WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Борис Антоненко-Давидович - Реферат

Борис Антоненко-Давидович - Реферат


Реферат на тему:
Борис Антоненко-Давидович
(5 серпня 1899 - 8 травня 1984)
?
...література наша - це не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї.
Б. Антоненко-Давидович
"В літературі й коло літератури"
Це не порожні слова. Це його ідейно-творче кредо. Він ніколи не відступав від цього "вірую". Він ішов з ним завжди крізь усе своє довге, тяжке і трагедійне життя. Вже порівняно недавно, після всіх своїх смертельних пригод у сталінських концентраках, Борис Дмитрович у своєму автобіографічному нарисі (1967) писав:
"Я не замислювався і не замислююся над питанням про своє місце в українській літературі: це справа критиків, літературознавців і читачів. За всіх часів і обставин мене бентежило і бентежить тільки одне: писати так, щоб у якійсь мірі мати підставу сказати своїй музі Шевченковими словами:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою.
Бо в цьому, незалежно від діяпазону й калібру письменницького хисту, є найбільша моральна і творча втіха кожного мистця".
* * *
Народився Борис Антоненко-Давидович 5 серпня 1899р. на передмісті Засуллі коло міста Ромен, тоді на Полтавщині. Батько його працював спочатку кваліфікованим робітником-залізничником - машиністом пасажирських поїздів, а пізніше, остаточно осівши в Охтирці, - монтером на електростанції й кіномеханіком. Під час першої світової війни мобілізований до армії, він пропав безвісти. 15-річним юнаком Борис залишився без батька з одинокою безпомічною матір'ю. 1917 року закінчив Охтирську гімназію. Восени того ж року вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Трохи згодом переїхав до Києва і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Доба революції й хвиля національно-державного відродження України захоплюють молодого студента. З покликання він був літератор, культурник і красномовець. Українська революція вимагала не тільки вояків, але й здібних організаторів і пропагандистів національно-визвольної ідеї. Борис Дмитрович, поруч з університетським навчанням, з молодечим запалом береться за цю справу. Він виїжджає з промовами на фабрики, заводи й далекі, глухі села. Організовує суспільні й культурні осередки, кооперативні товариства. Ця його діяльність тих бурхливих часів стала пізніше за джерело багатьох його творів, зокрема таких, як "Просвітяни" та "Печатка". Він організовує українські школи, веде непримеренну боротьбу з залишками царських русифікаторів в системі народної освіти. Навіть сам очолює відділ освіти в одному з районів України. На цій посаді він залишився ще й 1920-го і 1921 року, коли більшовицька влада вже опановує Україну. Політично в ті роки він належав до радикальної групи української інтелігенції. Тому, коли 1920 року лівий відлам Української соціял-демократичної робітничої партії на чолі з Юрієм Мазуренком, Андрієм Річицьким, Михайлом Авдієнком та іншими створив УКП, що намагалася легальне протиставитися КП(б)У як експозитурі РКП(б), Антоненко-Давидович стає її членом і навіть відповідальним секретарем Київського губкому УКП. Але близився критичний момент для УКП. Вона змушена була зліквідуватись і влитися в КП(б)У. Така була ухвала Комінтерну. Антоненко-Давидович попередливо покидає лави УКП і переходить цілковито на літературну й журналістичну працю як безпартійний. Таким шляхом в українську літературу прийшов молодий автор, якому доля судила пізніше зіграти визначну ролю.
* * *
Увесь творчий шлях Антоненка-Давидовича само життя поділило виразно на два періоди.
Перший - від 1923 року до 1933-го, тобто від появи першого його оповідання "Останні два" ("Нова громада", Київ, 1923, ч. 3 - 4) до публікації останньої перед життєвою катастрофою збірки оповідань "Паротяг ч.273", що вийшла в видавництві "Молодий більшовик" 1933 року.
Другий період будемо датувати від червня 1957 року по сьогодні, тобто від року, коли Антоненко-Давидович після 22 років ув'язнення повернувся до Києва й відновив свою творчу працю.
Двадцять чотири роки, що відокремлюють собою ці два періоди творчости, тобто роки від 1934 го по 1957-й, будемо вважати мертвими чи втраченими роками в творчій біографії нашого письменника.
Писати Антоненко-Давидович почав давно, ще в гімназійні роки. Писав поезії, фейлетони, сатиричні нариси, а 1916 року в шкільному друкованому журналі з'явився його перший солідний нарис під назвою "Моя поездка на Кавказ", що, як признається сам автор, був якоюсь мірою прообразом того цікавого мандрівного жанру, який пізніше приніс йому славу збірками "Землею українською", "Збруч" та ін. Роки революції на деякий час загальмували були цю пристрасть, але вже від 1920-21 років він пише багато. Із цих писань 1923 року з'явилися друком дві речі: згадане оповідання "Останні два" і драма на чотири дії "Лицарі абсурду", - в єдиному тоді солідному харківському журналі "Червоний шлях" (1923, ч. 8). Цими публікаціями й датуємо початок першої доби його літературної творчости.
За першу добу творчости Антоненко-Давидович опублікував 14 книжок і силу-силенну окремих нарисів, рецензій, заміток, розкиданих по всій тогочасній періодичній пресі. Були це збірки оповідань - "Запорошені силюети" (1925), "Тук-тук" (1926), повісті "Синя волошка" (1927), "Смерть" (1928), "Справжній чоловік" (1929), "Печатка" (1930), збірка нарисів "Землею українською" (1930) і багато інших. Крім цього, між 1926-м і 1933-м він писав роман-трилогію "Січ-мати", що уривками друкувалась у журналах "Глобус" і "Життя й революція". 1933 року перший том трилогії під назвою "Нащадки прадідів" Антоненко-Давидович подав був до видавництва ЛіМ. Але ані ця частина, ані інші вже не побачили світу і трилогія в цілому, правдоподібно, пропала назавжди. Одночасно писався роман з життя технічної інтелігенції під назвою "Борг", уривок з якого з'явився в січневому числі "Життя й революція" за 1933 рік. Але й цей роман уже світу не побачив і після арешту автора також пропав.
Із цих публікацій першої доби творчости центральне місце посідають його оповідання й повісті: "Печатка", "Синя Волошка", "Смерть" і збірка репортажів "Землею українською".
Невелика повість "Печатка" концентрує увагу читача на подіях української революції за доби Центральної Ради й Генерального Секретаріяту. Динамічна оповідь, з багатьма гумористичними ситуаціями й драматичними сюжетними колізіями, має ще й ту вартість, що в ній автор, чи не єдиний у радянській літературі того часу, сміливо показав, що за ідею вільної України та за її революційний парлямент Центральну Раду боролася не тільки інтелігенція, не тільки селянство, але й свідоме робітництво. Навіть більше, зображуючи двох головних героїв повісти - молодого студента Федоренка й робітника Андрія Осадчого, автор образними засобами стверджує, що інтелігенція (студент) грала допоміжну, інколи боязливу, кумедну чи розгублену ролю, а основну, сміливу, ідейнонаступальну, а в трудних ситуаціях - відважну й розумну дію вело робітництво (Осадчий).
Повість "Синя Волошка" відтворює драматичний епізод з доби денікінської навали на Україну. Денікінська контррозвідка, що безоглядно нищила будь-які прояви українського національного життя, заарештувала студента, провідного діяча
Loading...

 
 

Цікаве