WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат

Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат

у листі від 23.11 1902 р.
У ліберально-буржуазних письменників є чимало оповідань, в яких правдиво зображується становище селянства, однак класова боротьба на селі підмінюється показом боротьби селянства з адміністрацією, з "сільськими п'явками" - волосним писарем, старшиною, урядником, становим, справником, тобто критикуються окремі вади існуючого ладу і не ставиться питання про повалення його в цілому. Прикладом можуть служити твори Г. Коваленка-Коломацького та М. Левицького, в яких висміюються дрібні царські посіпаки - становий, земський справник тощо. Інколи класовий антагонізм у суспільстві підмінюється суперечностями в сфері духовній, як, наприклад, в оповіданні Павла Смутка (П. Стебницького) "Не по-людськи" (1904).
Талановитіші з буржуазно-демократичних письменників створювали правдиві, реалістичні картини тяжкого народного життя, злиднів, темноти, економічного гноблення. На прикладі кращих творів О.Кониського, М.Левицького, Д. Марковича бачимо глибоку внутрішню суперечність між їх ліберально-народницькими поглядами і життєвою правдою, що втілювалась в їхніх оповіданнях. Однак сама манера зображувати село переважно крізь призму підлакованого етнографією побуту впливала на розв'язання теми. Це призводило дотого, що село в них, говорячи словами Лесі Українки, подавалось "в дещо святковому вигляді", а селяни - "крізь легенький, а часом і досить густий серпанок ідеалізації". Особливо ясно це видно в оповіданнях Ганни Барвінок, котрі друкувалися і на початку XX ст.
Етнографізмом підмінявся аналіз соціальних антагонізмів на селі. Ліберально-народницька література кінця XIX ст. своє головне завдання бачила у відтворенні національного побуту різних класів і станів українського суспільства. їхні твори - це здебільшого етнографічні малюнки, ніби протокольні записи різних подій на селі (оповідання В.Кравченка, О.Білоусенка-Лотоцького). Звернення до побуту й етнографії часто перетворювалось на самоціль, на довгі описи обрядів, звичаїв тощо.
Невелика художня спадщина і Дмитра Маркевича (1848- 1920). 1908 р. вийшла його збірка "По степах та хуторах", присвячена зображенню тяжких злиднів бідноти села ("Шматок", "У найми") і міста ("Сюрприз"). Персонажі його творів - люди "скривджені, забиті, одурені" ("Бразиліяни"). Характерною рисою Марковича є глибока людяність його образів, вміння знайти іскру людського в найчорніших, на перший погляд, людських серцях ("Іван з Буджака", "Два платочки", "На Вовчому хуторі"). Письменник закликав в "людині завше бачити людину", вважаючи, що "в самому великому злочиннику лежать людські іскорки тепла і добра, треба їх розшукати, освітити...".
Проголошення просвіти як єдиного засобу для поліпшення долі народу, ідеї класового миру і заперечення революційних шляхів зміни суспільного ладу були поширеними навіть після першої російської революції. Оспівування просвіти і тихої, непомітної, але єдино нібито корисної просвітницької роботи на селі заповнювало багато творів молодих письменників: "Довгий ряд днів" (1905) Л. Пахаревського, "Сумна стежка" (1907) О. Биби, де в дусі Кониського представлено ідеали молоді.
Без знання подібних творів, що поширювались не лише в кінці XIX, а й у XX ст., не можна зрозуміти багатьох молодих письменників початку XX ст., які або продовжують оці сумнівні "традиції", або різко їх висміюють у сатиричних творах (як, наприклад, цикл "З літопису преславних діяннів панків Присташів" - 1891 А.Кримського).
Характерно, що навіть ті молоді письменники, котрі фактично у своїй практичній діяльності дотримувалися програми колишніх "українофілів" і в творах втілювали їх ідеї, нерідко висміюють цих "свідомих українців", абстрактну любов до "народу", а не до "мужиків" ("Хатнє лихо" і "Просвітник" М. Левицького, "Поштова скринька" М. Новицького). Викриття тогочасних "народолюбців", "бездонної пропасті між наміром та ділом" -тема багатьох творів Н.Кибальчич ("Речі"-1905), Л. Яновської ("Дарочка"-1903), Грицька Григоренка ("3-й нарис"-1907) та ін. О. Маковей написав чимало сатиричних новел і нарисів ("Казка про невдоволеного Русина" - 1895, "Виклад про крамниці"- 1895, "Як я продавав свої новели"-1895, "Народний дім" - 1898, "Новітній плуг"-1898, "Два ставки"-1898), в яких блискуче розвінчав тодішню західноукраїнську інтелігенцію, що вихвалялася "культурно-просвітньою" роботою серед народу, а по суті була глибоко чужою йому і не безкорисливою в своїх інтересах.
Виникають жанри записок про пережиті події ("Спогади судового слідчого" Д. Марковича, "Записки лікаря" М. Левицького), ліричного нарису ("Ріпаї" Д. Марковича), подорожніх нотаток та багато нових різновидів класичного оповідання: ескіз, фрагмент, малюнок, мініатюра, образок, новела, етюд, психоновела, шкіц, нарис, казка, гірська акварель, сильветка, психологічні арабески, імпровізація, панорама тощо.
Ці форми використовували й демократичні письменники. Так, деякі твори С. Васильченка більше нагадують нариси, картинки, ніж оповідання ("На хуторі"), як і в М.Коцюбинського ("Хвала життю!", "На острові"). Свої порівняно великі речі Васильченко називав "новелістичними романами й повістями" ("Петруня", "Осінній ескіз", "За мурами"). Він обстоював потребу малих форм у літературі. І.Франко, хоч писав романи і повісті, все ж вважав себе "мініатюристом і мікроскопістом", що звик знаходити цілий світ у краплі води. У Дніпрової Чайки улюбленим жанром була легка, зграбна, гарна мініатюра.
Причина поширення "малих форм" у літературі початку XX ст. полягає, зокрема, у зверненні письменників до поглибленого психологічного аналізу, до фіксації скороминущих настроїв і почуттів людини. На початку XXст., коли посилилась увага до психології людини, до зображення її переживань і т. п., письменники, подаючи не довгі періоди з життя героїв, а якийсь випадок, побіжний тимчасовий настрій, сцену прощання чи зустрічі або заключний акорд якоїсь події чи історії, тобто лише одне якесь переживання, один епізод (іноді - без сюжету), зверталися, зрозуміло, саме до малої форми. А оскільки переважно брався якийсь напружений, трагічний момент, то використовували жанр новочасної новели, на відміну від класичного оповідання - більш-менш спокійної розповіді.
Модерністи ж намагалися відображати "загальнолюдське", надкласове, душу людини, відірваної від суспільства, самотньої, трагічно безсилої. У них - індивідуально-психологічне бачення людини, в
Loading...

 
 

Цікаве