WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Барокова традиція використання оніричних елементів у поезії Тараса Шевченка - Реферат

Барокова традиція використання оніричних елементів у поезії Тараса Шевченка - Реферат

щодо соціально-історичної проблематики. Очевидною є відповідність окремих випадків використання елементів сновидінь та образу сну як різних типів елементів художньої структури текстів у поетів-романтиків до барокової поетики. Різнопланове залучення сну та сновидіння в структуру поезії Шевченка втілюється як за допомогою вживання відповідних дієслів, що характеризують стан між реальністю та уявою ("сниться, бачиться" [26, 235], використанням "мов", "немов" [26, 26-27], "ніби" [26, 235], або ж за допомогою гіперболічного змалювання свого роду картин, побачених здалека:
"Гори мої, високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії
Блакитні здалека" [26, 29]
У барокових текстах сни виконують різні функції, але найчастіше - пророчу, застереження, близьку до того, що виконують сни, які використовуються у Біблії. Так, у творі Петра Могили "Сон черниці Костчанки", вміщеному в "Сказаннях про чудесні і визначні явища в православній церкві" [9] розповідається про сон, що його бачила у святий четвер одна із латинських інокинь, родичка княгині ярославської. Видіння, у якому являвся "добровидний і світлоносний муж" [9, 92] жінка бачила тричі, аж поки повірила у його правдивість, а відтак переконалася у істинності віри православної. Пророче сновидіння використовує і Тарас Шевченко у поемі "Княжна", але вже задля поглиблення розкриття світської проблематики:
"А дитині ніби сниться,
Мов вимовить хоче:
- Не плач, мамо, не розплітай
Мої довгі коси -
Посічуться…" [26, 19-20].
Послуговуються барокові письменники і такою фігурою мовлення як "видіння". За визначенням, що подається у риториках, суть "видіння" полягає в тому, що замість простої розповіді про справи минулого, письменник вживає теперішній час і описує все так, ніби воно відбувається безпосередньо на очах у слухачів [13, 168]. Прикладом може слугувати хоча б така картина з Євангелія від Матвія, змальовану Іваном Левандою саме у формі "видіння", де автор і слухачі перебувають у центрі новозаповітних подій: "Хочу вид?ть чертог, в котором родился Царя небеснаго Сын; ведет меня Евангелист Лука в старый и темный вертеп. Покажи мн?, любезный предводитель, золотыя пелены новорожденнаго Сына Царева! Он показывает мн? убогой Д?вы небогатые полотенца колыбель! Он показывает мн? из лозы соплетенныя ясли : а сд?лала сіе Божія Правда тому, кто с т?м за чужіе гр?хи взялся, чтоб гр?шника небесными сокровищами обогатить. Слышу разительный не вдалек? происходящій вопль, и не знаю, куда смущенный старик навьючивает своего осла? Вопль сей толкует мн? Матвій, есть вопль Вифлеемских матерей, которых сиротит Иродов меч, меч невинною д?тей их кровію обильно напаяемый (Матв.II, 16); смущенный Іосиф во Египет б?жит, спасая жизнь первенца Пречистыя (Матв. II, 14)…" [21, 53 - 54]. Технічно вживання теперішнього часу в цьому уривку автором вводиться за допомогою вживання займенників "я", "мені", а посутньо це виявляється на рівні персонажів: автор - співучасник подій, спілкується із євангелістом Матвієм.
Подібні прийоми використання видінь притаманні і бароковим авторам, і для письменників-романтиків, особливо помітно це в поезії, коли використовується фантасмагоричні видіння ширяння у піднебессі. Таке видіння, сприймання світу з висоти пташиного польоту бачимо вже у віршах І.Орновського, який подає уявні картини подорожі за парнаські пороги [14, 649]. В подальшому автори досить часто використовують поєднання холотропних станів та поетичного мистецтва, більше того, у поетиці Митрофана Довгалевського однією з настанов щодо написання ліричних творів є така: "Десятий спосіб: якщо поет пише, що він завдяки якомусь невідомому був спрямований або піднесений до небес і не знає, де він, що говорить, що бачить." [5]. Отже, очевидно, що літературний прийом, яким виступає ширяння за хмарами у М.Довгалевського, є передтечею оновленого у романтичній естетиці польоту за хмари, духовного піднесення над світом буденним. У Шевченкових "Снах" бачимо не лише емоційну проекцію нездійсненного в житті, символічну копію мрії, як вважає Т.Бовсунівська [2, 6], але й використання апробованого бароковою поетикою прийому "пташиного" сприйняття світу задля осягнення його цілісної картини.
М.Задорожна [6, 35-36] теж вказує на те, що у поемі "Сон" Шевченко являє нам свою концепцію сприйняття світу, а саме об'єктивовану модель сприйняття світу в цілому, точний аналог реальності. Окрім цього, відтворення сновидіння як художній прийом дозволяє "осягнути творчість і творчу особистість митця, ту добу, що постає рушієм, чинником його поетичних візій і роздумів" [6, 51]. М.Сумцов свого часу подавав таку думку у праці "Сны Т.Г.Шевченка (Къ психологіи художественнаго творчества)": " можна бути впевненим, що і всі його поезії, озаглавлені "Сон" - були дійсно породжені його сновидіннями, і скрізь, де в його поезіях мовиться "мені наснилося" - дійсно так і було, тобто поетичний сюжет є відображенням сну" [Цит. за: 19, 144]. Попри таке зауваження, можемо стверджувати, що сновидіння як засіб сатиричного відтворення дійсності у творах Тараса Шевченка використовуються свідомо і в традиційному ключі.
Л.Ушкалов показує, як поетика Шевченкових творів співвідноситься із бароковими літературними формами. Зокрема, вчений стверджує, що усталену риторичну схему окреслення екзистенційного вибору "того вабить те, того - те, а от мене втішає це", на якій засновується філософічний початок комедії "Сон", поет уперше надибав у сковородинській псальмі "Всякому городу нрав и права" [24, 198-199]. Богдана Криса зауважує, що у Симена Климовського у розділі "Про правду" постає жахлива картина "мертвого царства, яка нагадує пізніші петербурзькі місця з поеми "Сон" Тараса Шевченка:
"(Цар) без правди єсть мертвий , нед?йственний:
а ще мнится и в живших образом явлений
отвн? т?ла, но внутр сий весь трупом согнимий:
н?сть в нем душ? правди, лежить в гроб? стл?лий.
А ще ж глава мертва, мертви вс? и уди:
егда цар мертв, мертви всего царства люди". [7, 73]
Наведені паралелі та інші виокремлені намиспіввіднесені вживання образу сну та використання сновидіння як художнього засобу творення структури тексту дають підстави розглядати продовження барокової традиції використання образу сну та сновидіння у творчості романтиків, зокрема, у й Тараса Шевченка. Чітко простежується лінія використання сну-польоту як унаочнення масштабної картини світу-театру, схеми екзистенційного вибору, запозиченої з барокової традиції. Дослідження таких паралелей у вживанні образів та мотивів у барокових текстах та творчості романтиків видається перспективним не лише у сфері онірокритики, але й за допомогою віднаходження інших типологічних сходжень.
Література
1. Бовсунівська Т. Достовірність онірокритики та її постмодерні стратегії // Сучасні літературознавчі студії. Випуск І. Онірична парадигма світової літератури. Збірник наукових праць. Гол. Ред. В.І.Фесенко. - К.: Вид.центр КНЛУ, 2004. - С.14 -22.
2. Бовсунівська Т. Онірична поетика "Дневника" Тараса Шевченка // Дивослово. - 2003. - №3. - С.3 -6
3. Борецький М. Дон Педро Кальдерон де ла Барка (1600 - 1681). Віхи життя і творчості // Зарубіжна Література. - 2000. - №9. - С.6.
4. Данченко І. Трагічна іронія людської долі. До аналізу ідейно-естетичних засад філософської драми "Життя - це сон"// Зарубіжна література. - 2000. - №9. - С.3.
5. Довгалевський М. Сад поетичний // Слово многоцінне: В 4 кн. - К.: Видавництво "Аконіт", 2006. - Кн.4. - С.226 - 529.
6. Інтеграція позитиву в творчості Шевченка (аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю). - К.: "Альтерпрес", 2002. - 232 с.
7. Криса Б. Пересотворення світу. Українська поезія XVII - XVIII століть. - Львів, 1997. - 214 с.
8. Могила П. Сказання. Про чудесні і визначні явища в православній церкві // Слово многоцінне. В 4 кн. - К.:Видавництво "Аконіт", 2006. - Кн.2. - С.79 - 136.
Loading...

 
 

Цікаве