WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат

Каменяр: молот — його символ, зміст — праця - Реферат


Реферат на тему:
Каменяр: молот - його символ, зміст - праця
Франко - це ж і є та сила, яка вміщує в найменшій іскрі нашої національної свідомості програму космосу - код не знищеної любові до праці, до правди, до свободи. Дмитро Павличко
"Іван Франко - головний із сучасних представників малоросійської літератури, белетрист, поет, учений, публіцист і керівник демократичної партії малоросів Австрії", - писав академік Агатангел Кримський у 1902 році.
Народився Каменяр у галицькому селі Нагуєвичі Львівської області (нині с. Івана Франка) в родині коваля. Після закінчення Дрогобицької гімназії, з 1875 року, навчання у Львівському, а потім Чернівецькому університетах (до 1891 року). 1893-го у Відні захистив докторську дисертацію. Друкуватися І. Франко почав 1874 року. Його світогляд формувався під впливом революційних, гуманістичних і визвольних ідей. Пріоритет віддавав соціал-демократизму. Перебував під впливом М. Драгоманова. Разом із М. Павликом у жовтні 1890-го зініціював утворення в Галичині Русько-української радикальної партії. Вивчав і популяризував праці К. Маркса та Ф. Енгельса, переклав українською мовою 24-й розділ першого тому "Капіталу", написав до нього передмову. Був не лише знавцем марксизму, а і його критиком. 1899 року разом із М. Грушевським створює Національно-демократичну партію з програмною вимогою державної незалежності України.
Центральною проблемою творчості І. Франка була соціальна свобода, яка розглядалася через співвідношення свободи суспільства і свободи особистості, економічної і політичної, національної і культурної. Розвиток свободи суспільства він ставив у залежність від його "економічного стану", політичного устрою, рівня знань і освіти.
Складовою соціальної свободи в його творчості була проблема праці. Д. Павличко пише: "Франко перший в українській і один із перших у європейській літературі всебічно й по-справжньому розробляє тему праці" як вічної природної потреби людини, яка розвилася пізніше в одну з провідних суспільних і філософських тем світової культури. Ще замолоду він ставить девізом свого життя працю без віддиху, благає матінку-землю наснаги, щоб вистояти в бою, - праці, "бо лиш боротись значить жить". У 18 років (1874 рік) він філософськи стверджує: "Лиш що набуде наш труд, своїм те можем називать". Пізніше, 1880 року, І. Франко з максималістським проханням звертається до матері-землі:
Земле моя, всеплодющая мати, …
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам - в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати,
В праці сконать!
Іван Франко - передусім Каменяр, який на різних нивах свого творчого життя і громадської діяльності: робітник, плугатар, керманич, проповідник, учитель, але всю творчість його пронизує каменярський камертон, символ якого - молот, зміст якого - праця.
У своєму першому філософському трактаті "Поезія і її становисько в наших временах" Франко пише, що духовне ледарство - то злочин супроти гуманності. Він не визначає працю як безтурботні радощі чи солодку втіху. Навпаки, праця у його творчості має скорботне забарвлення. Звертаючись до журавлів "посланців півночі, в далекім юзі", він пише:
Перекажіть про бідність, сльози вічні,
Про труд безсонний в болі і натузі,
Про чорний хліб твердий, печений в скузі,
Про спів жалібний, мов вітри долішні!
Проте, то героїчна скорбота, вона допомагає мужньому вихованню в собі активної волі, дії - основної ознаки людяності, суть якої в тому, що неробство - зло, а праця - добро. Праця у творчості Франка - єдине, що здатне творити і вдосконалювати людину, вселяти в неї живі пориви, давати їй життєву снагу - пісню, почуття гідності, правди, свободи. Це поет яскраво відобразив у вірші "Пісня і праця", де мати так звертається до сина:
Синку, кріпися! - мені ти твердила.
-Адже не паном родився ти чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила
Та лиш тебе доведе до людей.
А поет їй відповідає:
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив…
Франко виконав прохання-настанови матері: важко та плідно трудився з юних літ і до кінця свого мученицького життя. У неповних шість років він пішов до школи. Всі роки навчання був першим серед учнів і студентів. За два роки навчання в початковій школі він добре вивчив арифметику, а також навчився читати й писати німецькою, польською та українською мовами. У нього була феноменальна пам'ять. Ось як він згадує про період гімназії: "Шевченка… я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)". Ще гімназистом, 1874 року, Іван Франко почав друкуватися. Першою публікацією був сонет "Народні пісні" (за автографом - "Пісні народні") у Львівському журналі "Друг". Хоча пізніше поет не без гумору писав:
Хто власного ума не має,
То з книг не вийде ум йому;
Хто є сліпий на обо оці,
То що по дзеркалі йому?
Сердешними словами згадує поет матір та її співанки, які заронили в його душу перші зерна поезії, що з часом проросли художніми творами:
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною В мамині пісні ще заслухувавсь я; Пісні ті стали красою єдиною Бідного мого тяжкого життя.
Про материнську любов, яка понад усе, він пише:
Немає друга понад мудрість,
Ні ворога над глупоту,
Так, як нема любові в світі
Над матірню любов святу.
У таку духовну силу може обертатися лише праця, в якій живе свідомість "діяння для добра суспільного", громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету і сенс людського покликання на землі:
Лиш в кого праця потом скронь зросила,
Наверх той виб'єсь з темної юрби.
У вірші "Товаришам із тюрми" Франко переконує:
Не від бога те царство нам спаде,
Не святі його з неба знесуть,
Але власний наш розум посяде,
Сильна воля і спільний наш труд.
У творінні німецького просвітителя Гете "Фауст" поет бачить себе "зворот від особистих мук і розкошей до ограниченої, але тривкої і твердої праці для суспільства". Іван Франко страждає більше, ніж герой Гете. Адже знає, що вище благо - це праця для суспільства, і намагається викотити з трясовини на гору не камінну брилу, як Сізіф, а цілу Галичину, закуту міщанськими і клерикальними путами.
Він змушений пройти через пекло насмішок, знущань,
Loading...

 
 

Цікаве