WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історична проза Юрія Мушкетика - Реферат

Історична проза Юрія Мушкетика - Реферат


Реферат на тему:
Історична проза Юрія Мушкетика
Відомо, проблематика і жанрова своєрідність що Юрій Мушкетик починав як історичний белетрист. У 1954 році "Радянський письменник" видав його роман, який був одразу перекладений російською мовою і вийшов у цьому ж таки році в "Молодой гвардии" - призначався він до тодішньої трьохсотлітньої дати. Роман був першою друкованою книжкою письменника і дістав досить широку пресу - про нього писали "Дніпро", "Жовтень", "Смена" і численні республіканські та обласні газети. Цікаві й назви тих статей: "Велика дружба", "Повість про велику дружбу", "Повість про велике єднання", "Повість про вірного сина українського народу" - навіть через самі назви можемо пізнати: й автор, і рецензенти підганяли твір під тогочасну кон'юнктуру. Ясна річ, що серйозно, по-мислительському розібратись у такому вельми складному історичному дуеті, яким був довготривалий акт стосунків між Семеном Палієм та Іваном Мазепою (одне тільки їхнє взаємне листування, вміщене в літописі Самійла Величка, так багато про це говорить), письменник ще не тільки не мав сили, але й у тогочасних умовах, коли роман писався, й не міг, адже ступінь історичного мислення тієї пори визначався "Тезами", які небагато відбігали від пізніших цитатників Мао, тобто історична істина створювалася апріорно, а факти й події, особливо ж оцінки тих чи тих явищ, відповідно підганялися під ці нерушні правила - практика, яка дотривала до нашого часу і яка позбавляла рації будь-який самостійний історичний дослід, що й призвело, зрештою, не тільки до повного занепаду історичного мислення, а й зведення історичної науки до ідеологічного примітиву. Однак у цьому романі, що тепер с тільки історико-літературним фактом певної доби, тобто того часу, коли він був написаний, Юрій Мушкетик визначив одну Із основних своїх естетичних засад: будувати сюжет на супротилежностях двох неспівмірних характерів - цю рису ми вимічаємо в усіх наступних романах і повістях письменника, побудованих на історичному матеріалі. Це саме, що й про. "Семена Палія", можна сказати й про "Гайдамаків", роман, що його видав "Радянський письменник" у 1957 році, хоч автор прагнув залучити до твору досить широкий фактографічний матеріал і свого часу твір трактувався як успіх письменника (одна із рецензій на нього так і звалася: "Ще один успіх"). Однак тепер, з огляду на сьогодення, обидва романи можемо назвати лише спробою молодого письменника створити історичне полотно, спробою художньо освоїти історичний матеріал; практичну користь від того, автор мав ту, що набув у історичній белетристиці певних художніх навичок.
По тому настала тривала перерва - Юрій Мушкетик цілком перейшов на сучасну тематику, ніби розчарувавшись у своїх можливостях історичного белетриста. Але недарма кажуть: те, що посіяно колись, має зійти; недарма й зерно, кинуте в землю, яке з тих чи інших причин не проросло, не завжди згниває в землі; надходить час, з'являються нові умови - і воно проростає. У1971 році Юрій Мушкетик друкує велике оповідання, цього paзy присвячене античній історії: "Смерть Сократа", яке, однак, називає (у виданні 1985]року) повістю. Цей твір ніби промацування письменником своїх нових можливостей в історичній прозі. І тут маємо протиставлення двох суспільних особистостей, самого Сократа і стратега Феогена, але їхній двобій визначається уже не мірилами сьогочасної праведності й неправедності, а факторами оцінки в часі чи, правильніше, оцінкою часу. Кожен із нас, ніби вістить письменник, чинить за життя так чи так, його дії вимірюються власною тимчасовою правдою. За цією правдою неправим проголошується Сократ, через що він і гине, але драма стратега Феогена саме в тому, що його неправда виявляється перевіркою часу, отож і виходить: він поринає в небуття, а той Сократ, що, здавалося, нічого за життя корисного суспільству не чинив, здобуває безсмертя. Тобто автор при оцінці діянь героя використовує вже не тимчасові поліпічні приписи тієї чи іншої доби, а міряє діяння міркою правди у часі, загальнолюдською, точніше кажучи, правдою гуманістичною.
У 1978 році у видавництві "Молодь" Юрій Мушкетик видає повість "Суд над Сенекою", яка дуже близько стоїть до "Смерті Сократа" і є ніби продовженням цієї ж таки теми. Продовженням тому, що діалог Нерона і Сенеки ставить перед автором соціальну й психологічну проблему куди складнішу: коли Сократ і Феоген особи взаємозаперечні і вже через це антагоністичні, отже, конфлікт має характер простого заперечення при зіткненні різнорідних особистостей, то в "Суді над Сенекою" конфлікт будується на взаємній заперечувальності характерів і особистостей близьких: Нерон - вихованець Сенеки, він навіть проголошує (вперше в історії, як за-значає автор) промови, писані Сенекою, філософ учить Нерона добра, а не зла, хоч, будучи близьким до правлячої особи, й сам певною мірою деформується як особистість; зрештою, вся його наука, як виявляється, несподівано стає каталізатором зла, притому зла жахливого, незмірного, навіть безрозсудного. Отже, наука, дана Сенекою Неронові, ніби тільки й для того існувала, щоб її було в корені заперечено - відповідно й фінал закономірний: Сенека має загинути. І він гине, кінчаючи життя самогубством,- оце і є суд над Сенекою, але не остаточний. Так, автор не ставить тут крапки, бо знову-таки, існує суд часовий і суд у віках. А у віках і Сенека, і його наука добра, і його мистецтво залишаються, тоді як його жорстокосердий учень стає символом світового зла і віковічно проклинається. Однак і цим суд над Сенекою не завершується, бо й Сенека не перестає бути винний: хоч би там що, а Нерон - його породження, отже, хай антагоністична, але частка його самого. Відтак і повість стає своєрідним застереженням про неоднозначність добра, про здатність того добра перероджуватися в зло, отже, й судові над Сенекою немає кінця.
Обидва твори - це притчі, вже не результат улягання тимчасовій кон'юнктурі, а спроба художнього мислення про життя та світ. Це вже, коротко сказавши,- література.
Отже, "Смерть Сократа" - це було не тільки повернення в історичну белетристику Юрія Мушкетика, це була його переоцінка естетичних чи морально-естетичних засад, якими керується саме історичний белетристу по тому письменник створює першу редакцію роману "Яса" - це було в 1970-1974 роках (дати подано в кінці твору при першому його виданні). Відтак, коли "Смерть Сократа" писалася наприкінці так званого "відлигового періоду" в нашому житті, "Яса" завершувалася в найбільш кризові часи застою. "Суд над Сенекою" надруковано в 1978 році, ще в розгул застою, але вже тоді, коли почали прочуватися, перші весняні продуви. Це симптоматично в тій мірі, що творчість історичного белетриста, взагалі письменника, не може не відповідати суспільно-моральному клімату, в якому він живе так, як від погоди зчаста залежить і фізичне самопочуття людини. Отже, й "Смерть Сократа", й "Суд над Сенекою"
Loading...

 
 

Цікаве