WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Іван Багряний — політичний діяч і письменник - Реферат

Іван Багряний — політичний діяч і письменник - Реферат

якостей, а тому, що підросійська Україна взагалі ніколи не мала і п'яти років елементарної свободи для практичної громадсько-політичної ініціятиви і самоорганізації. Анахронічні догматичні спори про соціялізм, а також вплив моди віку творити партію за принципом провідництва та ідеології, а не практично-політичним, перешкодили належному зосередженню наявних сил навколо видавництва і УРДП. Вони також стали на заваді того, щоб цей осередок став школою політичної самоосвіти, з одного боку, а з другого - оперативною базою для виконання найдоконечніших практичних завдань, що їх поклала на еміграцію поневолена батьківщина.
Все ж нехай і в ослабленому, супроти першого засягу, вигляді, але Багряний таки зумів 17 років, до самої смерти, провадити незалежне видавництво і партію, а при тому ще й зробити вклад у заснування і діяльність УНРади. Багряний був єдиний із політичних лідерів еміграції, що зумів найти групу російських політичних діячів, які пішли на співпрацю з українцями на базі безумовного визнання державної самостійности України. Це Алексінський - знана постать у політичній історії Росії нашого століття. Алексінський вже і переклав на французьку мову роман Багряного "Сад Гетсиманський" та видавав у видавництві "Українські вісті" свій орган "Освобождение".
Безумовно, партія і політика забирали у Багряного, мабуть, основну енергію і час, а головне - забирали його здоров'я, бо творили йому численних ворогів, які не давали спати новому противникові. Безумовно, Москва не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькувати Багряного, шкодити йому на полі української еміграції, вносити розвал і в саму УРДП, ба навіть і на власну родину тиснути. Але з другого боку організований Багряним гурт ентузіястів УРДП допоміг йому видавати й поширювати його твори, а зокрема забезпечити дуже трудну справу видання його "Тигроловів" і "Саду Гетсиманського" чужими мовами.
Ця симбіоза письменника з його партією не була випадкова. У своїх поезіях (книжка "Золотий Бумеранг", 1946), драмах ("Генерал" - 1948, "Морітурі" - 1948, "Розгром" - 1948), а також у повістях "Тигролови" (1944), "Сад Гетсиманський" (1950), "Огненне коло" (1953), "Маруся Богуславка" (1957), як і в своїх публіцистичних памфлетах, Іван Багряний стверджував одну дуже дорогу для емігранта з УРСР істину. А саме: всупереч замахам на геноцид - людина жива, Україна жива! Ніякого вакууму під диктаторським режимом, лише стиснена до неймовірности, але тим сильніша жива енергія, жива душа - жива нація.
Уявляю, яка дорога була кожному не тільки уердепівцю оця велика реабілітація людини, нищеної під наклеюваними їй ярликами "ворога народу", зека, оста, бандита тощо. За це будуть вдячні письменникові мільйони й по той бік заслони. Це підкреслив і чужинецький критик Юзеф Лободовський у статті про "Сад Гетсиманський":
"Парадоксально, ця книжка, де діються справді несамовиті речі і безперервно поневіряється людська гідність, є по суті одним безперервним хоралом на честь людини і її духових вартостей. Багряний описує таку страшну дійсність, про яку Кестлерові навіть і не снилося. А все ж таки "Тьма опівдні" є книжкою понурою і гнітючою. Натомість "Сад Гетсиманський" закриваємо - не біймося цього банального вислову - з почуттям духового підсилення. Що страшніші речі діються в книжці, то більшу віру в людину викликають у читача".
"З одного боку книжка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку - є виразним свідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків" ("Культура", 1951, ч. 1).
Лободовський вловив ще одну прикмету Багряного-письменника - його здібність до оптимізму серед трагедії, його гумор серед відчаю, його "кошмарний гротеск". Людина Багряного перемагає "в глухій війні, що провадиться на величезних просторах євразійської імперії".
За ці високі прикмети критик терпить письменникові його вади, що походять не то з браку часу, не то з незавершення літературної культури. Це деклямаційність, многословіє, резонерство, сировість, неочищеність. Ці хиби є в прозі, і в поезії, і в драмі Багряного. Але найбільше позначились вони на поетичному його доробку, де такі шедеври, як "Собачий бенкет", є винятком.
Здоров'я, сила, лицарськість і любов до людини та до свого народу - ці прикмети знаходить Юрій Шерех у "Тигроловах", вважаючи, що Багряний цією повістю "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". ("Твір про мистецтво стріляти", "Українські Вісті", 1947, 6 квітня). Щедра і прихильна критика у англосакській і німецькій пресі свідчить про те, що "Тигролови" стали новим - і саме українським - словом у пригодницькому жанрі світової літератури.
Іван Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був обдарований щедро силою і талантом. Ішла ця сила з глибокого коріння його в українському житті сучасному і минулому. Він мав чудове відчуття ритму сучасности і ритму минулих віків. І тому так природно зринає в ліпших бароккових своєю природою місцях його творчости якась підземна течія древнього багатирського епосу, казки, думи. І все це поєднується з доброю усмішкою людини, яка така сильна, така любляча, що при всій своїй шаленості може обійтись і без помсти за всі незчисленні образи і кривди, завдані їй своїми і чужими.
Гора наклепів на Багряного вивершилася в 1963 році, перед його смертю, брудною книжкою "На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного". Підписана псевдонімом, ця книжка має прямий логічний і змістовий зв'язок з радянськими нападами на Багряного. Вона свідчить тільки про його вагу як письменника і діяча.
У Достоєвського є одне місце про талант і нікчемну злобу: "Ти ще нікому непотрібний, тепер ніхто тебе не знає і не хоче. Так світ іде. Почекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе є обдарування. Заздрість, дріб'язкова підлість, а найбільше глупота наляжуть на тебе сильніше за злидні. Талантові треба співчувати, йому треба, щоб його зрозуміли; а ти побачиш, які пики обступлять тебе, коли хоч трохи досягнеш мети. Вони будуть ставити в ніщо і з презирством дивитися на те, що в тобі виробилося тяжкою працею, терпінням, голодом, безсонними ночами. А ти задирливий, ти часто недоречно гордий і можеш образити самолюбну нікчемність, і тоді біда, ти будеш один, а їх багато: вони тебе замучать шпильками".
І замучили. В листі-оголошенні згаданої вище пасквільної книжки написано, що вона "є вбивчою для Івана Багряного". Шизофренічна своєю одвертістю претенсія бути вбивцею. Насправді це була тільки остання шпилька серед страстей тієї української Голготи, що її пережив і змалював Іван Багряний.
Використана література
1. Літературна енциклопедія. -К., 2001.
2. Енциклопедія українознавства. - В 6-ти томах. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве