WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Степан Васильович Руданський (1834 — 1873) - Реферат

Степан Васильович Руданський (1834 — 1873) - Реферат

користувалися також пісні баладного характеру. С. Руданський зафіксував їx близько двох десятків. Їх сюжети нині вважаються "класичними"; ці пісні співаються i сьогодні, тільки у трохи видозміненому скороченому вигляді. Для порівняння можуть служити записи Гната Танцюрита Михайла Стельмаха, зроблені в тій же місцевості".
Широко побутували також пісні, які на той час ще не втратили свого виразного літературного походження: "Ах, я нещасний", "Україно моя мила", "За Неман іду", "Віють вітри", "Сонце низенько", "Кармалюка".
Особливо цікаві такі групи пісень, представлені багатьма зразками, як пісні історичні, козацькі, бурлацькі, чумацькі, рекрутські та пісні про тяжку долю заробітчан i соціальну нерівність.
На упорядкуванні збірника "Народные малороссийские песни" позначилося захоплення Руданського народним гумором, без якого взагалі не можна coбi уявити його творчості. Двадцять вісім зразків жартівливих пісень завершують перший том цього збірника. Крім власних записів, Руданський вмістив дванадцять зразків пісень, взятих з різних руко-писних та друкованих джерел, на що він вказує у своїх примітках. Здебільшого це пісні, які були i нині залишаються популярними на Поділлі.
До наступного, підготовленого до друку Руданським 1862 року в Ялті збірника під назвою "Копа пісень" увійшли понад тридцять пісень з "Народных малороссийских песен", близько двох десятків нових записів i шість авторських творів.
Пісні - різних жанрів, здебільшого ліричні, родинно-побутові; кілька зразків чумацьких, козацьких та історичних. Окремо виділено дві рубрики - "Веснянки" та "Весільні". Звертає на себе увагу, що тут упорядник застосував термін - "веснянки". В попередньому збірнику Руданський цю групу пісень називав " великодніми ".
Кожен зразок супроводжувався нотним записом мелодії. Ці записи відзначаються точністю відтворення. Значна частина пісень подана у високій теситурі, неприродній для народного виконання, що пояснюється, очевидно, бажанням Руданського полегшити запис та його сприймання. Звідси i зведення до мінімуму ключових знаків. Висока музична обдарованість i значення нотної грамоти дозволили йому самому робити нотні записи. Але, ставлячись із великою вимогливістю до упорядкування текстів та мелодій збірника, він хотів ще раз перевірити їх. "...Moї пісні в мене,- писав Руданський до В. Ковальова,- та нікому нот перевірить. Надію мав на одну паню,- хорошу, та хворую тяжко, що хоч вона їx переправить, тоді скільки-небудь виправлені я можу послати через Вас до печаті.
Гортаючи рукописну збірку "Копа пісень", переконуємося, що ніякому редагуванню вона не була піддана,- жодних поміток чи виправлень немає,- очевидно, до видавців вона так i не потрапила, але й сьогодні ми не можемо зробити серйозних закидів упорядникові окрім xiбa того, що він вмістив пісні, які в сучасному літературознавстві вважаються його авторськими творами. Гадаємо, що тут існує певна розбіжність у поглядах на авторство. Пісні, що їх Руданський подав як народні, стоять десь на межі між контамінацією народних пісень ("Ой з-за гори, ой з-за круч!") та стилізуванням під них ("Хлопці-молодці"). Мелодії, додані до цих творів, скомпоновані на народно-пісенній OCHOBI, i їх відмінності від загальновідомих дуже незначні. Тим-то Руданський не наважувався назвати їx своїми власними. Цікаво, що такі вірші, як "Повій, вітре, на Вкраїну", "Чорний кольор", "Мене забудь", "Ти не моя" та інші, які давно співаються як народні пісні, Степан Руданський у збірник своїх фольклорних записів не ввів. Можливо, через те, що вони зажили coбi широкої популярності десь пізніше, але вірогідніше тому, що авторського елементу в них більше i вони ближчі до романсової лірики, ніж тi, які Ру-данський сам визначив як народні. За свідченням жителя сусіднього з Хомутинцями села М. Сімашкевича (сучасника Руданського), ще в шістдесяті роки "земляки співа-ли пісень його складу... I багато було таких людей, що зовсім не цікавилися, чия то пісня, i не думали, i не гадали, що її автор є Руданський".
Отже, Руданський мав досить переконливі підстави включати деякі свої твори до народнопісенних збірок. Фольклористи пізніших часів робили це вже зовсім беззастережно, оскільки пісня Руданського пройшли випробування часом.
Для дослідників українського народного побуту, обрядів та пісенності, пов'язаної з ними, цікавий матеріал становить етнографічний опис "Подольськее весілля", закінчений Руданським у Ялті 1862 року. На титульному листі стоїть дата: 20 -30/IX 1861 р. У передмові автор говорить, що записи свої він робив, вступивши додому на короткий час після тривалої відсутності i перед далекою дорогою. Відомо, що поет гостював у Хомутинцях 1861 року з вересня до кінця жовтня - після закінчення Петербурзької академії, проїздом на місце роботи в Ялту. Отже, i це недовге перебування в рідному краї Руданський використав для поповнення CBOЇX фольклорно-етнографічних записів. У "Подільському весіллі" подано докладний опис обряду за днями - від середи до понеділка, від змовин до перезви,- і сто тридцять чотири весільні пісні. Kpiм того, у передмові та післямові розказано про обставини, за яких автор спостерігав цей обряд. Коротка розвідка музикознавчого характеру супроводить запис чотирнадцяти типових зразків весільних мелодій. У ній підкреслено також, що кpiм обрядових пісень на весіллі виконуються пісні, які не мають обрядового карактеру. Тут же наведено сім зразків текстів та мелодій таких пісень.
У цій праці Руданський, як сумлінний спостережливий науковець, не раз покликається на етнографічні збірники своїх сучасників, наприклад, на видання А. Метлинського й П. Лукашевича; обстоює власні погляди на походження окремих етнографічних термінів; дає переклад діалектних висловів із зазначенням, від кого саме те чи інше пояснення одержав. Руданський намагається бути максимально точним у своїх записах, не дозволяє coбі міняти жодного слова. Так, в одній з приміток зазначено, що у весільній пісні № 107 "Казав єси та мій батеньку" можливі похибки, бо записано її з першого прослухування, а в друкованих джерелах знайшлися тільки близькі варіанти, за якими не можна встановити точний текст почутої ним пісні.
Вперше важливість фольклорно-етнографічної діяльності Степана Руданського відзначила "Киевская старина" (червень, 1882), назвавши його відомим збирачем українських народних пісень підкресливши, що за сприятливих умов "його солідні послуги українській етнографії" могли б бути більшими.
Записи фольклору для Руданського були одним із засобів вивчення життя народу i стимулом для власної творчості. Народна поезія впливала на стиль та ідейну спрямованість творів поета, служила джерелом сюжетів, скарбницею образної системи, лексики, метрики. Засоби використання фольклору були найрізноманітніші: це i
Loading...

 
 

Цікаве