WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Правда Кобзаря - Реферат

Правда Кобзаря - Реферат


Реферат на тему:
Правда Кобзаря
Проти привиду темного, який, на проголошення Маркса і Енгельса, "бродить по Європі", загрожуючи революційною помстою і диктатурою усім, - ось, ніби світлий з'явець проти нього, через кордони країн і декади новочасся переходить досвітня постать поета, колишнього кріпака, що визволився: віщує всім добро і правду, братерство і волю.
Але в століття від свого народження Шевченко, поет невмирущий, поволі знов потрапляє в кріпаччину, гіршу, ніж була до викуплення, і ніж тюрма фізична.
Друга неволя поета - духовна: в царстві червоної пітьми Леніна, в світоглядній в'язниці, яку вибудували, мов ідеологічну каторгу, Сталін і його переємці.
Коли численних в'язнів обертано катуваннями в "ворогів", що "призналися", то постать Шевченка, навпаки, з незамиримого ворога "розпинателів", проголошено їхнім провісником і "своїм" співцем.
Найгірший острог спіткав поета! А він передчував нещастя... Декотрі з поем - цілком пророчі. Скажімо, "Наймичка": доля самотньої матері, що з дитям ходить, ридаючи, серед лану, де навкруги непровидимий туман. Потім погибельна недоля розділила матір і дитя - воно виростає в чужому дворі. І там стала робити наймичкою невпізнана мати. Радіє на сина вдень; а ввечері "долю проклинає", тяжко, важко плаче.
Це - сьогоднішня Україна, в якої комуністична недоля відібрала свободу і материнське право звати ціле покоління синів і дочок - своїми дітьми. Якщо давній наймичці поталанило бути в дворі добрих людей, то сьогоднішній матері-наймичці Україні випала гірка біда: в дворі правителів лютих, які відняли право навіть казати правду дітям і вчити материнської віри життьової. Страхом, переслідуванням, позором, обманом, тюрмою і смертю відірвали покоління дітей від серця матері, яке світить живими правдами. А натомість оточили в червоний туман, де матері - тільки плакати, переходячи через заграбовані ниви.
І скарбницю думок материнських, виспіваних одним із синів, ніби через одкровення: "Кобзар" обкурено в той туман, до запаморочення поглядів і невпізнання.
Поставлено перед очі народу новостворену постать Шевченка: не таку, як в дійсності. Не знайти обличчя поетового, бо був непохитний противник кожного знущання і ґвалту над людськими душами, а тут виліпився вид безсердечного піїта, який "підтакує", згідний з пекельністю сталінщини і її продовженнями, ніби котрий партійний чиновник віршоробства, обцяцькований орденішками і медальками.
Дивно!
Нагадує випадок, що стався недавно: в Брюсселі продавано два бронзові бюсти XVIII століття - зображення римських вояків, одягнених кольчугою. Антиквар купив їх і повіз додому. Його пасерб, компаньйон в справах, зауважив, що одна з голів нещільно тримається. І коли спробував скріпити її, то бюст розпався. В середині виявилась дерев'яна скринька, обв'язана пурпурними шовковими биндами, з важкою печаткою і написом в латині: Cap. S. Felix. M.
Зразу антиквар покликав сусіднього священика, який сказав, що скринька є реліквійна і напис означає: голова святого Фелікса-Мученика. Здогад священика підтвердився - в скрині були, загорнуті в пурпуровий шовк, останки, згідно з написом. В другому бюсті виявлено останки св. Набора, друга Феліксового. Вони обидва в IV столітті н. е., під лютими тортурами не зреклися віри Христової і були обезголовлені. Вийняті з бюстів, їхні голови урочистою процесією перенесено тепер у стару церкву в Мілані і зложено з тілами мучеників, там береженими.
Вражає, у випадку із бюстами, невідповідність зовнішнього вигляду, відтвореного через чотирнадцять століть після смерти друзів, в здогадах, що, коли вони служили воїнами, то треба їх зобразити в кольчугах. Ніхто не може запевнити про риси портретної схожости. Зображення - вигадані, в згоді з уявленнями XVIII ст. А в середині, хоч і потлілі, збереглися останки самих мучеників; це - решта їх земної істоти, справжня своєю матеріальністю, і ще істотніше тим, що свідчить про їх мученицькі душі: в цьому ж якраз полягає найважливіша справжність, духовна і вічна.
Хто уявляє друзів тільки з зовнішнього бронзового вигляду бюстів, той уявляє зовсім інших людей, очевидно - з оригінальних осіб XVІII ст., які хоч частково послужили "натурою" при виробленні бюстів. Але дійсні образи мучеників відновить той, хто, згадуючи про страстотерпні рештки, створить духовні образи: з огненною вірою, за яку прийнято страшні тортури і смерть.
Ті образи належать до реальності вищої: оточені ореолом святості, що походить від їх найсвітлішої любові до Христа Спасителя; - обом праведникам друзям в час смерти, як Стефану первомученику, відкривалося небо і сіянням його вони навіки освітлені. Такі їх дійсні образи.
При всій різниці віків, країн, характерів, подій, є схожість між випадками в Бельгії та Україні. Бо тепер радянські теоретики зліпили з бронзи вид Шевченка, невластивий поетові і далекий від нього. Закрили справжній образ войовника і мученика за народну правду, проти всіх і всяких тиранів, які б вони не були в світі. А на додачу до фальшивства, з газет обкричать кожного, хто протестує, як ворога, що ніби то намагається скривити і скалічити "Кобзар".
Один із тьмочисленних прикладів - "Літературна газета" в Києві проголошує 6 січня 1961 року: мовляв, "українські буржуазні націоналісти" "перекручують" книгу Шевченка. Дістається також і небіжчикам, старочасним сумлінним аналітикам, наприклад, О. Огоновському і М. Сумцову, бо називали Шевченка "справжнім християнином".
Гострі картання звернено проти сучасних учених на Заході, передусім - проф. Кларенса Мен-нінга.
Наведемо уступ із книжки: "Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції"; Видавництво Академії Наук УРСР: Київ 1956 p., cтop. 10:
"Слідом за цими буржуазними ученими також фальсифіковано зображує Шевченка ідеолог американської реакційної буржуазії проф. Колумбійського університету США К. Меннінг. У 1945 р. він опублікував збірку віршів Шевченка у перекладі на англійську мову; у вступній статті до цієї збірки, в якій є спеціальний розділ "Релігія Шевченка", український поет наклепницьки зображується ним як релігійна людина-християнин. Отже, вороги трудящих намагаються використати улюблене й популярне в народі ім'я Шевченка для того, щоб звести трудящі маси з правильного шляху боротьби та отруїти їх свідомість буржуазною, релігійною ідеологією".
І далі в збірнику заявлено, що Шевченко "виступає як войовничий атеїст і залишається таким до кінця життя".
Ці "формули" стверджено всіма визнаками, при-належними Академії: і в "шапці", і на титульній сторінці, і в видавничій марці, і в назві книги, і дозволі на друк - від Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, і вступному слові директора того Інституту, академіка АН УРСР О. І. Білецького; словом, всі гирі офіційности з науки в УРСР поклали на шалю терезів, щоб переважити означення, які проголошено "фальшуванням", "перекручуванням" і "наклепницьким зображенням" Шевченка в вигляді релігійного поета.
Властиво, весьпрестиж т. зв. радянської науки поставлено на карту - так само як престиж радянської преси в Україні, для однієї мети: настояти проти релігійності Шевченка і припрягти його при шарабані пропаганди.
В наведених проголошеннях уся справа з світоглядом Шевченка зважується, як кажуть, на вістрі меча. Хто фальшує і перекручує? "Літературна газета" пропонує для вирішення
Loading...

 
 

Цікаве