WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

якої заслужено по-требує, її складають блискуче виписані картини суду над Марусею (виступ на ньому Іскри), його шаленого лету на коні до Богдана Хмельницького за помилувальним універсалом, сповнена катарсиної емоційності сцена врятування Марусі від страти, розповідь про відвідування Іскрою згасаючої Марусі...
Художньо-смислове наповнення цієї лінії складає філософія взаємного пошуку та поступового зближення двох по суті близьких, народжених одне для одного, але фатально розділених душ, філософія сутності жіночого та ! мужеського начал, нерозділеної любові.
І все-таки Маруся наблизилася до Івана. Для цього їй довелося пройти через пекельно пережиту зраду, через потрясіння суду, через подорож "від Лубен до Києва", яка розширила її світорозуміння.
Хвилюючими є її останні зустрічі з Іваном. Марусине життя згасає. Іван це розуміє. Проте його любов є настільки сильною, що він пропонує важко хворій Марусі стати його дружиною: "Як не полюбиш, в мене вистачає на двох любові. Якось проживем". Маруся рішуче відхиляє цю жертовну пропозицію Івана:
- Мене, Іване, - отаку понівечену?
Мене, Іване. - отаку гірку?
Хай Бог пошле тобі хорошу дівчину,
те будеш ти щасливий на віку.
На тому досить. І кінець розмові.
Не треба й говорити нам про те.
Moє життя - руйновище любові,
де вже ніякий цвіт не процвіте.
Треба відзначити, що ця розмова Марусі та Івана є розмовою двох рів-них, навіть близьких людей - розмовою друзів, що глибоко поважають одне одного. Останнє прощання з Іваном, який вирушив у військовий похід, викли-кало у Марусі велику тугу - вона відчула в ньому по-справжньому близьку людину:
Не знала я, що сум такий огорне.
Вмирати буду, - пом'яну добром.
Кирея з вильотами чорна
в останній раз майнула за бугром.
І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай, Іване, найвірніший дуже,
шляхетна іскро вічного вогню!
Вічний огонь - це любов, а Іван - його шляхетна іскра. Тільки хвороба і смерть Марусі зупинила цей процес зародження в ній нової, по-справжньому великої і, треба думати, щасливої любові.
Маруся як піснетворка. У деяких рецензіях, що з'явилися після виходу у світ роману, зустрічалися докори, що ніби то Маруся Чурай не показана безпосередньо як творець пісень. "У Ліни Костенко нема Марусі-піснярки... Жаль, що не бачимо в романі Марусі-піснярки. Жаль, що пісня Чураївни не посіла такого місця в романі, яке їй по праву належиться", - писав один із рецензентів. Але, думається, він помилявся. Справа у тому, що в суто кількісному плані про пісенну творчість Марусі йдеться не так і часто. Але є чимало деталей, якихось штрихових моментів, які у своїй сукупності складають вельми цілісну концепцію Марусиної піснетворчості, її важливою частиною є моменти, що висвітлюють психологію творчості. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Багата, незвичайна інтенсивність емоційного життя Марусі - це той "тиск" почуттів, від яких вона звільнюється характерним для всіх обдарованих митців способом - через художню творчість.
В розмові я, сказати б, то не дуже.
А в пісні можу виспівати все.
признається Маруся. За словами Івана Іскри, Маруся навіть "думає пісня-ми". Звичайно ж, найбільш радісні творчі миттєвості вона переживає, коли висловлює свої любовні почуття - в ту пору, коли любов у неї була щасливою.
Любились ми, не крилися. У мене
Душа, було, піснями аж бринить.
Якщо ж її переповнює душевний біль, творення пісні стає для неї порятунком. Це помітив навіть Грицько:
Тобі то добре, ти цього не знаєш
У тебе мука піде у пісні.
Маруся - співець природний, органічний. Вона не силує себе, не творить пісню заради пісні. При цьому, кажучи сучасною мовою, вона розділяє "естетичний" матеріал, тобто той матеріал, який вартий, на її думку, пісенного вираження, від матеріалу "неестетичного", що негідний бути втіленим у пісню. Подружнє життя, позначене зрадою, неможливе для неї, - у її розумінні воно позбавлене естетичного сенсу. Саме тому вона не згодилася на повернення Гриця до неї, вважаючи, що його зрада "цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!"
Одним із суттєвих складових естетичного кредо народної піснетворки є щирість. У пісні вона просто не здатна лукавити: "Я зроду не співала на два криласи".
Помітно, що з часом Маруся ставиться до своєї творчості більш усві-домлено. Вона еволюціонує від співачки стихійно-природної, для якої піс-нетворчість є інстинктивним за своєю природою способом самовираження, до творця, який уже задумується над призначенням пісенного слова, здогадується про його нетлінність у часі. Перший поштовх до такого осмисленого ставлення до слова вона отримала, слухаючи виконувані кобзарем невольницькі пісні, у яких раптом почула ім'я свого батька.
Все думала: хоч би ж було спитати,
хто склав слова про нього, про той край.
І ції був же він ріднесенький мій тато,
а от тепер він - орлик, він Чурай.
Тепер він і нами в радості і в сумі.
Збагнули серце вражене моє пішов у смерть -
і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб'є.
І десь в ті дні, несміло, випадково,
хоч я вже й пісню склала не одну,
печаль моя торкнула вперше слово,
як той кобзар торкав свою струну.
Процес осмисленого ставлення до слова продовжився під впливом ман-дрівного дяка, який не раз ділився з Марусею думками про словесну творчість. Врешті-решт Маруся і сама почала простежувати долю своїх пісень. Чи ж співає, йдучи у похід, полтавський полк її пісень? А якщо співає - то які? У цьому ревному стеженні за популярністю своїх творів, вона уже цілком подібна до сучасних поетів.
Ліна Костенко настільки повно показує Марусю Чурай як піснярку, що охарактеризувала навіть її творчу "техніку", природу її версифікаційного та-ланту. Маруся володіла імпровізаційним даром:
А я піснями біль тамую
Увечері, бувало, сидимо, -
задумаюсь, затихну, засумую.
Пряду печаль... Співається само:
"Повій, впре буйнесенький, звідкіль тебе прошу.
Розвій, вітре, мою тугу, то на серпі ношу!"
Особливо наочно продемонстровано Марусину здатність до експромту в розділі "Проща", в епізоді, коли під впливом роздумів мандрівного дяка про зрадництво Яреми Вишневецького, у Марусі раптом "слова самі на голос навернулись" і вона без всякої попередньої підготовки почала імпровізувати пісню на цю тему.
Патріотизм. На перший погляд може здатися, що Маруся, як глибоко лірична, сповнена любовними переживаннями дівчина, повністю позбавлена громадянської свідомості. Проте це нетак, навіть зовсім не так.
Туту тонкому конструюванні образу героїні треба побачити одне прин-ципово творче вирішення, до якого вдалася Ліна Костенко, її Маруся Чурай - уособлення жіночності. Цим образом поетеса, можливо навіть підсвідомо, протестувала проти поширеної в радянську добу тенденції зображати жінку як "героїню праці". Громадянськість радянської жінки
Loading...

 
 

Цікаве