WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан Ігор Антонич - Реферат

Богдан Ігор Антонич - Реферат

природи. Ці "атавістичні" мотиви з одного боку посилюють мітичну атмосферу збірки, а з другого - протиставляються сучасній цивілізації, так жорстоко і ефектно критикованій в останній збірці "Ротації".
У "Книзі лева" ляйтмотив поетичного мистецтва переходить майже цілком на "вордсвортівську" сторону, іноді зближається з теоріями німецького філософа-ідеаліста Шеллінга та англійського поета і критика Колріджа. Душа мистецтва тут уже - виразний відсвіт Природи та її найцінніший дар. Як для багатьох поетів-романтиків та їхніх наслідників - символістів - для Антонича поетичне слово має дивні, чарівні властивості і таємничу, ірраціональну силу, що закорінена в природі. На відміну від символістів і в чисто романтичній традиції, поет говорить про слово як магію, але не намагається вживати слово як магію.
"Зелена євангелія" не приносить нам нових тематичних мотивів чи формальних нововведень. Навпаки, тут бачимо зведення тем,віднімання мотивів, виструнчування основи поетичного світогляду, згущування найосновнішого. Поет не продовжує тем волюнтаризму, відваги, боротьби, що були в попередніх збірках. Не продовжує він також теми ортодоксальної релігії. Натомість він посилює основні теми своєї творчости і своєрідно підносить їх до цілком уже містичних сфер. Коли в першій збірці ми бачили атмосферу казки, а в другій міту, то тут зустрічаємо витончену та художньо перевтілену містику.
Циклічність природи, її гін до запліднення, її ірраціональність стають тут для Антонича цілком релігійними процесами. Поет відчуває, що, хоч його коріння втоплене в низинних хащах природи, природа допомагає йому підняти чоло до зір. Погляди його на вічність у такому, наприклад, прекрасному творі, як "Дім за зорею", можна порівняти до інтерпретації вічности буддистів: після шістьох реінкарнацій в рослинні і тваринні форми людська душа стає зорею в якомусь "занебесному" сузір'ї. Притримуючися однієї лінії розвитку, Богдан Ігор Антонич з чарівного і талановитого поета лемківських краєвидів став геніяльним поетом-мислителем, поетом-містиком.
Дуже цікавий і важливий етап у розвитку поета Антонича становить посмертна збірка "Ротації". У багатьох формальних і поетичних аспектах вона відрізняється від головного русла його таланту. Урбаністичні теми були в нього й раніше, але тут місто стає вже своєрідним символом "антиприроди", в противагу до "оприродненого" села "Трьох перстенів". Людським інтелектом створене страховиддя - воно сковує природні зростання та буяння, а з ними і людське щастя. У цій збірці вже нечасто зустрічаємо урочисті гімни святкування життя. У високомайстерних, часом гротескових, саркастичних чи моторошних образах зустрічаємо своєрідні апокаліптичні візії міста-марева, міста-пекла.
Можливо, що, коронно завершивши свій головний творчий струмінь у "Зеленій євангелії", Антонич свідомо вирішив піти новими дорогами: від стверджування і святкування до заперечення і картання, від неоромантизму до похмурого експресіонізму. А можливо, це була тільки тимчасова криза світогляду або психологічна криза особистости. Як би воно не було, маленька збірка "Ротації" показує нове і дуже цікаве обличчя таланту Богдана Ігоря Антонича. Звільнена метрика, і строфіка, сміливі мазки темних кольорів, "чорний дотеп", риторична дикція - все це могло б стати в основу "нового" Антонича, навіть цікавішого і багатшого.
У складному поетичному світі Б. І. Антонича, який виріс після "Привітання життя", можна дошукуватися різних впливів. Антонич знав західньоевропейську та слов'янську модерну поезію. Але герметично суцільна унікальність його творчости не дуже заохочує до таких шукань. Одного ми певні - виразні та благодійні сліди залишила на Антоничевій творчості українська народна поезія, що сам Антонич кількакратно підкреслював у своїх статтях. Натомість дехто з критиків переяскравлював впливи імажинізму та сюрреалізму на його творчість. Школа російського імажинізму, що тривала коротко (1919-21) і що "на швидку руку" виросла після того, як появився в Росії переклад інтерв'ю з Езрою Павндом, - мала невелике значення в своїй країні, не кажучи вже про інші літератури. А методи образотворення сюрреалістів і Антонича діяметрально протилежні, і тут про подібності ніяк не можна говорити. Згадаємо, що такі імажиністи, як Маріенгоф, як Шершневіч і (в іншому пляні) сюрреалісти, були зацікавлені в самобутності образу ("Образ проковтує зміст!" - писав Шершневіч), коли Антонич, з часу "Трьох перстенів", виступає як поет-мислитель. Вже можна знайти трохи більше подібностей між Антоничем та Сергієм Єсеніним (що його приналежність до школи імажинізму проблематична). Обидва поети широко черпали з образности народної поезії та побуту своїх народів. У своїй ранній творчості поети подібно відчували краєвиди (а не серце природи - тут-бо між ними основна різниця!) і подібно будували образи. Якщо навіть були якісь невеликі впливи, то Антонич так швидко переріс Єсеніна як поет, що в його доробку вони цілком губляться.
Багато цікавіша, хоч цілком випадкова і з точки погляду порівняльної літератури - несподівана, подібність між Богданом Ігорем Антоничем і значно молодшим вепським поетом Диланом Томасом. Подібність ця цілком очевидна і в світогляді обох поетів, і в їхньому образотворенні. Обидва вони - чисті неоромантики. Глибоко вкорінені в подібну природу своїх вужчих батьківщин, обидва стали співцями "надприродних" сил природи. Вони підкреслювали ірраціональні циклі зростання і вмирання природи, вбачаючи в них справжню вічність. Обох їх цікавило відношення тіла до духу, з одного боку, і до звіриного та рослинного світів - з другого. В обох бачимо романтичну розспіваність та буйноту, сковану найсуворішими формами.
Навіть у формальних аспектах виринають дивогідні подібності: замилування сильною, "напористою" алітерацією; вживання рідкісних слів та будування неологізмів; цікаве використання риторики, деклямації, а то й бомбастики; поділ на "ліричний" та "епічний" жанри; в "епічній" ліриці вживання довгого, багатого рядка, що в ньому думка напливає, наче морський прибій.
Різниці між поетами більші, ніж подібності. Але все-таки ці подібності важливі і варті серйозних дослідів.
Останніми роками творчість Антонича здобуває належну їй пошану всюди, де живуть українці. Нарешті стало ясно, що Антонич - один із кількох найкращих українських поетів нашого сторіччя.
Використана література
1. Літературна енциклопедія. - К., 2001.
2. Енциклопедія українознавства. - В 6-ти томах. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве