WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат

Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат

званого просвітянства, аполітичного культурництва, вважаючи, що нове життя, де пануватиме справедливість і щастя, можна побудувати лише шляхом просвіти, виховання, самовдосконалення людини і т. п. Ліберально-буржуазні письменники та їх епігони пропагували самобутність, національну виключність українського народу, відрубність його від Росії та інших народів. Буржуазні письменники групувалися навколо таких видань, як "Киевская старина", "Рада", "Рідний край", "Дніпрові хвилі" та ін. Кожна з цих груп мала свій "відтінок", свої особливості.
У свою чергу модерністи теж не являли собою суцільного, однорідногонапряму.
"Громадська думка" почала виходити з 31 грудня 1905 р. Перший номер газети, виданий 5-тисячним тиражем, був конфіскований. Правда, поліція захопила в редакції лише кілька сотень примірників. Решту працівники газети встигли сховати і розповсюдити. У цензурі з приводу конфіскації заявили, що газета взагалі буде заборонена, "якщо вона й надалі так гостро писатиме". Під тиском урядових заходів, а також на вимогу видавця-редактора В.Леонтовича газета все більше й більше сповзала вправо. В редакційному комітеті точилися постійні суперечки. Б.Грінченко, як один з активних співробітників газети, намагався зробити її органом більш поступовим, орієнтував "Громадську думку" на особливо пригноблені селянські низи. В.Леонтович, навпаки, хотів зробити газету виразником інтересів заможних поміркованих елементів, "на яких тільки й можна заснувати міцний національний український рух". Врешті В.Леонтович відмовився підписувати газету як видавець. Та 18 серпня 1906р. в редакції "Громадської думки" був зроблений обшук, деяких членів редколегії заарештовано, а газету заборонено. Такі ж обшуки зроблено майже в усіх передплатників газети по Україні.
"Громадська думка" була, особливо на початку свого існування, типовою буржуазно-демократичною газетою. Вона розбудила широкий інтерес до українського друкованого слова, стала першою щоденною газетою, що досить повно відображала революційне піднесення в Росії й на Україні, боротьбу трудящих проти соціального і національного гніту. З буржуазно-демократичних позицій газета виступала на захист української культури, що зазнавала переслідувань і утисків з боку царизму. Певну позитивну роль вона відіграла і в розвитку української прогресивної літератури. На її сторінках надрукував багато своїх уїдливих сатир та фейлетонів В.Самійленко ("Новорічна розмова", "Новий лад", "Міністерська пісня"), містили свої вірші, оповідання й нариси Б.Грінченко та М.Левицький, з Буковини надсилав публіцистичні статті О.Маковей.
Замість забороненої "Громадської думки" з 15 вересня 1906р. почала виходити щоденна газета "Рада", яка проіснувала найдовше з усіх українських газет - до липня 1914р., коли її було заборонено. Співробітничали у ній діячі різних суспільно-політичних поглядів. Але головну роль у "Раді" відігравав ліберальний помічник Є.Чикаленко, на кошти якого в основному й видавалася газета. Редактором був М.І.Павловський, головними співробітниками В.К.Королів, О.М.Хотовський, закордонний відділ вів М.Лозинський, польський - Б.Ярошевський, статті на теми школи й виховання писав Г.Шерстюк, на соціально-економічні - М.Гетер. Політична програма її була обмежена, половинчаста. Найвищим ідеалом "Ради", який вона намагалася утверджувати своєю діяльністю, була культурно-національна автономія України в межах федеративної Росії. На першому плані в програмі газети стояли не соціальні, а культурно-національні питання. Але Чикаленко добре розумів, що газета зможе мати популярність лише тоді, коли на її сторінках з'являтимуться твори відомих прогресивних письменників. А для цього треба було пильно оберігати загальнодемократичний престиж газети. Так, "Рада" досить гостро засуджувала антисемітські виступи інших видань. У "Раді" вперше з'явилися оповідання А.Тесленка ("У городі", "Наука", "Поганяй до ями", "Немає матусі", "Прощай життя!", "В тюрмі" та багато інших). Тут постійно друкувалися С.Васильченко, Б.Грінченко, О.Олесь, М.Левицький, М.Вороний. Декілька своїх нарисів вмістив М.Коцюбинський ("Як ми їздили до Криниці", "Лист").
Увага письменників тепер зосереджується переважно на нових явищах дійсності - проникненні капіталістичних відносин на село, розкладі й розшаруванні села в нових умовах, жорстокій класовій боротьбі, пролетаризації селянства, зміні звичних умов його існування, а звідси - і зміні в світогляді, викликаній переходом селянства з одного стану (господаря на своїм грунті) до іншого (спочатку - наймита, заробітчанина, а далі - фабричного робітника, пролетаря, який вже цілком пориває з землею).
З їхніх творів бачимо широку панораму життя України тих часів, нові економічні зрушення на селі і в місті, нові форми визиску, суперечності між трудом і капіталом, що супроводжувалось появою куркульства, зубожіння і пролетаризацію основної маси селянства, владу не тільки землі, а й грошей, капіталу, жорстоку експлуатацію робітників, страшні картини поневірянь народу під час переселення і еміграції - характерного явища тих часів. П. Грабовський у статті "Дещо до свідомості громадської" (1894) писав, що простий люд, обідраний та знедолений, мандрує світ за очі, кидає дорогу, але пекельну батьківщину, шукає в інших країнах собі щастя, щоб кінець кінцем пересвідчитись, що його ніде нема й бути при сучасних обставинах громадських не може. Селяни не тільки не знаходять собі нічого кращого, а зводяться з боку матеріального нінащо: "Лихо покидають, а злидні знаходять",- як твердить в оповіданні "Заяць" М. Левицький. Все це висвітлено у творах В. Стефаника ("Камінний хрест"- 1899), В. Потапенка ("На нові гнізда"- 1899), О. Маковея ("Туга"-1901), С. Васильченка ("На чужину" - 1913), Т. Бордуляка ("Ось куди ми підемо, небого"-1894, "Бузьки"- 1896, "Іван Бразілієць"- 1899), Грицька Григоренка ("Пересельці" - 1900) та ін.
Правдиво зображуючи нову дійсність, письменники показують знищення самих підвалин села під натиском капіталізму, розклад сільської громади тощо, чим твори їх протистояли народницькій літературі, підтверджуючи марксистський аналіз стану села і дальших шляхів його розвитку. Наголос ставиться саме на класовій боротьбі між новими групами в селянстві. Посилення антагонізму на селі, ріст індивідуалістичних настроїв і жадоби наживи надто помітними стали уже в кінці XIX ст. Капіталізм, як зазначав Панас Мирний
Loading...

 
 

Цікаве