WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

поляків і далі дивилися на українців як на своїх холопів, що жили й козакували на землях, які шляхтичі й нині вважали своїми. Для декого було дуже важко вести на рівних переговори з українськими послами.
Ще й Гадяцькі статті не були утверджені, а чутки про них ходили найнеймовірніші. По Україні розсилалися листи, в яких писали, що Виговський обдурив царя й віддає українців, у польське ярмо, що незабаром почнуть повертатися у фільварки пани, і поженуть нагаями посполитих на поле, урівняють, як 1 колись, їх з бидлом.
Як пише Шевченко, помилкою гетьмана і старшини було те, що вони погано пояснили людям Гадяцькі пакти, пунктів багато, вони вельми складні, деякі зовсім незрозумілі.
Тому після такої події, коли здавалося, "й небо мало б прихилитися до гетьманових ніг, а край упокоритися, заспокоїтися?,.1 Виговський почувається, "неначе у випаленому степу; видно далеко й не видно нічого. Величезна влада у руці, а сама рука безсила...". Як пише Мушкетик, "не вистачало Виговському запальності, крутості, прозірливості...". Це була людина іншого характеру і Іншого часу.
Характер Виговського Мушкетик змальовує здебільшого очима старшого з братів Муравок - Матвія, але вносить певну кореляцію коментарями та ремарками,, а, головне, показом дій гетьмана, прагнучи створити не мальовничий образ, а живу людину. Так, погляд Матвія, який шанував гетьмана "за все: за тонкість розмислу,, за мудрість, за освіченість і дотепність, навіть за ту ж шляхетність і чепурність...", не лишається незмінним", поволі у ньому зникає беззастережливе захоплення, поступаючись зваженим розмислам - усе те не без впливу й молодшого брата, Супруна, для якого Виговський не більше, аніж "писар", "за шкапувиміняний", з душею, "шляхетським лоєм вимазаною".
За словами Ю. Валуєва, чи не найбільш значущою у розкритті характеру Виговського є розповідь про козацьку раду в Корсуні у жовтні 1657 року. Присутність на ній зарубіжних послів засвідчувала ще наявні з часів Хмельницького міждержавні контакти України, увагу й повагу до неї зарубіжних володарів, а мудре поводження з тими послами, маневрування між ними виявляли в ньому риси справжнього дипломата, державного діяча високого гатунку, і Відтворенням власних думок гетьмана, його вагань і сумнівів автор олюднює цей образ, наближає його до читача".
"Думки двоїлися: зваба влади солодкою отрутою набігала в серце, надпив її з чаші ковток... але там же й отрута. Пам'ятав, якою нелюдською напругою іноді стримував від непокори військо Хмель, як важко, до розлому голови, виважував плани битв як скаженів і як стриг крижаними очима поля тих битв, як мало спав, як багато пив, як хапався правицею за серце і як рано впав, підтятий втратами та невдачами. Так то Хміль -могутній, залізний чоловік. А він чоловік звичайний, не зовсім крихкий, але без криці в серці, з добротою і ваганнями, з хитрощами й лукавством - наодинці поцінував себе тверезо. Чи витримає?".
Своєрідним узагальненням розповіді про гетьмана у цьому епізоді є авторська ремарка:
"І був розумний. На раді говорив останнім, вислухавши думки всіх, виваживши, переваживши, одмірявши рівно стільки, скільки треба. І всі майже завжди погоджувалися з ним. Хитрим вважали, бо ніколи його не бачили п'яним, знали, бачили, що любить жіночі солодощі, й ніколи не вловили на не цноті: а ще любив ошатний одяг, був охайний, чисто підголений, акуратний...".
У подальшій розповіді до образу Виговського додається іще кілька виразних рис: сміливість у поводженні з російськими воєводами і ненависть до Москви, котра " не визнавала його гетьманом", уміння видавати з себе козака "простого, компанійського, знав-бо, то найпевніша слава для гетьмана".
Своєрідним антиподом Виговського постає у романі полтавський полковник Мартин Пушкар. Мушкетик не приховує свого негативного ставлення до Пушкаря, малює його пихатим, бундючим, славолюбним, а зовні - "довголесим і рукатим, з білобровим обличчям, з сивим вусом, один кінчик якого звисав, а другий стирчав у бік". Письменник переконаний і переконує нас, що "демократизм" Пушкаря мав в основному власний інтерес, що невдоволення голоти сваволею панів і нав'язуванням уніатства він використовує заради повалення Виговського і власного возвеличення. Адже, як пише Мушкетик, та булава "снилася йому, вникла в душу, як болячка", через те "шукав спільників, підбурював козаків свого полку, запорожців, аж поки зібрав "цілий піший полк" "відвиклого од праці, люду, котрий мріяв розбагатіти водночасся, захопивши маєтності заможних хазяїнів". Цей різночасний обдертий люд - кепсько одягнений, без зброї, без коней, без шеляга в кишені, зорче затятий і відчайдушний і завжди п'яний", здобув назву дейнеки. Вони пішли за Пушкарем, сподіваючись на ласку російського царя, вбачаючи у Виговському прихильника Польщі й унії. Серед тих непокірних був і молодший Журавка - Супрун. Два різні брати опинилися по різні сторони барикад.
Як пише А Шевченко, саме навколо сюжетної лінії, присвяченої стосункам Матвія і Супруна Журавок, сконцентровані найтрагічніші події, найболючіші точки роману.
Письменник намагався якнайглибше осягнути характери, збагнути чинники поведінки, знайти пояснення тому, що привело братів до протилежних,, ворожих один одному таборів і до трагічної їх загибелі.
Письменник характеризує братів як дуже не схожих між собою: рвучкий* відчайдушний, звиклий до командування Супрун і обережний, розсудливий, готовий скорятися молодшому братові Матвій. Супрун може безоглядно кинутися на ворожу лаву або по-датися за чимось примарним. Матвій ж у житті не дозволяв собі спалаху, крику, навіть великих грубощів, таким зробило його життя, в якому не поривався кудись далеко, не важився на щось велике, бо завше примірявся до середини. У романі Матвій часто задумується над життям:
"Нам. українцям, випало жити на спокусу іншим, але через що? Чи через те, що ми такі гречкосії, не хочемо чужого, не важимося на чуже, не розпалили в собі жадоби, чи через те, що не знаходимо однієї, власної, правди, а хапаємося за ту, котру нам підсовують? І гриземося поміж собою, возвеличуємося один над іншим. Менші - над меншими, більші - над більшими. Всі хочуть в отамани, ніхто не хоче коритися, визнавати над собою влади".
"Трави в нас м'які та лагідні, ріки чисті і сади рясні та щедрі, можна б жити... Можна б перетворити все те в рай. Якби… не тягли врізнобіч. Якби плекали цю землю. Якби жадібні сусіди не стерегли наше багатство жадібними очима".
Досить яскраво характеризує братів такий епізод:
"Вони обоє подолали бурхливий потік, добулися під скелю. Першим переплив Матвій, у нього вистачило сил здолати й цю пе-репону, а ледве повалився на розпечений камінь, почали тремтіти ноги, а далі й руки, його всього бив дрож, била
Loading...

 
 

Цікаве