WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

забезпечували себе морськими чайками, різної величини та призначення, рибальськими суднами.
Описуючи запорожців, автор прагнув показати і моральні якості, зокрема такі, як вірність товариству і безкорисливість. Це ми бачимо у молитві козаків перед походом.
Скарай мене, боже, тепер і потім, якщо я покину в біді товариша і кинуся до втечі, щоб урятувати власну душу. Присягаю Господу Богу і перед святим Євангелієм, що, будучи в нинішньому поході з кошовим отаманом таіншими старшинами при побитті ворога і, де трапиться, здобичі військової не приховаю, купно з усіма стоятиму в бою і купно вернуся на Чортомлик".
Як пише Мушкетик, на Січі знали і любили пісню.
Розчулити співом козака нічого не варто. Козак може заплакати з співчуття до наймолодшого з трьох братів,, які втікають із турецької неволі, і до старенької неньки, що споряджає в далеку дорогу сина і пройнятися мукою вдовиці, яка в самотині оре свою ниву. Козака неважко" й розгнівати, і підняти піснею до найвищої звитяги, а також розсмішити й повести одчайдушний вогнистий танок".
Описуючи Запорізьку Січ з часу свого виникнення, автор підкреслює, що вона вважалася осередком вольності, сюди втікали з Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя і навіть Східної Галичини та Закарпаття. Проте, як пише Мушкетик, хоч тут і було набагато більше волі, йшли сюди не всі. Тим, у кого десять пар волів, сюди втікати нічого, вони не покинуть своєї десятини, оратимуть до сьомого поту, більше втікала безземельна сірома, всякий ремісничий люд, що розорився.
Ішли ті, хто шукав правди і волі. Проте Мушкетик не ідеалізує "козацьку вольницю", говорячи, що не з самих беззастережних лицарів складався тутешній люд - траплялися серед козаків і пронизливі та хитрі, користолюбиві і зрадники. Були і людці, які прийшли на Січ не рідну землю захищати, а погуляти. І так прогайновували життя. Догулювали до старості, помирали, не залишивши по собі ніякої пам'яті, ніякої слави.
Ішли й броварники, крамарі - ставили ятки над Чортомликом, часом оббирали козаків до нитки і на тому багатіли. Описує автор і голоколінчиків, які ставали до праці за плату і не ходили в походи.
Побут січовиків нерідко був дуже злиденним: гетьман перекривав шляхи, затримував валки з провіантом, аби Січ підтинав голод. Взимку і восени, свідчить автор, діймала запорожців сирість, у половини з них були хворі суглоби і чимало козаків вихаркували з легенів туман разом з кров'ю. Це не якісь природжені вояки, хоч і були оборонцями рідної землі і ходили в військові походи, добре знали військове ремесло і мали багато військових хитрощів. Просто був такий час. Козаки знали, що ця земля може родити пшеницю, але зараз вона існувала для того, щоб доганяти і втікати, заступати справжнє поле, на якому ще виростає пшениця і трудяться люди.
Можна сказати, що Запорізька Січ з її волелюбними традиціями і демократичним внутрішнім правом була впродовж двох століть незгасимим вогнищем антифеодальної і національно-визвольної боротьби українського народу.
Багато перемог здійснили запорожці завдяки чудовим військовим здібностям свого кошового отамана L Сірка. Як головному персонажу, йому приділяється в романі основна увага: з ним пов'язано найбільше епізодів; значно докладніше описано його вчинки, поведінку, передано настрої й переживання, думки і мрії. З історичних джерел дізнаємося, що до останнього часу місцем народження І. Сірка вважалась слобода Марефа на Харківщині. Однак не виключено, що його справжнє місце народження могло бути Поділля СЮ. А. Мицик показав, що наприкінці 50-х на початку 70-х pp. цей край займав особливе місце у житті кошового отамана). Досить добре відомі лише деякі факти його біографії. Був одружений, мав двох дочок і сина С за фольклорними джерелами - двох синів). Народна дума розповідає, що Петро загинув десь за річкою Тором, а Роман помер удома на очах матері. Точно відомо, що Сірко був неписемним.
І свої і чужі, друзі і вороги - всі відгукувались про І. Сірка як про людину з чудовими військовими здібностями. Українські літописці Самовидець, Граб'янка. Величко називали його сильним ватагом, славним кошовим отаманом, а українські історики порівнювали його з Чингізханом чи Тамерланом. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським чортом. Турецький султан, якого постійно турбували набіги L Сірка в Крим, ногайські степи, походи на Чорне море" видав фірман про моління в мечетях про загибель І. Сірка.
Завдяки своїм неабияким особистим якостям, він завоював велику популярність серед широких верств козацтва. Брав участь у Визвольній війні українського народу XVIІ ст. і вперше його ім'я в історичних джерелах згадується під 1653 р.).
Активну роль у політичному житті України Сірко почав відігравати лише у другій половині 50-х рр. ХVІІ ст., будучи вже вінницьким полковником. Брав участі, у козацьких походах на Крим.
В 1663 р. І. Сірка вперше обирають кошовим отаманом Запорізької Січі, його діяльність припала на дуже складний і суперечливий період історії. Це був час боротьби за владу в Україні маріонеткових гетьманів, час найбільших вторгнень на її землі польських, турецьких і кримських володарів, час найбільших в усій історії українського народу визвольних рухів та наступу царизму па автономні права Гетьманщини.
Як кошовий отаман. Сірко упродовж десяти літі) спілкувався з багатьма відомими людьми свого часу. Січ неодноразово приймала послів царя і польського короля, вела переговори з турецькими і кримськими гетьманами і польськими політичними діячами, царськими воєводами і кримськими мугзами.
Два з половиною десятиріччя Сірко боронив рідну землю від ханських орд і майже ніколи не зазнав поразки (явище у світовій історії унікальне). Він провів близько ста походів козаків у Крим і ногайські улуси, давав відсіч ордам, що вдиралися на територію України.
Запорожці під його керівництвом вели розвідку в степу та пониззі Дніпре,, влаштовували засідки біля переправ та обіч шляхів,, чатували на "морських" розливах, громили орди, які поверталися у Крим з полоненими і здобиччю.
У побуті Сірко до аскетизму був скромний, жив у курені, їв разом з козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг, Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.
Остання військова акція, пов'язана з іменем уславленого кошового, - похід 1680 р. Напередодні І. Сірко надіслав спеціальне звернення донському козацтву, запрошуючи побратимів до спільного походу на Кримське ханство. Це був останній документ Сірка. Невдовзі він тяжко занедужав і поїхав із Січі за десять верств на пасіку в село Грушівку. Помер і серпня 1680 р.
Ще за життя Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги звучали пісні і думи. Знаменитий
Loading...

 
 

Цікаве