WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат

Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат

зайнятості була близька до розвинутих індустріальних країн. Ось в чому проявляється геній І. Франко - бачення проблеми на віки, а також "мудрість" керівництва нашою країною, яке довело її до такого стану:
Рідну країну з слізьми споминав він,
Але з прокляттям із неї тікав він…
Гей, розіллялось те руськеє горе
Геть по Європі і геть поза море!
Водночас Франко благав: "Мій рідний краю … одного лиш тобі благаю з неба, щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе твої найкращії сини".
Ус і твори І. Франка, де висвітлюється важка праця робочого і селянського люду спрямована на те, що:
Він побідить, порве шкарлущі пересуду -
І вольний власний лан
Ти знов оратимеш - властивець свого труду,
І в власнім краї сам свій пан!
Однак для цього потрібно було "звалити наш суспільний лад" і пам'ятати: "Ти слуга нещасних! Працюй для них словами і руками без бажань власних, без вдоволень власних!" Іван Франко жив і працював задля того, щобипраця стала суспільно корисною, вільною, мирною. Він робив спробу заглянути далеко вперед, хотів поміркувати, що ж воно чекає наш трудящий народ та інші людності на світі. "Запеклий соціаліст, проповідник марксизму обертається в одного з найпроникливіших критиків класової теорії суспільства і тих рецептів, за якими намагалися будувати пізніше в СРСР", - пише про І. Франка Дмитро Павличко. Це підтверджує філософська праця Каменяра "Що таке поступ?" Щоб глибше зрозуміти Франкові думки, викладені в цьому творі, ми нижче наводимо один його фрагмент повністю, який, на наш погляд, чітко відображає суть усього твору:
"Що все на світі зміняється, що ніщо не стоїть на місці, се відомо кождому, се пізнає кождий сам по собі і по своїм окруженню. Але чи ті зміни йдуть на ліпше, чи на гірше, на се вже відповідь не у всіх однакова…
З усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський рід поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані, коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого підйому, а по них наступають хвилі упадку, якогось знесилля і зневір'я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі опадає і так далі. А третє, що той поступ не держиться одного місця, а йде мов буря з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад…
Що ж воно таке? - спитаєте. Що ж се за поступ, що з усім своїм шумом і гуком, з усіма науками і штуками, ціною тисячолітньої боротьби, мільйонів жертв і моря пролитої крові допровадив людей аж до такого раю? Чи варто ж було добиватися його і чи варто працювати для його піддержання, для дальшого людського розвою, коли він іде блудними дорогами?
Отсе ми дійшли до найтяжчої рани нашого теперішнього порядку. Величезні багатства з одного боку, зібрані в немногих руках, і страшенна бідність з другого боку, що душить мільйони народу. З одного боку неробство, що привикло жити з праці інших і навіть думати не потребує само про себе, а з другого боку тяжка, чорна, ненастанна праця, що оглуплює чоловіка, не даючи йому думати ні про що інше, крім кавалка чорного хліба. З одного боку пишний розвій науки, штуки* та промислу, що витворюють скарби і достатки нібито для всіх людей, а з другого боку мільйони бідних та темних, що жиють ось тут обік тих скарбів, не знаючи їх і не можучи користати з них. Нерівність між людьми ніколи не була більша як власне в наших часах, коли думки про рівність та демократизм непохитно запанували в головах усіх освічених людей.
Що ж воно таке? - запитують себе найрозумніші і найчесніші люди нашого віку, у яких болить душа дивитися на такі суперечності. Невже ж воно так мусить бути? Невже поступ мусить іти раз у раз у парі з чиєюсь кривдою? Невже люди тисячі літ мучилися, мордували себе, працювали, думали та винаходили на те тільки, щоб запевнити панування та розкошування всяким Ротшільдам, Бляйхредерам, Астонам та Гіршам? І невже нема ніякого способу змінити се і зробити рівновагу між поступом багатства, знання і штуки і зростом добробуту та розвою всеї народної маси? Розуміється, всі ми віримо в те, що такий спосіб можливий, хоч, певно, не легкий…
…По думці соціал-демократів, держава - розуміється, будуща, народна держава - мала статися всевладною панею над життям усіх горожан. Держава опікується чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому заробіток і удержання, відповідне до його праці й заслуги. Вона, знаючи потреби всіх своїх горожан, регулює, кілько й чого треба робити в фабриках, кілько вся суспільність потребує хліба й живності, кілько кождий чоловік має працювати, а кілько спочивати, а кінець кінців може дійти й до того, кілько в ній людей має родитися, аби цілість не була обтяжена, дбаючи про надмірне число дітей, і аби живі мали чим вигодуватися. Отся віра в необмежену силу держави в будущім устрою то головна прикмета соціальної демократії. По її думці, кожний чоловік у будущім устрої від уродження до смерті буде державним урядником та пенсіоністом: держава дасть йому наперед відповідне підготування; потім буде визначувати йому роботу і плату, давати заохоту та відзнаку, а на старість або в разі слабості ласкавий хліб.
Нема що й казати, є дещо привабного в такім погляді, особливо для тих бідних людей нинішнього часу, що не знають сьогодні, де дітися і що в рот вложити завтра; для тих мільйонів беззахисних дітей, що виростають або зовсім без опіки родичів, або терплять не раз муки і знущання від злих, темних, п'яних або хорих родичів та опікунів. Життя в Ен-гельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім погляді деякі гачки, що будять поважні сумніви.
Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягарем на життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля і власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути, занидіти, бо ану ж держава признає її шкідливою, непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати не свобідних людей, але лише пожиточних членів держави, зробилось би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.
А хто були б її сторожі? Хто держав би в руках кермо тої держави? Сього
Loading...

 
 

Цікаве