WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

ситуації кожен читач витворить образ своєї Марусі. І цих образів буде стільки, скільки читачів. Якась доля правди в цьому є. Кожен читач і справді бачить свою Марусю. Проте нема сумніву в тому, що уява читача при створенні зорового бачення Марусі все ж таки скеровується поетесою у певному напрямі. Читач бачить світ очима Марусі, співпереживає з нею, відчуває інтонацію її монологів, уловлює її жести і т.д. і т.п. - і на цій основі витворює її зовнішній вигляд. Постає портрет тендітної, чутливої до всього молодої жінки. У неї зболений погляд. Душевне страждання затуманює її очі, але в якісь моменти, коли спогади на мить притлумлюють душевний біль, її погляд стає розумним і проникливим. Вона вся ніжно-трепетна, наскрізь пройнята почуттям.
Уперше про зовнішність Марусі Чурай сказано тільки в п'ятому розділі, що має назву "Страта". Уся Полтава зібралася дивитись, як буде здійснюватись вирок суду. Ліна Костенко досить довго готує появу Марусі Чурай. Спочатку серед натовпу прошелестіла чутка: "- Везуть Марусю, людоньки, везуть!". Процесія, у якій вели Марусю до місця страти, нагадувала хресний хід. Вона зупинялась, і піп читав Євангеліє. Бачимо Леська Черкеса, який "мало що не плаче", - він гарячково шукає бодай якусь можливість порятувати Чураївну. Бачимо окремих людей, які вперто пропихаються крізь натовп,
щоб краще спостерігати момент страти. Поява Марусі Чурай подібна до появи королеви. Юрма, перед якою вона раптом з'явилася, була вражена її красою. Щоб передати красу Чураївни, Ліна Костенко скористалася творчим прийомом, що був сформульований нею самою у таких знаменитих рядках:
Якщо не можна вітер змалювати,
прозорий вітер на ясному тлі, -
змалюй дуби могутні і крислаті
котрі од вітру гнуться до землі.
Як і раніше, поетеса майже не описує зовнішність Марусі. Проте вона майстерно передає враження від її краси, що охопило і захвилювало юрму:
І прокотилось натовпом строкатим:
'Ведуть!"
Тітки - біліші наміток
Проноза швець шепочеться із катом,
щоб потім дав мотузочки шматок
Замовкли всі.
ніхто й не ворухнеться.
Лиш дві куми, сусідки Вишняка:
- Диви яка. іде і не споткнеться!
Іде під зашморг, а диви яка!
На матір схожа, тільки трохи вища.
Ті ж самі очі і така ж коса.
- Ну, от скажіте, людоньки, навіщо
такій убивці та така краса?
- А це як хто. Я маю іншу гадку
Якась вона не схожа на убивць
Злочинниця, - а так би й зняв би шапку
На смерть іде, - а так би й поклонивсь.
- Во ти такий вже, чоловіче, зроду,
все б тільки очі й витріщав на вроду. -
сказала жінка з усміхом терпким. -
Знімати шапку?! Себто перед ким?
Перед цією? Себто отакою,
що отруїла власною рукою?
Та щоб над нею обвалилась твердь!
- Побійся Бога, вона йде на смерть!
Усі ці голоси із натовпу прекрасно передають враження від Краси Мару-сі. Подібного художнього ефекту неможливо було б досягнути, якби поетеса описувала зовнішність дівчини. А втім Ліна Костенко все-таки кидає кілька скупих, але виразних портретних штрихів:
... Вона ішла. А хмари як подерті.
І сизий степ ще звечора в росі.
І з кожним кроком до своєї смерті
була усім видніша звідусіль.
Стояли люди злякані, притихлі.
Вона ішла туди, як до вершин.
Були вже риси мертві і застиглі,
і тільки вітер коси ворушив
І тільки якось страшно, не до речі,
на тлі тих хмар і зашморгу була
ота голівка точена, ті плечі,
той гордий обрис чистого чола.
І в тиші смертній, вже такій, аж дивній,
коли вона цілує образок, -
на тій високій шиї лебединій
того намиста доброго разок.
Після суду та помилування, що прийшло від Богдана Хмельницького, життя для Марусі немовби втратило сенс. Усі нещастя - зрада Гриця, його смерть, страшна потрощеність її огромної любові, втрата матері - склалися в один безперервний біль, який вона не в силі була вгамувати і поступово та-нула, згорала, мов свічка. Мандрівний дяк побачив Марусю украй вимученою тим постійним пекельним болем:
"... Ти ще молода.
Ллє чогось така вже, як обвуглена.
Якась така, мов знята із хреста"
А ще він помітив характерну для Марусі рису: на її обличчі дуже виразно відбивались душевні стани:
От я й дивлюсь. Ідо в тебе ж таке личко,
що в ньому наскрізь світиться душа
Це, сказати б, фізіологічна властивість людей, наділених винятковою емоційністю. До речі, помічена дяком особливість с одним із важливих штрихів портретної характеристики Марусі.
Обвугленість її душі стає причиною повільного згасання молодої жінки. В останніх розділах роману Ліна Костенко акцентує на цьому згасанні. У Марусі "сухотний кашель надриває груди". Іван узяв її руку "мов крижину". Сама Маруся говорить про себе: "Вся облітаю, як осінній лист". Відчуває себе "понівеченою", "гіркою". У неї:
Лише печальне око з-під брови.
Важка жалоба чорної коси,
і тільки тінь колишньої краси.
Такою нам бачиться зовнішність Марусі... Вона змінюється від перших і до останніх сторінок роману. І ці зміни напрочуд глибоко і точно характеризують її внутрішні стани.
Спадкове у характері. А тепер настав час для знайомства із внутрішнім світом геніальної піснетворки. Скажемо зразу, що характеристика Чураївни напрочуд точно і глибоко продумана Ліною Костенко, - все у цьому образі внутрішньо вмотивоване. І ця продуманість, ця внутрішня вмотивованість не є результатом тверезого розрахунку, якоїсь логічно-холодної, прагматичної вивіреності. Тут справа в іншому: образ геніальної народної піснетворки писала геніальна поетеса - писала немовби із себе. Тому створений нею образ містить у собі істинну інформацію про внутрішній світ обдарованої неординарним художнім талантом особистості. Вона схопила і виразила суть образу. А літературознавча наука уже прийшла до висновку, що якщо митець схоплює та виражає суть явища, - значить це явище відображено системно, тобто показане як певна цілісність, складові елементи якої тісно взаємопов'язані і взаємообумовлені.
На початку звернемо увагу на генетичну природу образу Марусі. Вона йде від бабусі, яка була знахаркою, - тобто розбиралась у лікувальних травах, володіла секретами замовлянь від різних хвороб. У народу ставлення до таких людей особливе - воно водночас і поважне, і застережливе. Нерідко вважалося, що такі люди спілкуються з нечистою силою. Насправді ж треба розуміти, що талант знахаря - це в першу чергу глибока проникливість, те, що тепер розуміється як загострена інтуїція. Але якщо бабуся подана тільки одним штрихом ("Я ту отруту з розпачу зібрала. Я змалку знаю, де яке зело. Мені це ще од баби перейшло, - її вважала відьмою Полтава"),то значно детальніше як генетичні витоки Марусі Чурай розроблені образи її батьків.
Гордій Чурай, батько Марусі, був людиною винятковою - одним із тих, хто, відчуваючи свою відповідальність за долю народу, без вагань став на його захист. Як козацький старшина,
Loading...

 
 

Цікаве