WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

ворогом, союзник -зрадником, нікчема набував слави, а герой канув у безслав'ї. Як пише письменник, тільки люди в силі були бачити ці війни, тварини божеволіли від такої кількості крові, зчиняли ревчиська, втікали в ліси, в несходимі нетрі або вбивали один одного.
Події, описані в романі, відбуваються після смерті Богдана Хмельницького, коли вирішувалась проблема наступного гетьмана. Умираючи, Хмельницький дав гетьманську булаву своєму молодому й зовсім недосвідченому синові Юрію. Мушкетик: змальовує його у скептичному плані Ця напівдитина не могла самостійно керувати, зрозуміло, що вона мала стати іграшкою в руках дорослих, кожен з яких подумки приміряв гетьманську булаву до себе. І все ж ті, хто кричав на гетьманство Хмельниченка, погоджуються, що на час його навчання "військом правитиме Виговський, і булаву, і бунчук братиме, коли треба".
Проте претендентів на владу багато. Очима Матвія Мушкетик стисло, але влучно характеризує представників козацької старшини, тут і "мужі достойні". Петро Дорошенко та Іван Богун, коті, хоч й не лізли у вічі, не відмовились б від високої честі, усвідомлюючи власну вагу й відданість Україні. Тут вже й ціла вервечка самовпевнених, амбітних полковників: миргородський Григорій Лісницький ("чоловік честолюбивий і ворокобний), переяславський Павло Тетеря ("вважав, що мудрішого за нього серед цього люду чоловіка немає"), уманський Михайло Хоменко ("одним оком зорить на .польського короля,другим на запорожців"), а ще генеральний обозний Тимофій Носач ("щодо грамоти - темний, як чобіт, але хитрий, пронизливий, дошпетний") і брати Виговського в других Костянтин, Федір та Данило, а ще ви-хователі Юрка Хмельницького генеральний суддя Вогданович-Зарудний та осавул Ковалевський, а ще полковник Любенський, Чер-нігівський, Подільський, Надніпрянський...
Кожен з претендентів проголошував себе оборонцем народних прав і намагався скликати під свою убогу короговку всіх невдоволених гультяїв, нероб, колотіїв та пробишак.
Е цей час знову загострюється боріння двох напрямів: і Москва, і Польща намагаються приєднати до себе Україну.
"Щиро оплачені московськими грішми, від міста до міста, від села до села йшли та їхали зодягнені під монахів, купців та старців вивідці й намовляли людей, страхали ляхами та панщиною."
Поляки ж також розсилали по містах та селах картай, лякаючи українців москалями та панщиною.
"З усіх сторін трубили лудовані голоси, обіцяючи панське життя в обмін на свободу, й багато людей вірили тому, були згодні на будь-чию кабалу, аби була цибуля та юшка, аби не мислити, не клопотатися самим про свою Вітцівщину".
"Поспільство - наче кваша, бродить, кипить, переливається, немає справжніх святинь, немає справжньої віри, Україна,, наскрізь пронизана супротивними вітрами, кришиться як лід у повінь".
Серед усього того кришива змальовує Мушкетик гетьмана I. Виговського. Як пише сам автор, постать І. Виговського в нашій історії поцінована чомусь дуже неправильно. Навіть в українських козацьких літописах гетьман трактований не дуже добре. Часто він поданий як запроданець, зрадник, підступна людина. Проте це несправедливо, Виговський був патріотом. Він любив і переймався долею України, був великим ревнителем благочестя, членом багатьох православних братств, щедро давав гроші на церкву, і
Виговський був одним з найрозумніших і найосвіченіших ко-зацьких ватажків. Він походив із православного шляхетського роду Київщини і вчився у славетній Могилянській колегії. За життя Б. Хмельницького Виговський був генеральним писарем, а також міністром закордонних справ, вів переговори з Москвою, Польщею, іншими державами, і Хмельницький на нього цілком покладався. Розважний і спокійний, Виговський був гальмівною силою для запального і нестримного Хмельницького.
Гетьманом його вибрали в 1657р. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуки противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Україна, злучена з Польщею, як і князівство Литовсъке, мала утворити одну спідку рівнин між собою республік під рукою одного короля, обраного всіма сказом.
"Ліпше" з'єднатися з поляками на правах вільного народу, аніж іти в неволю на віки вічні," і - говорить Виговський.
У романі Мушкетик намагається розкрити причину прихильного ставлення Виговського саме до поляків:
"Виговському ближче були поляки: півжиття прослужив по староствах та підкоморіях, просидів за шляхетськими столами, йому ближчий був польський стрій влади, де короля вибирають, сейм, де має голос кожний депутат, де сеймики місцеві, а на них виборні маршали. У московитів стрій деспотичніший, схожий на стрій багатьох східних деспотій, і таким він залишиться довго, може, й назавжди; польський же стрій трохи нагадував йому запорізький, тільки на Січі правлять всі козаки, а в Польщі - шляхта. Виговський хотів би запровадити такий, як у Польщі, стрій і на Україні, яку любив палко та хворобливо. Те почуття було складне, воно - неначе вишнева кісточка, яка проростає крізь порох, торішнє листя в забур'янілому саду. Ядро тої кісточки - давнє, українське, а сам паросток били морози й поливала чужа рука, й довкола росли інші зела, не українські. Все українське давно стало йому рідним і дорогим, одначе й не все польське викликало відразу та презирство, в душу, в пам'яті:) вросли польські слова, польський стрій, й не раз, коли зненацька бачив поруч поляка, щось скидалося в душі й тягнувся до нього. Те, що вростає в душу з юності, залишається в ній не вічно. Попри розмисл, накази розуму. Якщо пройшов тисячу миль в одній лаві, а потім перебіг до іншої, перша, хоч і буде потім вороже" одначе не, навертатиме до себе".
Через те, в час, коли для війни з Москвою потрібний союзник, Виговський звертається саме до поляків. Проте, якщо верхи і духовенство підтримували зближення з Польщею, то проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою.
"Найбільше простих козаків долягали чутки про шляхетство; це ж мій сусід вивчиться в шляхтича, а я лишуся чорнаком. Він такого ж роду-племені, як і я, той самий куліш і ту саму саламаху сьорбав з похідного казанка... а тепер він - пан".
Не хотіли слухати про будь-яку спілку з поляками й запорожці.
"Десять літ крутив їх разом один вихор, десять літ зорили один на одного зоддалік, з шанців, а коли сходились прикро, ніколи було розглядатися, один з двох має далі топтати ряст, другий лишався розпластаним на зеленій мураві".
Та і більшість
Loading...

 
 

Цікаве