WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Правда Кобзаря - Реферат

Правда Кобзаря - Реферат

собою
Сокиру, молот і кують Кайдани новії.
.... Правда Божа
Встає вже, встала на землі.
Щоб фараони стереглись.
І зовсім по-сучасному звучать рядки з візією смерти страшного мучителя:
Царя вже Ірода не стало. Чогось увечері наївсь, Та так наївся, що й опрігсь, Такеє то мені сказали.
Між іншим, додано і про "вчителів" (хоч тоді ще не було Академії Наук СРСР) - про тих, які противляться правді:
Без правди горе! - Горе вам...
Чи не тому вирішили, що "у плані нашого завдання" і т. д. треба скоріш відшарпнутися на сторону.
Тут є глибока причина. Вже вичерпано суто комуністичні авторитети при повітчині, багато-книжництво яких виявилося в ході "соцбудівниц-тва" мертвою мудрістю, нецікавою і непереконливою для живого життя. І режим присусідився до календаря національного з його надійними класиками. Замісто марксистського "прометеїзму", що перестав захоплювати маси, почали припрягати національну героїку з історії царської Росії і, почасти, з минувшини народів підкорених. Надодачу до пригаслого і прив'ялого ідеологічного пафосу, браного від первооснов-ників і продовжувачів комін-терщини, стали привертати впливи з творчої сфери великих діячів літератури і мистецтва: щоб осінити сіризну "соцбудівництва", духовно озлиднілого вкрай.
Ця т. м. "контрактація" авторитету класиків національних для звеличення невдалого експерименту відбувається в найбільшому, хоч і штучному, навіть ґвалтованому пристроюванні творчих велетнів до стану речей в СССР.
Довго борсалися навколо постаті Шевченка; приміряли різні викройки, підшиваючи його світогляд до повітчини, і все - марно. А мусили знайти вихід, бо пошана до імені Шевченка серед народу безмежна: мати його проти себе, означало для партії ідеологічну поразку. Коли ж побачили, що справа з приточуванням безнадійна, пішли на прямі підробки, і виставили світогляд поета в совітоподібній ортодоксальності, потрібній для пропагандивного вжитку.
Перетворено побожного класика в атеїста і пояснено метаморфозу зачіпками з окремих висловів. Але вони в "Кобзарі" становлять тільки епізодичні елементи світогляду: не виражають його єства і духовного складу, характеру і системи. Хвилинами виявляють найбурхливіший, до станів відчаю, почуттєвий драматизм творчости, а часом крайній розплач перед несвітськими кривдами, який, відбившися в несамовитих протиста-вах образної мови, скоро ж і проходить.
Здається, серце Шевченкове вподібнювалося до вулканної гори, коли вона руйнує себе в огненних вибухах, закриваючи попелом небо і сонце, розкидаючи гаряче каміння і спливаючи полум'яною кров'ю, мов від нестерпної муки на глибині. Пройде вибух, - знов над вершиною відкриється сонце в чистому небі. Так серце поетове терпіло горе; і ті люди, що судять з окремих розпечених каменів, під час розпачу кинутих до блакиті небесної, ліпше б мовчали.
В стані обурення і зневіри, з болями сердечними і розсердженістю, навіть з приступами нестямного гніву, він кинув декілька пекучих віршових рядків докору і звинувачення, в стилі богоборства, що ширилося тоді в романтичній літературі. Її мотиви заперечення підносив творчий Захід, маючи на чолі Байрона і декотрих "бурхливих геніїв" новішого покоління.
"Кобзар" містить у кількох місцях зовсім короткі віршові вислови з закидами - відбитками не світогляду, а раптових збурень душевних, що швидко минають і змінюються молитовністю, постійною і глибинною для Шевченкового серця. Іноді поет вживає назву "ідоли" і, - також у множині і малозначності, - "боги": завжди для означення вигаданих людьми кумирів, при яких лукаві люди коять зло і обман, так само, як вони, "вовки в овечій шкірі", часом прикриваються також ім'ям істинного Бога, - коли коять лихо.
Їхньому криводумству протиставлена, численними і найрішучішими віршами "Кобзаря", як творчої цілости, віра в єдиного Бога Вседержителя, - то була віра всього життя Шевченкового.
Вона просвітила творчість: у світоглядовому складі її, в повноті духовного значення і краси, з якими вірші захоплюють кожне не мертве серце і покращують його. Тільки навмисні сліпці не можуть побачити поетової побожности, справжньої і щирої, в цілому "Кобзарі" і зокрема в творах з ві-зією Царства Божого, що єднає небо і землю, відроджуючи людей з пропащого побуту і освячуючи їх. До таких належить "недоучений варнак":
Дивлюся,
Мов на небі висить Святий Київ наш великий. Святим дивом сяють Храми Божі, ніби з самим Богом розмовляють, Дивлюся я, а сам млію.
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі...
0, Боже, мій милий!
Який дивний ти. Я плакав,
До полудня плакав.
Та так мені любо стало: І малого знаку Нудьги тії не осталось, Мов переродився... Подивився кругом себе
1, перехрестившись,
Пішов собі тихо в Київ
Святим помолитись.
Поезія цих рядків гарна і повна сердечності, ніби вірші Вольфрама фон Ешенбаха та інших майстрів, що славили священний Монсальват.
Питання про релігійність чи атеїзм Шевченка - це питання про світогляд одного з найбільших ліриків світової літератури. Для науки об'єктивної воно, в його першорядній значності, виступає з повною вагою усіх його сторін; з окремими прикметами і явищами, що деколи одні одним суперечать.
Так висвітлюють спадщину інших великих поетів на Сході й Заході, іноді в цілих бібліотеках, складених з досліджень про один твір.
Але теперішнє радянське літературознавство наперед приносить настанову від партійного кола, згідно з якою, світогляд поета мусить бути при одній "генеральній лінії". Така настанова призводить до курйозів, або до схоластики, зовсім далекої від наукового дослідження.
Бо ж тут, при розборі світоглядових поезій Шевченка, треба весь час мати перед очима ту особливість релігійлого життя людей, що вони не йдуть прямою дорогою через площу, але наче сходять на верхів'я гір, до духовного сонця,між усіма туманами і грозовими хмарами: стежкою тісною і нерівною - край безодень. Підносяться і зриваються, терплять болючі падіння, мучаться сумнівом і зневірою, іноді навіть підступністю, після якої настають гіркі, з кривавими сльозами, каяття і спокути. Весь час - боротьба духовна: гостра, пекуча, з терпіннями і зусиллями душі в стражденних відчуттях.
Так було навіть з декотрими великими праведниками в минулому на їх гірській стежці, де тільки через подолання всякого сумніву і страху підносилися до стану очищення власного серця від гріховної тьми.
Часто буває так з надзвичайно чутливою і віруючою людиною у мистецтві, коли, як Шевченко, серед виняткових обставин доведена до розпачу всіма нещастями, і то не стільки своїми, скільки - ближніх своїх, впадає у зневіру, навіть з образою для Творця: в висловах духовного самознищення, після чого каяття з найбільшою гіркотою загладжує наслідки тимчасового відвороту. Так терпів і Шевченко.
Але його твори: "Єретик", "Молитва", "Подражаніє Ієзекіїлю", "Осії. Глава XIV", "Во Іудеї во дні они...", "Така, як ти, колись лілея...", "Подра-жаніє 11 псалму", "Ісая. Глава 35", "Лічу в неволі дні і ночі..." і десятки, десятки, крім них, сповнені чистим християнським духом. Весь "Кобзар" пройнятий ним, як небагато інших творів світової поезії, скажімо, поема Данте чи Мільтона, чи вірші, що складали мудрі християнські лірики: Франциск із Ассізі, Сковорода, Хуан де ля Крус, Якого да Тоді та інші.
Майже на кожній сторінці "Кобзаря" читаємо такі
Loading...

 
 

Цікаве