WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → „Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

„Петрії й Довбущуки” І. Франка – фольклорно-етнографічний роман - Дипломна робота

ніж за ременем…" [57;9].
Між ними відбулась сутичка. Довбущук вимагав від Петрія, щоб той віддав Довбушеві скарби йому в руки, адже вони, Довбущуки, є нащадками Довбуша. А Петрій спокійно, розважливо пояснив, що "если би оно до мене належало, я би вам з охотою всьо віддав до посліднього гроша, не тільки для того, щоби вас не кривдити, но щоби вас спекатися і увільнитися від вашої вражди!... Не я властитель тих грошей кровавих, не я можу ними розпоряджатися! Вища ту владає рука, тож трудно мені против неї перти!.." [57;13].
Хоробрість завжди зв'язана з ідейністю, хоробра людина ризикує й жертвує життям в ім'я якоїсь ідеї (батьківщини, віри, честі).
Природа, народна творчість виступають не тільки здоровим тлом та звуковим забарвленням, а й повнокровним героєм твору, важливим компонентом, без якого твір набув би зовсім іншого звучання. Залежно від того, носієм добра чи зла виступає той чи інший герой, йому допомагають таємничі сили природи.
Гуцули серед українців помітно вирізняються давніми звичаями, вірою у вищі сили, силу Божу, силу природи. Їх супроводжують передчуття (особливо тонко їхні душі відчувають зміни подій, що мають статися).
"Та щось тужно й сумно чути в шелесті буків, дух якийсь таємничий, незнаний а сильний віє… Світ тихий, край милий, та чогось дрижить, чогось тривожиться!" [57;8].
І дійсно, перед Петрієм постав Довбущук (відбулась для Петрія неприємна зустріч).
Різні думки перепліталися, тиснулися в душу Петрія. Його уява малювала картини майбутнього. Він бачив, як за Довбушеві скарби "зносяться по цілім краю народні школи і воспиталища, удержують і образуються тисячі убогих сільських дітей, підноситься земледільство і промисел, підноситься і ублагородняє працюючий клас…, а всі тії великанські діла ростуть, дозрівають під проводом його щасливших наслідників, Петріїв. Никне, немов чорна хмара, незгода межи Петріями і Довбущуками… подають собі руки в згоді…" [57;15].
Огорнули думки невеселі Петрія, і сказав собі: "Отець мій, умираючи, всказав мені і цілому нашому роду велику ціль. Я єї спочатку не понімав, но тепер она ясна перед моєю душею, дорога до неї не проста, але, ох, як же то ще далека! Боже мій, коли ми скінчимо тую дорогу?" [57;8].
Важливого значення набуває образ дороги - дороги життя, спокути й смерті. Два пов'язані мотиви - життєва дорога героїв і нестерпні земні страждання гуцулів, простого сільського люду.
Письменник не ідеалізує життя в Карпатах. Немає в творі і сліпого замилування екзотичною етнографією. Ми бачимо, які нелегкі, навіть суворі, умови життя в цьому краї.
Сили природи розкриваються через світосприйняття героїв, що мали здатність відчувати життя гір, зливатися з ним.
Велика увага приділена автором відображенню міфологічних уявлень гуцулів про надприродні сили.
Висновки
І.Франка полонив чарівний куточок Карпат. Його захоплювала казковість краю, величність природи, життя гуцулів з їх багатою фантазією і надзвичайною психологією, їх глибоко поетичне, образне мислення.
Уже сама назва роману "Петрії й Довбущуки" містить натяк на загадковість і дихання віків.
Письменник бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від предків, а й в особливостях самої гірської природи і способу життя серед неї. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. Природа виступає своєрідним персонажем твору, що діє, сприяє розвитку сюжету, відображає внутрішній стан героїв. Тут людина і природа перебувають в повній гармонії.
У романі Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.
Гуцули мали добре розвинені чудові естетичні смаки. Досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними, вишиті рушники та сорочки, різні предмети побуту, вироблені з дерева, чудово розшитий національний одяг.
І.Франко ретельно вивчав їх життя і побут, звичаї, знайомство з фольклором, їх вірування їх мову (діалект).
Автор взяв на себе нелегке завдання дати картину гуцульського світу як самобутньої частини світу українського, духовну і матеріальну спадщину. Він вніс великий власний вклад у дослідження проблеми, зібрав величезний фактичний матеріал, осмислив його, зробив на його основі вагомі висновки, спостереження про своєрідність культурних традицій, звичаїв, побуту українського населення Карпат.
Цей неповторний світ гуцулів висвітлюється й М.Коцюбинським у його повісті "Тіні забутих предків". Обидва автори змальовують ворогування двох родів, твердість характеру героїв, непохитність їх дій, наслідки необдуманих вчинків, віру в свою правоту, небажання примирення, непокірність долі.
Яскравим виявом непривабливої риси ментальності предків сучасних гуцулів була кривава помста. Давні жителі Карпат не могли позбутися прикрої традиції дідів і батьків.
І Коцюбинський, і Франко - художники-психологи і їх не задовольняє споглядання і малювання хай найчарівнішого краю. Їм треба зазирнути в душу людини, довідатись, чим живе гуцул-хазяїн казкового краю, що їсть, у що вдягається.
Роман "Петрії й Довбущуки" сповнений віщих снів, видінь, добрих і страшних, правдивих і оманних.
Важкими життєвими дорогами довелось пройти героям, зазнати багато втрат, розчарувань,пізнього прозріння, каяття, пізнати силу добра і зла. Визнання двох творчих начал - доброго і злого, наклало відбиток на всі уявлення про світ, які сформувалися у героїв роману.
Ідеал добра надихає до боротьби з собою, зі своїми слабостями, сумнівами, це боротьба із собою і перемога над собою. Перемога над собою вимагає найбільшої сили й найбільшої напруги сили. Але одночасно це і наближення себе до добра, що дає право поширення його прикладами, словом, ділом. На це треба людини з великим природженими даними і бажанням до здійснення.
Після утрати Довбушевих скарбів і смерті Довбущуків, продав Андрій своє помешкання і перебрався до Перегінська, щоб жити біля матері. Там жив і Ісаак, котрий "не переставав ніколи впоювати в нього то переконання, що се божа воля і божа справедливість не допустила, щоби тоті гроші, набуті сльозами, убійствами і грабунком, помогли до осягнення так святої, великої цілі, як двигнення бідного народу. Не Довбушевими грішми, но власними силами, власним пожертвованєм, власною працею треба двигати нам той народ, і лиш таке діло поблагословит бог!" [57; 242].
Ідучи до Великого Замку у Львові, Ісаак сказав так: "Не лев і скала - наша хоругов, наша хоругов - плуг і книга! Плуг - то наша сила, книга, просвіта - то наша будучність!" [57; 243].
Вийшовши на вершину Замкової гори, Ісаак продовжив: "Під нами розвалини сумної минувшості! Над нами ясне небо - образ ліпшої, яснішої будучності! А круг нас той "пречудний нещасний край" - поле нашого ділання! На тім місці, панове, нині присягніт, що посвятите всі свої сили, щоби не лиш сами ділати кілько можна для піднесення сего народу, но і щоби збирати для него щораз більше нових ділателів! А ми оба присягаєм вам, що не спочинем і хвилі не підем по селах - живим словом покріпляти бідних братів в нужді і розносити межи них науку і
Loading...

 
 

Цікаве