WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

хитрува-тий, головне життєве кредо якого полягало тільки в одному - якомога більше прибрати до рук.
Йому добро саме іде у двір.
І сад рясний, і нива хлібодарна.
Він не який визискувач чи звір.
він просто вніс взяти запівдарма
Він посідає греблі і поля.
у церкву ходить майже щосуботи.
Хто - за Богдана, хто - за короля.
А він - за тих, которії не проти.
Бути прихильником Богдана - це стояти за вільну від шляхетського панування Україну, підтримувати ж короля це, навпаки, погоджуватися з її колоніальним, підлеглим станом. Вишняк же з тих. "которії не проти", що характеризує його як людину у вищій мірі безпринципну, здатну пристосо-вуватися до будь-яких обставин, аби вони тільки були вигідні особисто йому.
Доля Батьківщини його не хвилює, він навіть здатний поживитися на її б і дах:
Як він уміг красно говорить!
Які у нього займища і луки!
Вся Україна полум'ям горить,
він і на ньому теж нагріє руки
У художньому плані прекрасно виписаний тип чиновника Семена Гор-баня. Ліна Костенко досить ретельно виявляє його характер. Він розумний, точніше, хитрий. Швидко орієнтується в перебігу судового процесу і вміє вплинути на нього. При цьому демонструє свою непохитність у дотримуванні закону. Але це позірна непохитність. Тут, під час суду, він спрямовує її проти Марусі Чурай, бо не має ні поваги до неї як до людини рідкісного дару, ні звичайної людської співчутливості. Причина цієї неприязні втому, що чинов-ники і творці - вічні антиподи. Вони, Горбані, інтуїтивно відчувають духовну вищість людей типу Марусі Чурай і тому ненавидять їх. Вона для них як докір совісті, як постійне нагадування про власну моральну нікчемність, що не при-кривається ні чинами, ні багатством.
Поетеса одним штрихом розвінчує удавану повагу до закону, що нею так хизується чиновник. Насправді ж Горбань нечистий на руку, бо, як виявиться пізніше, він "з комори мєской потай дьоготь крав". Під час облоги Полтави Вишняк і Горбань були готові до зради: перший, злякавшись, умовляв від-крити загарбникам ворота міста, тобто здатись, другий таємно приміряв жупан - "іти послом до шляхти пропонує".
Важливим для повноти і цілісності образу України доби Хмельниччини є розділ "Проща", який не тільки суттєво розширює просторове зображення нашої землі, а й виражає складну гаму думок, пов'язаних з осмисленням історії народу. Тут Ліна Костенко вводить досить поширений у нашій літературі тип мандрівного дяка. Багато студентів, що через різні причини не змогли завершити багаторічне навчання в Києво-Могилянській школі чи в іншому тогочасному закладі, шукаючи засобів для прожиття, вибирали мандрівне жит-тя, подорожуючи по Україні та й навіть за її межами. На деякий час могли пристати до церкви, де виконували дяківські функції, найматися вчителями прицерковних шкіл, яких чимало було на Україні. У тогочасному українсько-му суспільстві вони складали досить освічену верству людей, яка володіла знаннями не тільки релігійного, а й світського характеру. Здобуте в школах знайомство з риторикою та поетикою підштовхувало їх до літературної твор-чості - мандрівним дякам належить досить цікава сторінка в історії нашої літе-ратури.
Тип мандрівного дяка цікавив багатьох письменників, починаючи від Миколи Гоголя ("Вій") і закінчуючи Валерієм Шевчуком ("Три листки за вікном"). Увівши в роман образ мандрівного дяка, Ліна Костенко отримала змогу показати тогочасну Україну очима людини освіченої, думаючої, схиль-ної до осмислення як тогочасних реалій, так і нашої історії на вищому, сказати б. духовному рівні. Письменниця зовсім недаремно звела на одній дорозі ман-дрівного дяка і Марусю Чурай. Це була зустріч двох творчих, духовно багатих людей, між якими виникла взаємна приязнь, їхні думки з приводу побаченого немовби взаємодоповнюються. Дяк. обійшовши мало чи не пів Європи, має набагато більший життєвий досвід, та й загальна освіченість у нього вища, ніж у Марусі. Ллє й Маруся не тільки вдячна слухачка - її бачення і розуміння дійсності є художньо-емоційним, сказати б, тонко естетичним, а тому й глибоким і точним в оцінювальному плані. Очима і душами цього тандема ми й бачимо та емоційно переживаємо українську дійсність XVII століття.
А вона важка, дуже важка. Одна за одною постають картини поруйнова-них, голодних та холодних "удовиних сіл", що зустрічаються по дорозі від Лу-бен до Києва.
Мандрівний дяк розповідає Чураївні, що на цій землі ніколи не було спокою, що "тут споконвіку скрізь лилася кров". Йшли по місцях, де постійно спалахували повстання доведеного до відчаю народу. - ось тут. показує дяк, "відступало військо Острянині", а тут "скрутили Наливайка і віддали на мученицьку смерть". Найбільшого лиха цій землі завдав польський магнат Ярема Вишневецький, якому належала Лубенщина. Це був страшний "руйнатор України", "упир з холодними очима, пихатий словом і чолом".
Бенкетував, сідав на шию хлопу,
пускав дівчат по світу без коси.
Стріляв козуль, возив пшоно в Європу
І на поташ випалював ліси.
Загарбав край, неначе відумерщину
І брав за все - живе і неживе.
За дим, за торг, ставщину, сухомельщину
Спасне, гребельне, з воза рогове.
Обклав податком вулики, броварні,
степи, луги, левади запосів.
В монастирях, обладнаних під псарні,
святі ченці удержували псів
Тримав усе оружною рукою
Був кам'яніший од своїх твердинь
Горіли села, кров лилась рікою,
коли тікав степами па Волинь
У "Прощі" багато йдеться про Єремію Вишневецького, і це не випадково. Показ цього польського магната дає змогу поетесі не тільки унаочнити лихо, яке терпів український народ від чужоземних колонізаторів, а й виразити тему національної зради - одну з найважливіших у її творчості. Вишняк і Горбань - типи українців, яким фактично чужі національні інтереси. Поки що це внутрішні, доволі приховані зрадники, які при певних обставинах можуть ста-ти зрадниками явними.
Ярема Вишневецький був онуком Дмитра. Вишневецького, який пред-ставляв галузь українського княжого роду і був першим відомим в історії козацьким отаманом, що згуртовував козаків на захист України від татар і турків. Потрапив у турецьку неволю і був страчений у Царгороді. У народі він був знаний як Байда. Це про нього йдеться у відомій думі. Його внук Ярема уже був полонізованим, вважав себе поляком і став, як говориться в романі, "мучителем власного народу", його "кривавим катом". З Лубенщини був вигнаний повстанцями Богдана Хмельницького:
Тікав по трунах Єремія звідси
Та все карав, карав, карав призвідців.
Рубав їм руки, вішав, розпинав,
садив на палі, голови стинав
Страшний по ньому залишався
слід козацьких тіл кривавий живопліт.
Усі тут гибли, винні і невинні.
Лишились тільки села удовині.
На жаль, ЄреміяВишневецький - далеко не одинокий в українській історії випадок зрадництва - багато українських родовитих шляхтичів зали-шили свою віру, прийняли католицтво і вірою-правдою служили польським
Loading...

 
 

Цікаве