WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

„Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

творення сновидінь героїв.
З найдавніших часів серед усіх народів світу поширена глибока віра в сни, віра в те, що сни віщі, що вони збуваються.
Гуцули вірили, що на час сну душа покидає людину і ходить по тому світі, а там знають, що з тобою станеться, тому сни бувають віщі. Гуцули вірили у різні магічні дії та погані сни.
Яскравим прикладом є сон Олесі Батланівни, дівчини, яку кохав Андрій Петрій та сон Олекси Довбуша.
Його і розповів Довбуш отцю Гошівського монастиря Мефодію: "Було се 1776р. Я бачив такий сон. Мені здавалося, що я лежу на холодній камінній підлозі сеї комнати, - а я і в - істі так спав, - коли нараз пукає підо мною підлога, а з-помежи каміння добувається велетна, як уголь чорна, рука, котра подає мені велике письмо. Я встаю, іду до свіла і читаю: "Жити будеш, поки рід твій не буде числити сім членів. Смерть твоя буде знаком, що надходит час ділання. А тепер іди і покутуй! До сповіді приступиш аж перед смертію" [57; 43].
Сім - божественне число. Складається з трійки як символа неба й душі і четвірки як символа землі і тіла.
Сім кольорів радуги; сім днів тижня; сім днів посту; сьомий день після створення світу - день відпочинку; сім променів Сонця; сім гілок Дерева життя з сімома листками на кожній. Сьомий промінь Сонця - це шлях, яким людина переходить в інший світ.
Недарма в народі говорять, що кожна людина повинна знати свій рід до сьомого покоління.
Перш, ніж приступити до сповіді, людина повинна пройти путь покаяння, тобто пройтися по житті, побачити, осмислити і оплакати усі виявлені слабкості душі, що породила гріх. Це значить - зробити суд над собою. Мудрі кажуть, що треба час від часу робити генеральне прибирання у власній душі, яке починати слід сумлінною підготовкою, а потім і самою сповіддю. І коли ти прибереш серце, зрозумієш, що Господь відкриває себе не гостроті розуму, а його чистоті. Зрозумієш, що досить лише уміти слухати свій внутрішній голос. То голос Бога. Він навчає. Він веде.
Через тридцять років Довбуш знов ночував на підлозі "сеї зали", і знов бачив той же самий сон. "І знов по тридцяти літах я ту був, і знов я бачив той самий сон, читав то само письмо, але на єго кінці стояло написано: "Врем'я. 25. Юлій. 1856. Гош. Мон. Бібл. Час. 12. Пвн." Я вписав тії слова на послідню картку свого пам'ятника і пішов" [57; _____].
Значить настав вже той день, та година, коли закінчувалося земне життя Олекси Довбуша. Закінчувалися його страждання (час - 25 липня 1856р. Гошівській монастир. Бібліотека. Година 12. Північ).
І він, це зрозумівши, приступив до сповіді, щоби з чистою душею, з чистою совістю покинути цей світ. В житті все склалося так, як було написано в листі (знак був посланий Олексі під час сну).
Дивний сон приснився і Олесі, коханій дівчині Андрія. Сон, що попереджував про небезпеку.
Бачила вона вві сні Чорну гору. На її вершині стояв високий старець з похиленою головою і руками зложеними нахрест на груді. Андрій старався вибратися на гору. Та раптом з'явився якийсь страшний чорний чоловік, схопив Андрія за руки і з розмахом кинув в глибоку яму. Таємничий старець, немов блискавка, злетів з вершини гори і спіймав Андрія. А той чоловік, що скинув Андрія, втративши рівновагу, впав у воду.
Сон здійснився. Сталося так, що Олекса Довбущук заманив Андрія до старої хати, жорстко побив, і залишив помирати. А спас його від смерті таємничий старець (Довбуш).
Друга частина віщого сну була пов'язана з небезпекою Олесі. Ось що вона переповіла дальше: "Я не могла ані кричати, ані плакати, ані навіть з місця рушитися. Нараз, здалося ми, вирвались із густого лісу два страшнії медведі і зачали мене шарпати. Я стояла мов окаменіла, я бачила глибокії рани, чула біль, та не бачила крові, - не могла кричати. Нараз в страшнім одчаяню я добула всіх сил і з безмірним гуком кинулася з скали в глибоку шум'ячу воду, котра під мнов сріблом розприслась. Я ще послідній раз скричала і в тій же хвилі пробудилась" [57; 74].
Рани, кров - уособлення і добра і зла, і зла в широкому плані; кров як "добро" - це життя, свобода, духовне начало, а кров як "зло" - це смерть, загибель, кара, помста і чимало значень, очевидячки, більш прихованих, аніж у крові - "добрі". Образи "кров" і "рани" - увібрали в себе увесь біль, усі страждання, пристрасті, нездійснені мрії, втрачену віру.
Ніхто ще не знав, що Ленько і Сенько Довбущуки задумали помститися Андрію, склали план, як заманити в ліс Олесю і позбиткуватись з неї. Про це вони вели мову при Андрієві, коли того заманив старий Довбущук і побив, щоб завдати йому ще більшого болю. В той час Андрій не міг допомогти Олесі, бо йому самому потрібна була допомога.
Все насправді відбулося так, як снилося Олесі.
"- Боже мій, Боже мій, - стогнала нещаслива дівчина, біжучи щосили к ріці. Страшна, але все ще хороша була вона в тій розпуці, що роздирала її душу, що, мов гудячий і тріщачий пожар, нищила разом всі її животні сили.
- Родичі мої, Андрійку мій, щастє моє, прощайте навіки! Боже, прости мені сей послідній гріх, але він тілько єсть тепер моїм спасенієм!
І вона зажмурила очі і широкими кроками розігналася на сам край стрімкої скали…" [57;100].
Олеся загинула, стрибнувши з верхньої найвищої частини гори в урвище (глибоке провалля).
Автор надзвичайно вміло розкриває тугу серця дівчини, коли їй прийшлось покінчити життя самогубством. Зав'яла ще одна прекрасна душа. Найкращі почуття, найрадісніші хвилини, найніжніші паростки добра, любові по-злодійськи вбили бездушні Довбущуки.
2.2. Особливості художнього моделювання образів персонажів у творі.
Питання творення образів персонажів у художній практиці письменника є важливим для вивчення поетики того чи іншого твору,стильових особливостей палітри письменника, а також веде до з'ясування того, до якого літературного напрямку належить творчість автора.
Персонажі, образи, довкола яких розбудовується певний твір, можуть бути носіями як позитивної, так і негативної енергії, руйнівних комплексів, виконувати функцію антигероїв.
Отже, "персонаж перебуває на перетині різних потоків комунікативної цілісності твору, постає суб'єктом, стимулом розгортання подій і має незалежну від сюжету значущість як носій стабільних рис, виконує функції дій та розповіді" [Т. ІІ. 206]. Уміння змалювати місткого, тобто складного, багатопланового персонажа свідчить про художню майстерність автора. Варто привернути увагу до окремих художніх "ходів письменника".
Художнє моделювання образів персонажів у романі Івана Франка "Петрії та Довбущуки" заслуговує на глибокий розгляд, оскільки вже у цьому творі, одному з перших широких полотен письменника, персонажі постають рельєфнішими, ніж це було у прозі українських реалістів першої половини ХІХ століття.
Так, автор змальовує динамічного героя, тобто героїв, які здатні змінюватися під впливом тих чи інших соціальних й особистих обставин.
Великі зміни відбулися в душі Олекси. "Не тілько його здоров'я багато утерпіло, - сила і твердість його духу зосталася навсегда зломана. Він став малодушним, щезла рішительність його поступків, голова звисла надія, а в запалих очах тускно і слабо лишень проблискувала
Loading...

 
 

Цікаве