WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

Проблематика та вирішення художніх образів в романах “Яса” та “На брата брат” Юрія Мушкетика - Дипломна робота

творі Мушкетик намагається пояснити причини такої невдачі:
Затиснення гетьмана з усіх боків, коли кожен хоче стати ге-тьманом, дістати булаву, розпорошеність, незібраність нації, відсутність єдності - все це призвело до того, що справуВиговського, який переміг своїх недругів, потім під Конотопом блискуче розбив усі московські війська, через внутрішні суперечності й вождизм було погублено.
У романі автор піднімає найважливішу тогочасну проблему - міжусобиці та розпорошеність українських земель.
Завдання дипломної роботи: розкрити проблематику романів та вирішення художніх образів.
РОЗДІЛ І.
ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ, І ХУДОЖНЯ ПРАВДА
РОМАНУ "ЯСА".
А на шляху ні міст, ні сіл -
Крім степу, дикої країни
У чорнім обводі лісів.
Лиш де-не-де зубчасті стіни
Фортець збудованих колись
Проти татарської орди.
Безлюдно, скільки не дивись!
За рік приходили сюди
Турецьке військо. Всюди, де
Ступали спагів тих копита,
Так кров'ю вся земля полита,
І зелень довго не росте.
У 1984-1985 pp. письменник завершує другу редакцію свого багатопланового історичного полоса "Яса". Книга повністю присвячена рідній історії, головним героєм виступає знаменитий І. Сірко - кошовий Запорізької Січі. Хронологічно рамки роману невеликі, автор обмежив свою розповідь 70 ІФ. XII ст. Проте, досить часто він робить екскурси в минуле і тим самим створює цілісне художнє полотно історії України в межах всієї другої половини XVII ст. Сюжет роману розгалужений, у ньому багато подій і осіб - і тих, що ввійшли в історію, 1 тих, що створені уявою-автора. Як 1 в кожному багатоплановому творі, у романі є кілька сюжетних ліній. Кожна лінія розгортається через певний конфлікт, який у творі розвивається у ряді подій.
Роман змальовує картину цілої історичної епохи в житті українського суспільства; від Січовик козаків" голоколічників" навколосічових - гніздюхів" селян" відносно вільних і селян закріпачених" до козацької старшини і гетьманів. Дія роману не раз переходить із Запоріжжя в гетьманські покої." із обложеного турками Ладижина в глухий степовий хутір і в хату подільського селянина.
Матеріалом художнього аналізу виступає найскладніша доба в історії нашої землі, так звана Руїна, коли Україна роздиралася у взаємознищувальній боротьбі і яка відкинула й далеко назад у культурному і державному становленні. Це була доба" позначена безперервною агресією зовнішніх ворогів -~ польських" татарських, турецьких поневолювачів" яких надили привільні землі над Дніпром і Бугом з їхніми працьовитими людьми. Це були часи української "смути"" особливо тяжкої на Правобережжі, яке внаслідок сваволі ворогуючих між собою гетьманів і старшинських груп, а потім, за Андрусівським перемир'ям 1667 року між Росією і Польщею, на досить довгий час Фактично відпало від основної частини української землі. Правобережжя стало краєм руїни і крові, полем зухвалого міжнародного розбою і згубних внутрішніх усобиць. Нескінченні напади і навали татарських орд, турецьких армій" військ шляхетської Польщі призвели до того, що сотні тисяч українських жінок, дітей, чоловіків було взято в ясир, а ще більше число було вбито.
На Правобережній Україні менше потерпіли від іноземних навал, але тут посилювався феодальний гніт. Козацька старшина, добиваючись привілеїв, ставала на шлях поступового обмеження особистих прав і привілеїв рядового козацтва та селянства. Всі, починаючи з гетьмана і закінчуючи сотниками, прагнули, в першу чергу, зміцнити матеріальні основи свого привілейованого становища - розширити і закріпити за собою земельні багатства, посісти домінуюче місце в ремісничо-промисловій сфері і торгівлі.
З іронією говорить Мушкетик - про великі державні клопоти гетьмана і старшини: аби втриматися на високих урядах, аби повоювати один одного. Ніхто з гетьманів не може принести користі своїй країні. В обох вражає майже цілковита відсутність турботи не лише про інтереси "посполитого" низу, а й про долю України як державного, національного і географічного цілого.
З одного боку, гетьман Правобережної України II. Дорошенко, одержимий нестримним владолюбством, складає окроплені кров'ю угоди то з польським королем, то з кримським ханом, доки не стає, зрештою, підданцем турецького султана, напустивши на Україну його грабіжницькі орди.
З другого боку, гетьман Лівобережної України І. Самойлович, який у своїх стосунках з царем був лише найслухнянішим васалом. Гетьманська булава, крім уособлення влади, була для нього ще й своєрідним магнітом, що притягував коштовності. Хитрий і цинічний, він був заклопотаний щонайперше власним збагаченням, збільшенням своїх володінь та зміцненням особистої влади.
Характеризуючи цих персонажів, Мушкетик пише:
"Після сильного волею Хмельницького і могутніх соратників його надійшов час розважених, поміркованих Самойловичів та Дорошенків. Тепер на вищі сходинки перлася сірість, а часом міцно перехована підступність та хижа хитрість, вони єдино могли доскочити влади та триматися при ній. Вони привчалися жита чужою волею та чужим розумом, віддатися в повну покору тим, кто сидів ще вище".
Таким чином, урядує сірість. І це закономірно: в періоди, коди піднесення боротьби з якихось причин поступається застоєві, на поверхню життя спливають саме такі невиразні "ніякі" постаті. Як пише автор, настає час сірий гетьманів, які вище інтересів свого народу ставлять дрібні власницькі інтереси.
Самолюбивим гетьманам у романі протиставляється Запорізька Січ. Відомо, що з часу свого виникнення (XVI ст. ) вона відіграла значну роль в історії українського нагоду, була могутнім щитом проти нападів татарських і турецьких завойовників. У романі автор описує дійсний історичний факт - похід на Крим, під час якого загін козаків зайняв Кафу та інші міста, визволив багато невільників.
Описуючи козаків, Мушкетик намагався найбільш точно відтворити устрій, побут і звичаї на Січі. Так, вищим органом влади тут вважалася загальна військова рада, у якій мали право брати участь всі козаки. Виконавчі Функції належали спеціальному органу старшинської адміністрації, так званому Кошу, очолював який отаман з найближчими помічниками обозним, військовим писарем, суддею та осавулами. Найбільшим законом на Січі був козацький звичай, на ньому було засноване все її буття: порядок, способи бою, честь і посмертна слава.
"А що писані закони завжди можна переписати по-новому, не-писані непорушніші за них. Були в козаків і писані закони, знали вони і закони сусідніх народів, але мудростями з них козаки послуговувалися не вельми часто".
Займалися на Січі рибальством, бджільництвом, мисливством. Постійно діяли ремісничі майстерні (зокрема, по виготовленню та ремонту зброї). Запорожці
Loading...

 
 

Цікаве