WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

лист - пародія козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створеної, народна пам'ять пов'язує саме з цим легендарним кошовим.
Змальовуючи Сірка, автор мало відходить від історичних реалій. Сірко змальований як хоробрий, відважний воїн, який "сорок літ не випускав з рук шаблі", "був пронизаний всіма вітрами, шагами й дощами, стріляний і рубаний по всіх сторонах. Він енергійний і непосидючий". "В курені та канцелярії він нудьгував і намагався якомога швидше вирватися звідти, його душа прагла руху, бою, лету. Він летів на всі поклики і рубався на всіх вітрах".
На війні Сірко був самовіддано хоробрий і на диво винахідливим: умів э десятками козаків розбивати сотні ворогів, а сотнями молодцівперемагати тисячі неприятелів.
В його голові завжди крутилися всякі химерії: загадував плести велитенські, котрі б порятували Січ од голоду, сіті, ставити на човнах не по одній, а по дві щогли. Придумав збудувати човен потайний, щоб плавав він під водою, а над водою стриміло б тільки жлукто, крізь яке спостерігав би дозорець,, і хоч в козаків нічого не вийшло, його придумка сповнилась по-іншому. Вони просто перекидали човна й притоплювали його грузилами. Дихаючи тим повітрям, що в човні, йшли по груди в воді. А потім враз виринали перед носом у турків. Так розклепували ланцюги, так знімали сторожу біля фортець понад річка-ми.
Як отаман відчував себе Сірко відповідальним за все січове братство. Він беріг козаків в походах і в бою, не давав обдурити лихваря та корчмаря, встановив тверді порядки на крам-базарі. В сутяжництві з січовиками лихварів завжди ставили на сторону козаків, наказував заплатити з військової скарбниці, або віддавав у заставщину власні гроші. Тому запорожці любили Сірка, вісім шків поспіль вони обирали його своїм кошовим отаманом.
Проживши все своє життя на війні. Сірко водночас відзначався великодушністю і рідкісною безкорисливістю,, тому ніколи не переслідував слабкого ворога, а після війни ніколи не брав собі військової здобичі.
Як пише Л. Федоровська, цей природжений воїн постає на сторінках роману достеменною "січовою кісточкою", живим втіленням кращих, традицій і звичаїв козацької республіки.
Проте, змальовуючи свого героя, Мушкетик не прагне показати Сірка як відчайдуху-зарізяку, а акцентує увагу на чисто людських рисах його характеру. Тому менше зображує його в боях, більше в мирних справах і роздумах.
Хоч ця людина і дуже енергійна і рішуча, проте з його образом в романі майже постійно сусідить задума.
Вже при першій його появі в романі, щойно було відігнано в степ татарський загін, читаємо авторську ремарку:
Сидів замислений, суровий, дивився на степ. Про що його думи - про бойові плани і заміри, про ворожі підступи? Ні, Сірко думає про своїх козаків про вартівничого Сироватку і його сина, про степ, про саме життя". І так буде часто в романі, лише змінюватимуться предмети його задуми.
Він може роздумувати над людським життям:
"Людське життя - як пороги, переплив один, не встиг зітхнути, а вир уже несе тебе до іншого - й пильнуй, козаче, а то розтрощать об скелі. Жодна людина не знає, скільки в неї попереду порогів, та, може, це й на краще" над людським щастям:
"Не вбачав суті буття людини в бочках меду, в казанах каші, м'яких пуховиках. Не понесемо із собою медів і не поволочимо пуховиків. Щастя твоє в тобі самому. В Божій красі, в плавнях, високому небі, гострому помаху шаблі, голубій ясі перемоги,, в думці про те, що прожив чесно, звершив для товариства, для рідного краю все що міг".
За словами Л. Новиченко, у вдачі Сірка поєднані військова суворість, схильність до задуми і глибоко приховане тяжіння до мирного життя (Я сам помилявся, - признається він своєму джурі, гірко помилявся, коли думав, що вінець нашого життя - отут. А хто ж посіє жито, хто посадить сад, хто розкаже дітям казку).
У романі вдача Сірка швидше орієнтована ш творення, а не на руйнацію. Він розуміє, що ненависть осліплює, любов дає здатність до загального добра.
"А земля наша, рід наш - із жита і вишень. Жито - бо життя. Та й не можна жити тільки однією ненавистю. То страшні люди, які живуть нею. Жити треба любов'ю".
Змальовуючи Сірка, Мушкетик не. раз показує його розм'якшеність серед краси рідної, природи.
Скільки то принад несе весна. Неймовірно гарна вже сама по собі оця пора. Тільки треба вміти побачити те. Колись він того не бачив. А зараз вловлює кожен порух весни. Вона зігріває щось у його душі, з нею починається якась нова п'ядь його життя, вже, звичайно не найкраща, а все-таки наповнена тривогою і надією".
Автор наголошує, що ця людина, пройшовши через багато вип-робувань, зазнавши багато болю, не зачерствіла душею: серце його не взялося злобою не закололо байдужістю.
"Душа кошового присохла струпами, але під тією шкарубливістю лежала така любов, доброта та щирість, що тому, хто до неї добувався, вистачало її на все життя".
Найважчим ударом у житті отамана була втрата синів. Смерть дітей сприйняв як нове випробування долі. Не зламався і не замкнувся в собі. Іноді так буває, що горе стає гординею людини, вона й на світ дивиться тільки крізь нього й починає думати, ніби воно дає їй щось більше, якесь потаємне право. Він не прагнув того права. Просто воно просвітило його жорстокою, але глибинною мудрістю, і те не заважало йому жити й приймати людей, як сприймав і раніше, хіба що трохи суворіше.
Боротьба, життєві поразки не зламали його, не погасили отих живих, проникливих вогників у зіницях очей, не спили анергії. Проте надпили життєлюбства, навіяли в голову нових, не знаних раніше думок.
Все життя обороняє Сірко рідну землю з шаблею в руках, проте розуміє, що тільки на шаблі надіятись замало, "І словом можна досягнути більше, ніж шаблею". Тільки треба знати таке слово, яке б зрозумів і прийняв у серце кожен. Тому і дає певний кошт у Київську колегію.
"Нехай ростуть наші діти розумні,, може намислять своєму краєві долю ліпшу, ніж ми змогли завоювати шаблями".
Можна сказати, що Сірко був людиною чесною, яка не заплямувала себе ні корисливістю, ні жадібністю, ні продажністю, що був людиною простою і доступною в поводженні, далеко від усякої пики і погордливості. Він був справжнім патріотом, котрий безмежно і свято любив свою Батьківщину:
"Я так люблю її, мою Вітчизну, що готовий мучитися за неї довіку".
Своєрідним антиподом Сірка виступає гетьман Лівобережної України Самойлович. Мушкетик змальовує їх як двох непримиренних ворогів. Надто круто сходилися і розходилися в житті їхні дороги. Проте, всі суперечності між ними не були суперечностями двох різних за характером людей. Вони мали глибше коріння і своєрідно відображали різні погляди на суспільно-політичні процеси, що
Loading...

 
 

Цікаве