WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Винниченко Володимир - Реферат

Винниченко Володимир - Реферат

1917 року. Перша декларація першого українського уряду, що її оголосив голова генерального секретаріяту 27 червня 1917 року на пленумі Центральної Ради. Другий універсал 16 липня 1917 року.
Друга українська делегація до Петрограду. Прийняття Центральною Радою першої конституції України (22 серпня 1917 року). Вихід Винниченка з уряду. Перша урядова криза. Знову бере участь в уряді.
Третій універсал Центральної Ради (20 листопада 1917 року). Війна з Совітською Росією. Проголошення самостійности України (22 січня 1918 року). Четвертий універсал. Вихід Винниченка з уряду. Виїзд уряду і Центральної Ради з Києва й переїзд до Житомира. Винниченко не їде до Житомира, але залишається в запіллі, в окупованій большевиками частині України. Олександрівське. Бердянське. Кінець Центральної Ради (28 квітня 1918 року).
Початок гетьманщини. Поворот Винниченка до Києва. Національний Союз і участь у ньому як голови В. Винниченка. Підготовка повстання проти німецької окупації й гетьмана Скоропадського. Переїзд на Княжу Гору під Каневом. Арешт Винниченка гетьманськими офіцерами. Звільнення від арешту через протест усього українського громадянства. 15 листопада 1918 року вибір
Директорії й початок повстання. Виїзд Винниченка до Білої Церкви. Поворот на чолі Директорії до Києва 19 грудня 1919 року. Звернення Директорії по допомогу до Антанти 11 лютого 1919 року. Трудовий конгрес. Затвердження Винниченка як постійного голови Директорії. Розходження Винниченка з більшістю Директорії й уряду. Залишення влади (10 лютого 1919 року). Березень 1919 року: Виїзд за кордон. Австрія, Відень, Зіммерінг, Будапешт (IV), Зіммерінг, Ляйнц (передмістя Відня). Листопад 1919р.: "Відродження нації". Підготовка подорожі на Україну.
Початок видавання "Нової Доби" (8.III.1920р.). Подорож до Праги. Побачення з Масариком і Бенешем. Їхнє умовляння їхати до СССР. Видача дипломатичного пашпорта. Виїзд до СССР. Квітень 1920 року: переїзд кордону (24.V.). Москва. Харків. Москва. Харків. Поворот з Харкова до Москви вдруге 14.IX. 1920р. Виїзд за кордон (23.ІV.1920р.). Чехія. Карлсбад. Кінець 1920 року - 1921 рік. Німеччина. Берлін. Целлендорф-Пітте. 1922р. по серпень 1923 року. "Соняшна машина". Фрідріхрода (Різенгебірге). Рауен, хутір коло Фюрстенвальде (година поїздом від Берліна). Від серпня 1923р. по листопад 1924р. Берлін, Прага. Берлін. Переїзд до Франції - лютий 1925р. Париж. Бульонь-сюр-Сен (передмістя Парижа). Париж (20-а дільниця). Вулиця Еміль-Дево. Будування робітні. Невдала спроба мати тишу. Нова спроба: будування робітні на Сквер-де-Вержен (в 15-ій дільниці). Неможливість докінчити будівлю через брак коштів. Закінчення будівлі й переїзд в новий будинок (червень 1930 року). Життя в Парижі з літніми виїздами на південь (аж до 1934 року). Купівля хутора біля Канн в громаді Мужен. Купчу зроблено 15.X.1934р. в місті Грасс в департаменті Альп-Марітім. Зареєстровано в Грассі 23.Х.1934р. під ч. 732, том 95. Переїзд на хутір (жовтень, кінець 1934p.). Від цієї дати В.
Винниченко жив у своєму хуторі з короткими виїздами до Парижа й Праги аж до кінця свого життя. Під час війни він не мав змоги виїхати з голодного департаменту Альп-Марітім і під постійною загрозою арешту та депортації німцями допомагав, як міг, тим, що ховались від окупанта й робили "резистанс".
Роки війни надірвали вже ослаблене здоров'я Винниченка. В. Винниченко помер (6 березня 1951 року. Прах його покоїться на цвинтарі Мужена.
Літературна молодість Володимира Винниченка збіглася з початком нового - ХХ століття. Узявшись за перо під час свого навчання в Єлисаветградській класичній гімназії, він дебютував як прозаїк уже після того, як був відрахований з числа студентів правничого факультету Київського університету (за участь у протиурядових виступах) і служив "вольноопределяющимся" у 5-му саперному батальйоні, розміщеному в Києві. Перше оповідання В.Винниченка - "Сила і краса" - з'явилося на сторінках журналу "Киевская старина" (кн. 8-9).
Саме тоді, коли єлисаветградський гімназист робив перші проби пера, Іван Франко констатував, що однією з характерних тенденцій культурного життя в Європі стала "інтернаціоналізація літературних уподобань та інтересів". Вона означала, що наприкінці ХІХ ст. стали очевидним "розпанахання давніших географічних і державно-етнографічних границь, величезний зріст комунікації, безмірне розширення літературних горизонтів, спільність ідей і ідеалів в писаннях одної генерації в різних краях, однаковість літературного смаку в певних суспільних верствах різних народностей, панування певних предилекцій і певної літературної моди в цілому цивілізованому світі в даній добі".
Йшлося в статті І.Франка 1898 року, по суті, про взаємодію і взаємне збагачення літератур. При цьому, важливо вслід за критиком повторити, що інтернаціоналізація не означала уніфікації національних письменств. Навпаки: "розпанахання границь" і "зріст комунікації" сприяли "націоналізації кождої поодинокої літератури", тобто - увиразненню її національної самобутності.
Українська література, будучи частиною загально-європейського культурного організму, не залишилася осторонь тих процесів, що про них І.Франко говорив як про характерний "знак доби". Проблема зміни естетичних орієнтацій, подолання етнографічно-побутової "старосвітщини" заради розширення художніх горизонтів з усією очевидністю постала на перехресті ХІХ і ХХ століть, коли в Україні з'явилася молода літературна генерація. Усвідомлюючи себе як нове покоління, орієнтації й зусилля якого мають бути адекватними вимогам часу, молодь ("Молода Україна", як називав її Іван Франко) досить різко протиставила себе "батькам", заперечуючи багато що в їхньому досвіді.
Прапором "Молодої України" стало гасло європеїзму ."Тепер поміж нашою молодою громадкою почалось таке "западничество", що багато хто береться до французької, німецької, англійської та італьянської мови, аби могти читати чужу літературу, - писала в 1891 році Леся Українка своєму духовному батькові Михайлу Драгоманову. - ... Я надіюсь, що, може, як більше знатимуть українці чужу літературу, то, може, згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній".
Увага до нових художніх явищ і течій у європейській літературі в середовищі української літературної молоді супроводжувалася радикалізацією національного самоусві-домлення. "Ми відкинули назву "українофіли", а звемось просто українці", - це зізнання 21-річної поетеси, чий літературний псевдонім - Українка - звучав як виклик і самоствердження, вельми красномовне. Національно-культурницький рух на схилі ХІХ ст. відчутно політизувався. У Галичині, а невдовзі й на Наддніпрянській Україні почали виникати політичні партії, у програмах яких з'явилася ідея автономії України. Власне, це був єдиний процес: намагання "прорубати вікно в Європу", набираючи cили, збагачуючи свій культурний потенціал, - і активізаціяполітичного життя, що мала на меті соціальне й національне визволення. Об'єднуючим началом було прагнення бачити себе (вже українців, а не українофілів!) модерною нацією. Гасло європеїзму в культурі,
Loading...

 
 

Цікаве