WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Невідомі переклади І.Франка з Й.В. Ґєтє - Реферат

Невідомі переклади І.Франка з Й.В. Ґєтє - Реферат

маємо щасливу нагоду поповнити перекладами іще чотирьох творів, не знаних ні читачеві, ні фахівцям. Авторові цих рядків, що виступив співупорядником та редактором Додаткового тому оригінальних поетичних творів і перекладів І.Франка, вдалося віднайти нові Франкові переклади у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (фонд І, № 4629). Це переклади фрагменту драми "Пандора" та трьох епіграм німецького поета.
Автограф перекладів складає чотири сторінки (списані з обох боків два аркушики розміром приблизно в половину A4). При цьому на умовно перших трьох сторінках та верхній частині четвертої вміщено фрагмент із "Пандори", нижче, на умовно четвертій сторінці - три епіграми з Ґете: "Поезія і наука" (твір має нумерацію, а саме: номер 5), "Шкільні теорії" (номер 6) та "На страшнім суді" (номер 7). За орфографією, якої дотримується перекладач, та характером почерку роботу над перекладами можна орієнтовно датувати початком 80-х років.
Автограф має всі ознаки чистового. Очевидно, це мала бути добірка творів Ґете, підготовлювана перекладачем до друку в якомусь із видань (чи не журналі "Світ", якщо згадати цитований лист до І.Белея?). Початкові сторінки автографа не збереглися. Відтак немає і заголовка перекладу фрагменту драми. Яким він був? Позначаємо його "Пандора" - за ідентифікацією з твором Ґете. При цьому не викликає сумнівів, що перекладач орієнтувався на переклад не всієї драми Ґете, а лише виокремленого з неї, умовно закінченого фрагменту, оскільки на с. 4 рукопису перекладуваний текст уривається (на завершенні чергової мовної партії Прометея), а далі відразу під ним іде переклад трьох епіграм.
Епіграми нумеровані як 5, б, 7. Отже, фрагмент із "Пандори" у цій добірці мусив мати номер 4.
Автограф перекладу,
сторінка 4 (НВУВ, IP, 1,4926)
Перекладений Франком фрагмент узято із початкової частини твору Ґете. Не можемо знати, чи з перших рядків починав Франко свій переклад (з монологу, що його, не знайшовши відради в нічному сні, змучений тугою за минувшиною, проголошує Епіметей). Проте наяву наступна філософічна декламація Ковалів з приводу своєї роботи, до схід сонця розпочатої, а далі й звернення Прометея до гурту своїх улюбленців, представників гідного (в його очах) фаху. Вказівкою ковалям з боку Прометея на необхідний до виготовлення виріб та благословенням їх на денний відпочинок перекла-дений Франком фрагмент закінчується.
Звернімось відтак до Франкового листа, адресованого І.Белеєві. Маючи на увазі щойно окреслений зміст фрагменту, чи бува не "Кузнею Прометея" можна було б його озаголовити? (Адже твору саме під такою назвою - "Кузня Прометея" - у спадщині Ґете немає, і назва ця походить від перекладача). І чи не цей твір - після "Вічного жида", "Бога і баядери" та "Нареченої з Корінту" - означений четвертим у Франковому листі до Белея, - саме на тій позиції, на якій він мав бути нумерований у автографі?
Не наполягаючи, втім, на остаточності своїх спостережень (які могли б бути підкріплені й розглядом правописних особливостей Франка відповідного періоду, - але такий розгляд відвів би далеко від основної теми), залишаємо за перекладеним фрагментом назву твору-оригіналу.
Над драматичним твором "Пандора", що за жанром мав бути "святковою виставою" (Ein Festspiel) Ґете працював у 1807-1808 роках, маючи намір опублікувати драму у журналі "Prometheus", на замовлення якого й приступив до цього задуму. Твір залишився незавершеним - написана була лише перша дія (яка й була опублікована в згаданому журналі), та схема продовження твору. Тематику, що може бути віднесена до "прометеївської" (і яка була популярна в Європі практично упродовж усього XVIII ст.), Ґете розпочав у 1773 р. роботою над драмою, названою "Прометей". Роком пізніше поет написав однойменний гімн (і той, і інший твір, опубліковані не відразу, мають кожен свою цікаву текстологічну історію, торкатись якої наразі не маємо можливості). Зазначена тематика поставала для Ґете у великому багатоманітті мотивів - творчої особистості, незалежності, індивідуалізму, людинолюбства, змісту людського життя тощо; творчість Ґете відзначає у сфері цих мотивів дуже складна розробка. І якщо гімн "Прометей" зазвичай витлумачують як богоборчий поклик, як вершину вільної думки епохи "Бурі і натиску", то драма, менш експресивно напружена (втім, не орієнтована на це уже відповідно своєї жанрової природи), більшою мірою виявляє далеко нестандартний, надзвичайно своєрідний спосіб мислення поета (приміром, тези про одухотворення людей, до якого сам Прометей без допомоги Мінерви виявляється не здатен, про смерть як відрадний вінець життя тощо). Досить сказати, що, через багато років (у 1819 р.) одержавши рукопис своєї драми, Ґете, за переконанням дослідників, сам не до кінця зумів "розшифрувати" весь комплекс її ідей.
Знову торкнутися означеної тематики Ґете зробив спробу орієнтовно у 1795-1797 роках, плануючи написання трагедії "Звільнений Прометей" (із написаного залишився лише невеликий уривок, знаний як "Хор океанід").
"Пандора" знаменувала ще один наворот Ґете до міфологічного матеріалу, в якому фігурують постаті Прометея, Епіметея та інші, ще один етап його розробки у не менш, якщо не більш складний спосіб. Драма є твором символічно-алегоричним, писаним у стилі, риси якого пізніше було продовжено при завершенні "Фауста". Серед багатьох міфологічних сюжетів, пов'язаних з постатями цієї драми, Ґете обрав оригінальну, рідкісну версію. Так, заголовний образ твору - Пандора, зіслана богами на землю, у творі Ґете позбавлена однозначної функції покарання непокірних богам людей, - здійснювана нею роль може мати різні тлумачення, як і вміст тієї знаменитої "скрині", яку принесла з собою: у ній - не лиха й біди (як це твердить найбільш поширений варіант міфу), а щось більш вишукане (відтак, можливо, й більш підступне) - химери та ілюзії, за якими людство веде погоню. У написаній першій дії п'єси героїня, іменем якої названо твір, не з'являється, - про неї лише ведеться мова, здебільшого в діалозі Епіметея та Прометея. Епіметей тужить за Пандорою, своєю дружиною, яка зникла з землі, проте обіцяла повернутись. У начерку продовження твору Пандора справді повертається, її "скриня" цього разу мистецьки оздоблена, з неї далі постає храм ізалегоричними началами науки й мистецтва. Його й подарує людам Пандора. Таким бачить майбутнє людства Ґете у цій святковій драмі. Активно заявляє про себе й молоде покоління. Службу в храмі будуть нести Філерос, син Прометея, що зуміє батьків запал до реальної дії поєднати із вірністю красі, якою відзначається Епіметей, його дядько, а з ним поряд - і Епімелея, дочка Епіметея, ніжна, чутлива юнка з люблячим турботливим серцем.
Через всю драму проведено протиставлення образів двох братів - Прометея та Епіметея, що є концептуальним.
Алегоризм "Пандори", твору, написаного у часі розгрому пруської армії Наполеоном та злигоднів окупації на німецьких землях, багато дослідників витлумачує так, ніби письменник виклав тут лише свої роздуми про історичне лихоліття і, мріючи про повернення часів нового підйому культури, прагнення свої пов'язав із образом Епіметея.
Проте, видається, і тому й іншому героєві Ґете вділив риси і пориви своєї особистості. Прометей - уособлення дії, потуги, грубої земної закоріненості, він не надиться на обіцянки Пандори, його друзями є ковалі, люди праці (а у крайній точці вияву своєї позиції Прометея відзначає навіть і допущення войовничого, збройного чину). Навпаки, Епіметей - постать споглядального способу життя, любитель мріянь і роздумів, шанувальник мистецької витонченості. Закоханий у Пандору, він дочекається її повернення і знову поєднається з нею.
Не тільки численні висловлювання німецького
Loading...

 
 

Цікаве