WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат

Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького - Реферат


Реферат на тему:
Літературна та дипломатична діяльність Модеста Левицького
ПЛАН
1. Вступ
2. Дитячі роки М.Левицького.
3. Шкільні роки письменника.
4. Подальше життя М.Левицького
5. Перші праці письменника.
6. Дипломатична діяльність М.Левицького.
Навіть не кожен фахівець тепер знає факти життя й вагому творчість талановитого українського письменника початку ХХ століття Модеста Пилиповича Левицького (1866 - 1932). А тим часом його рясний доробок давно й терпляче очікує на заслужену увагу вдумливого, чутливого і людяного читача, на авторитетну й справедливу оцінку літературознавців.
Та, на жаль, доля цього визначного письменника склалася так, що його твори штучно викреслено з ужитку, а пам'ять про нього з нашої свідомості. І від цього не він страждає, а ми, духовно.
Народився Модест Пилипович 25 (6) VII (VIII) 1866 року в селі Вихилівка Проскурівського повіту на Поділлі (тепер Ярмолинецького району Хмельницької області) в панській родині, яка проте визначалася прихильністю до селянина.
Модестів батько приятелював з відомими діячами української культури, котрі були народолюбцями. Це історик Володимир Антонович, письменник Тадей Рильський (батько Максима Тадейовича Рильського), мовознавець Павло Житецький та інші. І сам він писав українською.
Опісля закінчення гімназії Модест навчався на історико-філологічному факультуті Київського університету св. Володимира. Згодом перейшов на медичний факультут, який і закінчив 1893 року.
З того часу працював земським лікарем на селі, то в Києві. Тут він глибоко пізнав життя поневолених мас, зрозумів їхні щоденні проблеми й клопоти і всією душею співчував їм, несучи не тільки фізичне здоров'я, а й духовне світло.
Друкуватися почав М. Левицький 1901 року в журналі " Киевская старина". Тут була опублікована його історична повість " За Коліївщини", яка 1907 року вийшла окремою книжкою з ілюстраціями відомого українського художника Бурачка.
Відразу ж письменник заявив про себе як про справжнього майстра художнього слова. Особливу увагу читачів і критики привернуло його невеличке оповідання " Забув", опубліковане 1903, що передруковувалося мало не в усіх тодішніх українських журналах, альманахах та збірниках. А відомий літературознавець М.Плевако включив його до своєї " Хрестоматії української літератури", котра дев'ятитисячним накладом вийшла в 20-і роки в харківському кооперативному видавництві " Рух".
Публікували письменника охоче і багато. Про нього ж самого та його твори писати, по суті, лише починали. Це, зокрема, такі автори, як А.Крушельницький, С.Єфремов, О.Грушевський та О.Коваленко.
1919 року, органічно не сприйнявши жовтневого перевороту, М.Левицький емігрував. Спочатку до Греції, а згодом - до Чехословаччини. Емігрантське життя було йому, як і багатьом, немиле. В політичному житті він участі не брав, зрідка виступаючи з мовознавчими статтями в " Літературно-науковому віснику". Працював в основному над перекладами з російської та інших європейських мов. Писав науково-популярні праці з медицини.
1927 року Модест Пилипович повернувся в Україну. Оселився в Луцьку, де й помер 16 червня 1932 року, проживши 76 років. Там його й поховано.
Про цей період його життя мало що (або зовсім нічого) відомо. Друковані його праці пересічному читачеві знайти тепер важко, оскільки вони виходили окремими книжками та розкидані по численних тодішніх українських часописах. Видати й дослідити його працю конче потрібно. Та, на жаль, українці й тепер, як і давніше, не є господарями на своїй землі.
Опісля першого знайомства з його невеличкими, влучними, мальовничими й глибоко змістовними оповіданнями насамперенд виникає запитання, з чиїми творами українських письменників їх можна порівняти? Своїм граничним трагізмом і короткою формою вони нагадують новели Василя Стефаника, художньою вишуканістю - Михайла Коцюбинського, внутрішньою напругою образів і витонченим поєднанням комічного з трагічним - Володимира Винниченка; є в його творах і схований гумор крізь сльози Івана Нечуя-Левицького, і філософічність Панаса Мирного. Звісно, він використовував манеру письма російської і європейської літератур, бо добре їх знав, перекладаючи на рідну мову. Та, всте-таки, стиль письма Модеста Левицького цілком неповторний і - суто український.
Дійсно, в якій ще літературі знайдеться таке, саме таке, як Модеста Левицького, розв'язання проблем українського села передреволюційної доби? Його літературні герої думають, розмовляють і діють, як ні в кого іншого. В них мимоволі закохуєшся, їх сприймаєш усією душею, переймаєшся їхніми радощами і болями або просто починаєш жити разом з ними.
Як він уміє просто і ясно показати вам те, чого ніколи не побачив сам, побачивши, вже ніколи не забудеш: ні суто подільських краєвидів, ні сірих людських осель, ні характерних людей. І немає сумніву, що за всієї суто української тематики творів і манери змалювання при вдалому перекладі на ту чи ту чужі мови оповідання Модеста Леицького можуть стати близькими й зрозумілими кожній людині на землі.
Та найстрашніше те, що ми самі його ще зовсім не знаємо.
У той же час багато письменників ліберально-буржуазного напряму дотримувалися реалістичного методу, хоч у них він набирає своєрідних рис так званого етнографічно-побутового реалізму. Для них характерна "стара" манера письма, прагнення до натуралістичного, етнографічно-побутового опису з ряснотою подробиць, що сполучалося з проголошенням "дрібних діл", "малої, але справді пожиточної праці" і т. п. Найбільш обдаровані з цих письменників, правдиво відображаючи життя, часто давали справжні мистецькі твори (Б.Грінченко, Олена Пчілка, М.Левицький, Д.Маркович). Вони щиро прагнули працювати на користь рідного народу, але на заваді їм ставали ліберальні уявлення про засоби боротьби за краще життя. Їхня редакційна та видавнича діяльність мала прогресивне значення. Вони видавали чимало популярної або так званої "утилітарної" літератури для народу - різні порадники з сільського господарства, медицини тощо. В творчості своїй вони намагалися стояти на демократичних позиціях, тому окремі їхні твори заслужено ввійшли в скарбницю української класичної літературної спадщини (наприклад, повісті Грінченка "Серед темної ночі" та "Під тихими вербами").
Інші ж так і не піднеслися до ширших узагальнень, залишилися на позиціях так
Loading...

 
 

Цікаве