одно... До кінця... Його очі жахтіли, обличчя перекривилося, тонкі сині губи потягло вбік. Він був страшний і жалюгідний водночас".
Читаючи ці рядки, ми бачимо, що ніколи не зможуть порозумітися такі, різні за характером, брати. І не тільки політичні пристрасті будують між ними прірву, немає у Журавок палкого фанатизму. Особливо у Супруна, який лає, Виговського з чужого голосу і так само з чужого голосу стає за Пушкаря, повіривши запевненням останнього, що "російський цар обстоює бідних людей і обіцяє поважати наші права та вольності". Та й Матвій з часом, особливо, коли Виговський відсторонив його від себе, усвідомив, що між шляхетним паном і ним, звичайним писарчуком, - величезна відстань, і що для вождів, зокрема й Виговського, Матвії - звичайні пішаки у державній грі.
При кожній зустрічі брати сперечаються, не можуть знайти розуміння, а згодом зустрічаються на ратному полі. Вони не рубають один одного, але коли лава іде на лаву, то кожен з братів просто Фізично відчуває, що назустріч десь у тій лаві летить брат. І через цей складний вузол Мушкетик намагається передати найстрашнішу трагедію нашого народу ~ брат воює проти брата.
Окрім центральних осіб, у романі небагато другорядних пер-сонажів. Для кожного з них автор знаходить оту головну, виразну деталь, що дає змогу не лише уявити цей образ, а й закарбувати його в пам'яті: відлюдкуватий, жорстокий Сидір С якось, коли Сидір був ще підпарубчаком, до їхнього двору забіг сусідський пес, і почав хлебати з черепка біля хліва, Сидір підкрався і хряпнув його кілком по голові: "Нащо ти? - запитав Матвій. "Атак", - і сміявся очима); І. Богун - "прямий, як колійська швайка, і гострий, як бритва, ніяких дипломатій розуміти не хоче. Він вірить тільки в шаблю, доброго коня, вірного товариша... Богун недовірливий, як чорт, і довірливий, як дитина": Юрій Немирич пещений, тендітний, надзвичайно освічений, "з-під жупана замість кольорової стрічки виглядали білі кружева". "Шляхтичі дивилися на білосніжні кружева Немирича, їм легко вливалися у вуха кружева його мови...". Немирич вклонився на відповідь , і біла піна кружев загойдалася довкола його шиї...".
За словами Н. Черченко, новою для Мушкетика є стилістика твору "На брата брат". Якщо у попередніх романах він здебільшого давав літературну інтерпретацію відомий чи мало відомих історичних фактів, то тут він робить це лише стосовно постаті Виговського, і робить дуже стисло. Щільність письма у цьому творі така, якої Мушкети" ще не досягав. Особливо це стосується пейзажів. Тут немає ані розлогих, ані "спокійних" пейзажів. Сплюндрована війнами, кров'ю, людською злобою земля наче горить у героїв під ногами. Так, у першому розділі,, у розповіді про те, як крутійствували, клепали один на одного доноси тодішні політикани, жахливим символом постає картина глухої ночі, під покровом якої здійснювалось злодійство: стару, убогу хату, у вікна котрої було видно "рядочок дитячих голівок - більших, менших, ще менших...", з протилежних боків,, не відаючи про дії один одного, підпалювали двоє. І бачило те "велике - превелике місячне кружало, що здавалося живою, велетенською мордою, котра дивиться й бачите", думає і знає щось, не відоме людям".
Дії паліїв то перегукуються з буйством стихії, то протистоять їй. "Між хмар миготіли цвяшки-зорі, вістрями до землі, й по одній кресануло небесне кресало,, вона зірвалася, шигонула до землі". Один з прибульців, "в куцому, підбитому хутряною опушкою жупані... видлубав з кишені штанів трут та кресало... іскри сипалися снопами на синій жупан, на червоні шаровари, й тремтіли палієві руки, й тремтіла й здригалася його душа". "Місячне сяйво було зелене, ядуче "і в ньому пливли кудись у безвість левади, високі осокори, сонні кати, а в них пливли люди, самі не відаючи куди, навіки віддані на волю вищих, не відомих їм сил..." З другого боку кати - інша постаті), "висока, гнучка, в кіреї, без шапки - шапку тримала за поясом", більш досвідченим рухом "запалила трут з першого кресала..."
І ось уже полум'ям буркало на всю силу, просянка тріщала, вогненна жужелиця здіймалася в небо1". Перша постать "перех-рестилася й промемріла сухими губами: "Слава гетьману Безпалому!" й так само перехрестилася й біля очеретів
Loading...

 
 

Цікаве