WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат

Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат

арештів, тюрем. Далося взнаки і нерозділене кохання. Відкинутий і зневажений верхами Франко не втрачає фаустівського ідеалу, він стає на службу до безправних, гнаних, голодних, бідних низів. Він відчуває, вірить і знає, що поряд з працею існує внутрішній світ людини, її творче натхнення, її пісня, здатна хоча б на певний час відірвати душу від важких земних буднів, перенести її понад проваллям розлуки на вершину ясної надії і віри у завтрашній день:
0 раю мій, моя ти муко, Пісне!..
1 І дотик твій із терня рожі радить,
2 І по серцях, мов чар солодкий, ходить,
3 І будить, молодить, і оп'яняє
Гімназистом на канікули приїздив у рідне село і допомагав на польових роботах, бачив, як важко трудяться люди. У творі "Спомини" поет згадує: "Маленький хутір серед лук і нив на горбику над річкою шумною - отам я в простій хлопській хаті жив, і самота, і сум жили зо мною". Згадує Франко також і батьківську кузню "на горбі край села стоїть кузня немала. А в тій кузні коваль клепче, а в коваля серце тепле"… І, звичайно, згадує поет про свою важку працю:
Багато праці, і турбот, і скрут,
та не було вдоволення, утіхи;
мов віл в ярмі, я чув на собі прут
і тяг чужого скарбу повні міхи.
Він любив своє рідне село і ніколи з ним не поривав зв'язків. У творчості Франка період Нагуєвичів був дуже інтенсивним. Узагальнивши багатий життєвий матеріал, письменник створив там повість "Борислав сміється", в якій йдеться про важку працю робітників, їхню боротьбу за краще життя. У Нагуєвичах з його літературної кузні вийшли також оповідання "Добрий заробок", "Слимак", історична повість "Захар Беркут", цикл поезій "Галицькі образки", в яких подано правдиві картини життя трудящих. Мрією поет сягав у ті часи, коли земля і праця належатимуть сільським трударям:
І бачив я в думці безмежні поля:
Управлена спільним трудом, та рілля
Народ годувала щасливий, свобідний.
Тричі перебуваючи в тюрмі (1877, 1880, 1889 роки) за революційну діяльність, І. Франко близько познайомився з трудівниками, доведених нуждою і експлуатацією до тюрми. Вони додавали йому низку тем для белетристичних творів, які друкувались у журналах "Дзвін", "Молот", "Народ", "Світ". У них ідеться про працю й побут робітників і підприємців на нафтових промислах у Бориславі.
Варто зазначити, що й сам Франко жив та працював у великій матеріальній скруті, не кажучи вже про його душевний стан. Після виходу з тюрми від нього, як від небезпечної особи, відвернулось усе галицьке "обскуратноє" суспільство - не тільки москвофіли, а й народовці - українські націоналісти.
Публіцистичну діяльність і керівництво радикальною партією Франко вів цілком безкорисливо. Засоби для життя доводилося добувати старанною платною роботою у польських газетах.
Приблизно від 1893 року Франко віддається науковій роботі і 1894 року захищає докторську дисертацію: "Варлаам і Йоасаф". 1895 року професорський сенат обирає його на кафедру малоросійської і старо-російської літератури, і Франко міг радіти, що врешті-решт зміг скинути "ярмо барщини" і присвятити себе науковій і літературній праці. Проте галицький намісник граф Казимір Бадені не допустив до затвердження професором людину, "яка три роки сиділа в тюрмі". Важливий песимістичний настрій Франко відобразив у збірнику віршів "Мій Ізмарагд". Обурене польське суспільство закрило для нього доступ до польських газет і журналів. Джерелом засобів для існування залишалася робота в німецьких, чеських і російських журналах. Однак це були випадкові заробітки, яких було дуже мало, і тому деякий час йому загрожувала сліпота від темної квартири і голодна смерть сім'ї, як свідчить А. Кримський.
У цей час Наукове товариство імені Шевченка у Львові під головуванням професора М. Грушевсько-го почало видавати серію оплачуваних наукових і літературних праць. До цієї роботи залучили і Франка, який від 1898 року став редактором "Літературно-Наукового Вісника", найкращого українського журналу, який видавало НТШ. Франко продовжував стверджуватись:
Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу…
На те віддам свій труд, свою охоту.
І вже звучить як заклик-поклик Франка:
Я син народа,
Що в гору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Попри бідність свого народу і власну матеріальну скруту Франко найвище ставить скарби людського духу. Він пише: "Хто здобуде всі скарби землі і над все їх полюбить, той сам стане їх рабом, скарби духа загубить".
У творчості Франка поряд ідуть дві взаємно великі і вірні сили: пісня і праця, дух і матерія:
Пісня і праця - великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий - як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Служба пісні й праці, які поєднуються і допомагають людям, створюють умову для повноцінного життя. Поет по-філософськи і суто по-людськи розуміє сутність праці в житті людини і суспільства, тільки завдяки праці людина стала вершиною творіння природи. І це у Франка звучить як гімн:
Лиш в праці мужа виробляєсь сила,
Лиш праця світ таким, як є, створила,
Лиш в праці варто і для праці жить.
Іван Франко глибоко і витончено у своїй творчості художньо і правдиво висвітлює людину праці, яка включена в природу власною важкою поневоленою працею, "але те поле, оре не собі… Бо від колиски він в недолі пережив і в труді вік цілий… Щоб жити, він життя, і волю власну, й силу за кусник хліба продає, хоча не кормить той хліб… Той наймит - наш народ, що поту ллє потоки над чужою нивою і панщини ярмо тверде… Та в серці, хоч і як недолею прибитім, надія кращая жиє". Так Франко описує працю наймита у вірші "Наймит".
У вірші "Якось-то буде!" Іван Франко пише про безвихідь через безробіття та голод:
З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край - один крик…
Батько кидає кохану родину В Росію,
Молдавію тягнуть плачучії
На заробітки отарами люде…
Щось схоже на сьогодення в Україні, звідки виїхало за кордон у пошуках роботи до 7 млн наших громадян. За даними Держкомстату України, у січні-лютому 2006 року рівень безробіття становив 7% економічно активного населення [10]. І як наслідок нашої "прихватизації" і безробіття ми маємо: 1% - дуже багатих, 5-6% - багатих, 70% - бідних. Варто нагадати, що 1991 року українська економіка за структурою
Loading...

 
 

Цікаве