WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

„Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

ставлення до оточуючих, до навколишніх подій. Батько, Кирило Петрій, сказав Андрію: "Так, синочку, так. Поступай лишень по своїй волі, по своїм розумі, я ти не бороню, но мого благословенства не получиш ти на таку дорогу!" [57; 166].
Андрій був найбільшою причиною зміни Петрія. Його шумне, легке життя в аристократичних кругах тягло за собою немалий кошт. І він вмовляв Петрія, щоб частину Довбушевого скарбу пустити в оборот. Батько довго не наважувався на цей крок. Він весь час відчував якусь тривогу, що невидимі злодії закрадуться до скарбів, що зрада оточує його та Андрія. Він почав всіх боятися, всім не довіряти.
До розбудження гордості Андрія привело не мало причин. Голос похвали "гомонячий всегда в його душі": "Ти мученик за святу справу, ти умів посвятитися, ти вищий від всіх тих людей, котрі не тілько не здужают вступити в твій слід, але навіть поняти не здужают твої заслуги! І тоє переконання о своїй вищості поволі веліло Андрію і обходитися з другими, як з нищими… Він став убиратися, як на селі виражались, по-панськи… А особливо він затріумфував в душі, коли поволі узискав собі більше узнання в тім крузі, до котрого він пхався, коли високі пани і аристократи, коли дами і панянки зачали вітати його з усміхом, зачали подавати йому руку…" [57; 138].
Одна знатна пані, графиня Кралінська, вдова по останньому з славного роду Кралінських, дуже приязно відносилась до Андрія. І не без причини! У Кралінської була дочка Теодозія, панна біля 28 літ "висока, як тополя, сильна, як гусар, і ославлена злісниця і гримасниця. В панських кружках знали ю добре всі молоді і дуже боялися зблизитись до неї… Не лиш сам характер панни Дозі був відштовхуючим для молодих женихів, але також її фінанси" [57; 138]. Її мати своїм неумілим господарюванням ще дужче зруйнувала своє фінансове становище і мала багато боргів. Ось чому вони обидві так прагнули сподобатися Андрієві.
Перше тяжке розчарування Андрія настало незадовго по шлюбі, коли дізнався про справжнє фінансове становище своєї молодої дружини і тещі. Скільки внутрішньої боротьби відбулося в душі Андрія, коли за наполяганням Дозі, взяв значну суму із Довбушевого скарбу щоб покрити численні довги і майже наново відбудувати маєток графині.
Під впливом Дозі Андрій щоразу ставав слабодумним, тратив власну енергію і силу волі. Він розумів, що дружину цікавлять тільки гроші. Та він також відчув, що настав той час, коли повинно все вирішитись, що терези його долі перехиляться, але не знав куди, не знав, що буде причиною.
Коли до Теодозії Петрієвої (Кралінської) заїхали польські повстанці на чолі з бароном, Теодозія зговорилась з ними виманити в Андрія гроші. Склалась така ситуація, що Андрій мало не загинув. Не одержавши нічого, Теодозія в гніві покинула Андрія, поїхала разом з повстанцями. В кінці роману ми зустрічаємось з нею. Коли Андрій поїхав до Львова на зустріч з товаришами, там "йому до ніг кинулась якась невідома жінка:
- Андрійку, прости мені!
Андрій впізнав Дозю, свою дружину, і прошептав: "Прощаю, прощаю!" Підвів очі до неба і здихнув. Чи се була вдячність господу, що вернув йому жінку, чи резиґнація, з якою береться на плечі тягар, котрого ми уже не надіялись більше двигати…" [57; 244].
Життєва дорога Андрія - це спосіб самопізнання, прийняття в своє серце радощів та скорбот світу.
Найбільшої емоційної сили набирає дорога Ісаака Бляйберга.
З самого початку знайомства з жидом Ісааком ми знаходимо в його характері риси, що не притаманні жидам.
"В Галичині, і на Уграх він позав'язував кружки, в котрих склад входили чесні жиди, маючії на серці добро свого племені, і всюди ділав, клопотав і підбуджував, щоби впоїти в соплеменників своїх ідеї о моральнім піднесенні жидів. Жодна неудача не зражала його, не гризли його докори і упреки деяких строгих старовірців, всюди він на першім плані клав добру ціль, а не собственне добро" [57; 144].
Бляйберг вів розмову, в якій говорив про важке становище народу, про низьку мораль жидів, які гнітять простий люд. "Час нам застановитися над тим, бо єсли підем дальше тою дорогою, котрою ідем дотепер, то непремінно сами стягнем на свої голови страшну бурю. Бо подумайте, єсли ми лихвою, горівкою і тисячними способами, які тепер употребляются, виссемо хлопа, зруйнуємо його матеріальний бит, виженем його з хати-поля, то що ж з того вийде? По-перше: ми сами до плуга та до борони не возьмемся, мусим наймати робітника, щоби нам то поле зорав, обробляв. Но все-таки буде багато поля лежати неужитою пусткою… А по-вторе: що ж станеся з тими зубожілими, бездомними хлопами? Декотрі, правда, підут до вас на службу, но чи думаєте, що всі те зроблят? А тії, що зроблят, чи ж не будут они ненависним оком поглядати на вас, своїх гнобителів? Ждіт-но! Ви через то намножите в краю пролетаріату, бездомних бурлак! А що ж природнішого, нежели то, що такий чоловік станеся злодієм, розбишакою? Ждіт-но! А если таких людей буде більше, чи не готові они в маси зібратися, чи не готові кинутися з ножем в руках на вас! Подумайте там добре, браття, подумайте!" [57; 161].
На одне із засідань жидів зайшов найстарший рабин, 90-літній старець з сивою бородою. Разом з ним і Невеличкий (серед опришків він виділявся особливою жорстокістю). Звернення стосувалося Ісаака Бляйберга. Рабини вважали його за відступника, і запропонували йому формулювання-відкликання. Ісаак погодився. Тільки закінчилась позорна для Ісаака церемонія, як виступив Невеличкий і відкрив тайну походження Ісаака. Коли Невеличкий шукав скарби Довбуша, він знайшов печеру, а в ній кістяк жінки (це була Емілія), на грудях якої лежала книжечка (псалтира) пасічника Семіона. На її кінці була ціла картка списана, та він зумів прочитати тільки слово Бляйберг. "В селі Розгірчу, в камінній печері, я знайшов случайно кістяк єго матері, внучки посліднього графа Шепетинського, а жони славного колись розбійника Довбуша. Мати, заблудившись, зайшла вкорчму, де мешкав шинкар Бляйберг. Там она умерла… У жида, видко, уродилася також дитина, - може нежива, може потому умерла… от він затаскав оба трупи в тайную печеру… Прошу вас протоє - дати спокій тому чесному мужеві…" [57; 175]. Ісаак Бляйберг - син Олекси Довбуша. Отже, Ісаак є продовженням роду Довбуша.
Бляйберг, після всіх потрясінь, що йому довелось пережити, почав ходити в Гошівський монастир, де охрестився, взявши ім'я свого батька: Олекса.
Хрещення - християнське таїнство, що здійснюється служителями церкви. Оскільки люди народжуються ураженим первородним гріхом, хрещення має зняти його, відкрити їм шлях до спасіння. В усіх випадках хрещення розглядається як акт прилучення до християнської релігії.
Ісаак завершує своє життєве коло, і його дорога повертає до свого першопочатку. Звучить просвітлена, радісна мелодія, сповнена передчуття щастя і тріумфів на вабливій дорозі, призначеній Андрієві і Ісааку самою долею.
Кожна дорога має великі переходи. Через великі випробовування повинна перейти душа, перш ніж зможе розбиратися у цінностях життя і збудувати гідну долю.
Одним із важливих художніх прийомів, застосованих у романі "Петрії і Довбущуки", що зокрема має і функцію увиразнення образів персонажів, є
Loading...

 
 

Цікаве