WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Барокова традиція використання оніричних елементів у поезії Тараса Шевченка - Реферат

Барокова традиція використання оніричних елементів у поезії Тараса Шевченка - Реферат


Реферат на тему:
Барокова традиція використання оніричних елементів у поезії Тараса Шевченка
Сучасні науковці досліджують художній твір у найрізноманітніших ракурсах, зокрема, й за допомогою оніричної аналітики, про популярність якої свідчать роботи останнього часу, згадаймо хоча б, збірник наукових праць "Онірична парадигма світової літератури", дослідження про функцію снів у письменників-романтиків [1; 2; 10; 25], працю А.Макарова "П'ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: нариси з психології творчості" тощо. Тетяна Бовсунівська, спираючись на праці Грофа, вказує, що основу онірокритики становить дослідження холотропних станів за літературними текстами як художніми свідченнями присутності ірреального [1]. Використовуючи теоретичні засади онірокритики, спробуймо зіставити оніричні елементи у творах українських барокових письменників і Тараса Шевченка, і простежити типологічні паралелі трактування образу сну в бароковому та романтичному тексті.
Мотив швидкоплинності, марності людського життя - один із найбільш частовживаних барокових мотивів, - у художніх текстах того часу знаходить відображення за допомогою поділу провідного мотиву на низку взаємозалежних: приреченість людини на муки і страждання, обумовлена першородним гріхом; страх перед завтрашнім днем і заклик миритися із недосконалістю світу; ілюзорність життя; пошуки сенсу існування; смерть як перехід у вічність тощо. Характерно, що письменники здебільшого послуговуються відповідними образами, притаманними європейському бароковому мистецтву (разом із використанням античності): всепоглинаючий час, людина - подорожній, світ - торжище, ярмарка, долина сліз, театр, життя - сон, павутина, блискавка, масив мариністичних топосів: море, корабель, пристань, буря, корабельна аварія тощо, мандрівка тощо. Розмаїті мотиви у творчості письменників органічно поєднуються, а інтерес до зазначених мотивів та до образу серця зумовлюється не лише традиціями жанрових модифікацій, а й історичними подіями, свідком яких доводилося бути авторам барокової епохи. На тлі розгортання картин реального життя, наснажені вболіванням за долю своєї країни, письменники поглиблюють звучання філософських та релігійних мотивів
Барокові письменники часто послуговуються зіставленням "життя - це сон", оскільки проблематика філософії бароко була певною мірою проблематикою онтологічною, і тому твердження "життя є сон" є спробою абсолютизації і життя, і сну [12, 222; 22, 85]. Сон, який відбирає час від важливих справ, водночас є і сам частиною життя людини: "Половину людського життя забирає сон і щоденний відпочинок , не мала частина дитячого й молодого віку відходить даремно, а залишок наших років пропадає в клопотах, земних турботах і марних надіях. І взагалі крапка і термін нашого життя настільки малі, що воно може бути порівняне хіба що з ночівлею на якомусь неспокійному заїжджому дворі, з якого бідна людина рада б швидше вибратись" [16, 115].
Формула - "життя - це сон", на думку дослідників, якоюсь мірою спрямована на певне виправдання життя, чи навіть на доведення того, що життя взагалі є, існує [12, 222]. Вислів, який своїм походженням сягає античності, в барокових письменників часто застосовується для показу ілюзорності, несправжності буття людини. Неприємності цього життя, випробовування потрібно сприймати так, наче вони наснилися у короткому сні, який є сходинкою у вічність [див.: 20, 31].
Д.Наливайко, говорячи про мотив "життя - сон" як про корелятивний домінуючий умонастрій у літературі бароко, посилається на "Есе" М.Монтеня. Останній робив висновок про гетерогенність життя і сну: "Оскільки наш розум і наша душа сприймають ті фантазії й думки, що народжуються вві сні, як і ті, що чинимо, коли не спимо, то чому б не допустити, що наші думки й наші вчинки є своєрідним сонним маренням, а наше неспання - якимось різновидом сну" [11, 14]. "Театралізована християнська проповідь" - так характеризують деякі дослідники драму Педро Кальдерона "Життя - це сон" [15, 39 - 40], яка була покликана навернути грішників на шлях істини та доброчесності. Герой цієї драми у монолозі висловлює сентенцію "…все життя - це лиш сновидіння, а сновидіння - тільки сон" [3, 6].
З цієї, поширеної у добу Бароко, формули Тезауро прокладав місток до іншого порівняння життя: "життя - це театральне дійство", такого закономірного для епохи, людина якої захоплювалася сценою та театральними видовищами [4, 3]. Однак трактування життя як театрального дійства не було новотвором барокової епохи, дослідники вказують, що ще Іоанн Златоуст порівнював світ з "позорищем" (театром), життя - з "ігрищем"(сценою), а людей - з акторами в масках ("лицеподобіях") [4, 3].
Шляхом до вічності бароковий письменник вважає земне життя людини, незважаючи на всі вади останнього: "…коль ни говорят, что она (жизнь) кратка, как явленія воздушныя, суетна как сон и мечта; что она сущая война на земл?, ссылка, род скитанія в пустыни, гд? обитает скука и воздыханія: но все она жизнь, все она дар Божій и благо наше, им?ет свою ц?ну, отраду, выгоды, награжденія. Все она стезя и преддверіе в?чнаго живота. Она явленіе, но являющее нам Бога и славу Его. Она сон, и т?м лучше, что непріятности ея так протекают, будто снились. Она война, но ея конец, поб?да и в?нец. Она ссылка, но милая нам непрем?нным возвращеніем в наше отечество. Она и странствованіе, но за ним об?тованная близко земля, гд? царствуют радости, гд? вселяется с своими Бог" [21, 31].
Підтверджується думка про скороминучість, ілюзорність життя і у "Віршах на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича [18], завдяки порівнянню зі сном:
"… На смерть немає ліків - все одходить Богу!
Мов тінь і цвіт, сон, трави - всі зів'януть мають,
Як народились голі, голі умирають [18, 608].
"Хай би знали, що світу і честь, царська слава,
І багатство минають, як тінь, сон і пара" [18, 610].
"Хоч яка б охорона царя оточила,
Хоч яка стрільна зброя його сторожила, -
Та візьме з-поміж варти, як ляже поспати,
Про кончину так мало у сні вміють дбати" [18, 613].
Таке використання образу сну тим паче не є випадковим, якщо зіставити названий вірш із іншими творами Касіяна Саковича, зокрема із його ж трактатами. Автор висловлює думку, що сновидіння - це частина аналітичної діяльності мозку, і зауважує, що "не належить шляхетному розуму більше витрачати часу на сон, ніж на свідоме життя, бо ж сон є якоюсь подобою смерті." [17, 247].
Т.Бовсунівська, розглядаючи сни Шевченка, пише, що вони мають певну динаміку змісту, поступово "соціологізуються", змінюються [1, 19]. Закономірним цей процес є і з іншої точки зору, якщо розглянути "сни" як твори, що пов'язані між собою певним літературним прийомом або тими чи іншими образами-символами. Ми бачимо, що використані Тарасом Шевченком образи є безпосереднім продовженням функціонування літературних прийомів та засобів , переосмислених у річищі романтичної естетики. Мочернюк Н.Д. акцентує увагуна необхідності розмежування термінів "несвідоме" і "підсвідоме", роблячи висновок слідом за М.Цветаєвою), що необхідно "враховувати і специфіку романтичного хронотопу, який "засновується на постійній антиномії часового і вічного, посейбічного і потойбічного"…" [10, 8]. Науковець також розглядає особливості художнього викладу сновидіння в поетиці романтизму, групуючи випадки використання сновидіння як елементу художньої структури. Застосувавши такий розподіл до снів Шевченка, можемо не лише виявити певні закономірності використання письменником-романтиком сновидінь, але й простежити зв'язок із попередньою літературою. Н. Мочернюк групує випадки використання сновидіння як елементу художньої структури у такі типи: зображення власне сновидіння (показ або розповідь про сновидіння персонажа), змалювання перехідного стану сон/ява, застосування поетики сну у змалюванні яви, окремо вчена досліджує функцію сновидінь у Шевченка
Loading...

 
 

Цікаве