WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” - Курсова робота

Навпаки, найменший сюжетний хід виконує важливу функцію у творенні характеру персонажу. При цьому - і це дуже важливо для художності твору! - функціональність такої сюжетної деталі не впадає у вічі -вона природна, мов дихання.
Чи ж багато хто із читачів зверне увагу на те, що Грицько все своє дитинство провів у сім'ї Чураїв, де, за словами Якима Шибилиста, він "виріс там на спориші" і був "як рідний син"? Така сюжетна деталь є зовсім не випадковою. Світ сім'ї Бобренків корінним чином відрізнявся від світу сім'ї Чураїв. Бобренчиха постійно "воювала за курку, за телицю, за межу". Життя у цій сім'ї було позбавлене духовного начала. У такому середовищі Гриць і виховався б відповідним чином, і тоді мало ймовірно, що Маруся, з її тонким чуттям моральності, стала б прихильною до нього. Перебуваючи в сім'ї Чураїв, Гриць немовби до пори, до часу ізолювався від негативного впливу матері і набувався всього доброго, що було в сімейному середовищі, у якому зростала Маруся. Він був ніби її молодшим братом, і тому ось те початкове ніжне ставлення Марусі до нього нагадує сестринське почуття. Це було по-чуття старшої сестри до меншого брата. З часом воно набуло більшої при-в'язаності - переросло у любов.
Гриць - вихованець Марусі. Вона піднімала його до себе, до свого ду-ховного рівня. 1 багато чого їй вдалося досягти у цій справі. Врешті-решт Гриць Бобренко став усіма шанованим козаком, хорунжим, свідомим воїном - захисником Батьківщини. Маруся гордилася цим і навіть в один час прирі-внювала його до свого героїчного батька:
- Та він же в світі отакий один.
Він. мамо, гордий Він юнак. Він лицар.
Так, Маруся високо, навіть дуже високо підняла Гриця, проте стати на-рівні з нею він не міг. У них була різна генетична закодованість. Він любив Марусю, але любов його була аж надто звичайною - для любові, яку не змогли б зруйнувати жодні обставини, він просто не був здатний. Для такої любові треба було глибше, сказати б, адекватніше розуміти Марусю, а Гриць на це не був спроможний. Навіть у пору розквіту їх взаємної любові відчувалась очевидна несумісність їх душ:
Біднесенький, намучився зі мною.
Веселий був, а я була сумною.
Ласкавий був, розгублений і добрий.
Зайшов за мене, як за чорний обрій.
Любити Марусю дуже не просто. У неї глибинна, вразлива душа. Вона надто піддасться настроям, як правило, мінорним. Вона, як сказала Бобренчиха, "пасмурниця", а для декого й "чаклунка". Характерна ситуація для неординарної особистості, яка через своє особливе обдарування змушено (так, змушено!) піднята над середовищем, стоїть вище нього, і від цього постійно карається одинокістю, відсутністю зріднених душ, чужими заздрощами та несправедливими намовами. Лак, одвічна внутрішньо-конфліктна проблема "поет і натовп" є суттєвою для Марусі, хоч, треба бачити, що вона не настільки загострена, як це часто буває у подібних випадках - все-таки зовні Маруся звичайна дівчина і у неї самої, швидше всього, навіть гадки немає ставити себе вище інших. Свою вищість вона просто не усвідомлює.
Маруся - Іван Іскра. Ліна Костенко приділила багато уваги показу зусиль, що їх покладала Бобренчиха на відлучення Грицька од Марусі. І не не випадково. Вплив Марусі на Гриця був настільки сильним, що його розрив з нею заради одруження на Галі Вишняківні потребував переконливого вмотивування. Слабохарактерний Гриць піддається умовлянням матері, яка так хотіла одружити його на багатстві Вишняка. Гриць карався своєю зрадою. Ненавидів Вишняківну, відчував, що втрата Марусі зробить його назавжди нещасним. Повертався до неї, намагався виправдатись. І тут у Марусі виявилась риса, яку можна назвати етичним максималізмом. Як людина із загостреним чуттям, вона булаЪросто не в змозі пробачити зраду, яка завжди розділятиме її і Гриця, сповнюючи гіркотою все їх життя. Для Марусі, з її природним потягом до всього красивого і гармонійного, таке життя було б просто неможливим:
- А я за тебе, Грицю, не піду
Це ж цілий вік стоятиме між нами.
А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!
Але глибока душа Марусі вже надто була пройнята любов'ю і тому не могла так легко і безболісно позбавитись її. Зраджена любов спопеляла душу, приводила до такого розпачливого емоційного стану, коли "найважча кара звалася життям". До всього цього додалось інше горе - смерть матері, яка, здається, на Марусю вплинула важче, ніж зрада Грицька. Сповідуючись
перед стратою. Маруся не назвала своїм гріхом смерть Грицька, бо вважала себе невинною в ній. У смерті ж матері, яка не змогла пережити нещастя своєї доньки, почувала себе винною. Любов Івана Іскри до Марусі немовби відтінює любов Гриця, допомагає розуміти її недостатню глибинність. В одну із хвилин "пекучого прозріння" Маруся дійшла до думки про "нерівність душ" - своєї та Гриця. Іван же був їй рівнею, бо, як ніхто інший, розумів і цінував винятковість її особистості. Він - аристократ не тільки за походженням (син гетьмана Остряниці), а й, що набагато важливіше, - аристократ духу. І якщо Маруся піднімала до себе, ошляхетнювала Гриця, то з Іваном була зовсім інша ситуація - їй самій багато в чому треба було підніматися до нього. Іванова промова на захист Марусі, як про це вже йшлося, засвідчила рідкісну глибину і масштабність його мислення - він дуже точно розумів значення талановитого митця для суспільства, і цим різко виділився з-посеред інших. Чесно кажучи, у трактуванні образу Івана Іскри Ліна Костенко виявила певне "забігання вперед" - Іван мислить не як людина XVII століття, хай навіть і виняткова для свого часу, а як непересічний інтелектуал XIX, а то й XX століття. Через свою неординарність, Іван почуває себе дещо чужим у полтавському середовищі. "Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша", - заявляє кін усім присутнім на суді, то чинився понад Марусею. І нічого дивного немає в тому, що Івана недолюблювали всілякі посередності, у тому числі і Гриць:
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
- Він, - каже, - хитрий, - каже, - потайний
В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б'є.
Він, - каже, - гордий. 3 ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє.
Маруся підсвідоме захищається від потужної енергетики Івана Іскри, від тих імпульсів, що йшли від глибокої душі, гострого розуму та могутнього почуття закоханого мужчини:
Та те й в очах такс щось незбагненне,
що в мене часом думка промайне:
чи, може, він щось має проти мене,
чи, може, він ненавидить мене?
То й хай собі. Мовчанки не порушу.
Вже й уникаю. А зустріну де -
так наче вдарить блискавкою в душу
і шов спокійно очі відведе.
Стосунки Марусі таІвана Іскри за своїм художнім смислом, за психоло-гічною вирізьбленістю і за естетичною виписаністю - одна з найпрекрасніших сторінок не тільки роману, а й усієї української літератури. На жаль, художня лінія Маруся Чурай - Іван Іскра через недостатню літературно-критичну інтерпретованість ще не набула хрестоматійної канонізації,
Loading...

 
 

Цікаве