WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури - Реферат

Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури - Реферат

поезію, прозу, документалістику, історико-літературознавчі студії письменника і вченого, то направду відчуваємо, як то тут, то там змінюються-переливаються і, наче промені, змигують етюдна споглядальність, фольклорна інтонаційність образів та символів, публіцистична панорамність, психолого-аналітична заглибленість. Але все це фіксуємо як результат потужної синтетичної праці. А початок, де він, той прапочаток, де ті корені, та генна першооснова, з якої почалося всесильне сходження у літературу й культуру?
Очевидним і незаперечним є той факт, що найсильніший, і, по суті, домінантний вплив на естетичне кредо Б. Лепкого мало родинне середовище, Поділля, з його невідцвітним фольклорно-етнографічним букетом. Сам же письменник у "Заспіві", одному з ранніх віршів, писав:
У примітці до оповідання "Підписався" автор не лише розкриває джерела його появи, а й вводить нас у те віконце, через яке можемо збагнути саму суть творчого методу: "Порукою до писання була мені не тенденція, а сама охота писати, передавати образи життя, якими являлися вони у призмі власного "я". Люди, котрих я малюю, - це здебільшого портрети, або студії з природи, але ніколи не фотографії". До речі, простудіювавши римітковий матеріал до оповідань "Мати", "Настя", "Над ставом", "Хлопка", "Скапи", "У таборі", "Гостина", "В глухім куті", "Звичайна історія", нарисів, образків та етюдів "Моя вина", "Твій товариш", "Старий двір", "Жінка з квіткою", "На ринку", "Двоє дітей", "Лежав при відчиненім вікні", "Ах, як цей папір пече!", переконуємося, що всі ці твори написані на конкретному матеріалі Поділля.
На жаль, у нашому літературознавстві раніше домінував напрям псевдосоціального, псевдо філософського аналізу літературного процесу.
Кожною, без винятку, літератора підганяли під заготовлені схеми. Коли ж не вписувалися деякі у вироблені ідеологією постулати, - їх вилучали з процесу, або ж пришивалися їм усілякі "ізми". У тому розряді не одне десятиліття перебував і Б. Лепкий. Має цілковиту рацію професор Микола Ільницький, коли стверджує, що "натура його (Б. Лепкого. - В. К.) радше споглядально-рефлективна, звернена всередину ліричного героя". Те, що характеризує власну проекцію Лепкого-поета наліризацію персонажу, часто відповідає і манері Лепкого-прозаїка: спогадовість і туга пронизують іноді оповідання, як то кажуть, від заголовка аж до прикінцевої фрази, або така туга як морально-філософський феномен десь коріниться в історичній пам'яті, у народнопісенній стихії. Справедливо ж зауважив свого часу професор Михайло Рудницький, що у художньому методі Б. Лепкого нероздільно співіснують "особистий смуток і смуток - з приводу народної недолі".
Б.Лепкий у ранніх віршах, оповіданнях, нарисах творив той "хлопський монолог" (М. Жулинський), який ішов із глибин життя, з глибокого знання найтонших порухів селянської душі. Літературознавець Ф. Погребенник відзначає у ранній прозі письменника "лірично-меланхолійний настрій... тихе й щире співчуття автора до знедоленого люду". На думку ж самого Б. Лепкого, найвища цінність, яка криється в літературних творах, - це "сила зворушливості, до сліз або до сміху, до найвищої розкоші або до глибокої розпуки...".
Недарма І. Франко після прочитання перших оповідань Б. Лепкого в тодішній галицькій газетно-журнальній періодиці відзначав в огляді "Українська література за 1899 рік", що "індивідуальність Лепкого менш діяльна і політична, ніж в останніх українських новелістів (В. Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, М. Яцків. - В. К); він має м'який, вразливий і поетичний характер; однак у його новелах є і щасливі моменти, красиві описи і добре висловлений тихий меланхолійний настрій (підкр. моє. - В. К.). Згодом у статті-огляді "Южнорусская литература" (1904 p.) I. Франко відзначав, що в оповіданнях та новелах і Б. Лепкого відбивається м'якість колориту і ніжність почуття.
Безперечно, Б. Лепкий як прозаїк у творах на історичні теми дотримувався наукових трактувань історичної епохи, часу, тла Але навіть у такому широкому художньому полотні, як роман "Мазепа", автор достатньо використовує не і тільки раціональну, а й емоціонально-почуттєву сферу, іншими словами, - душу. І як справедливо підмітив Микола Ільницький, "Мазепа" Лепкого не та демонічна постать, якою він постає у творах класиків західноєвропейської літератури...". Більше того, він нерідко проступає до читача з, внутрішнім плачем, бо обсіли його голову чорні птахи безвиході.
у Коли ж, скажімо, у невеликій історичній повісті "Вадим" (1903) автор надто (лаконічний, скупуватий на художні засоби, хоча і маємо зворушливі замальовки природи, документалізовану трансплантацію народних звичаїв, то в нарисистиці - аж до разючості образна гама утверджує зміст "Далеко від зелених степів, серед білих ледів замучила його злочинна царська рука І навіть чайка не принесла нам від нього передсмертної вісти. В обіймах чорної тьми і білої стужі скостенів останній представник независимої України.
На відміну від Г.Хоткевича Б.Лепкий (1872-194J) був причетний до утворення української "Молодої Музи", теоретично приймаючи естетичну програму "Молодої Польщі", яку очолювали С.Пшибишевський і С.Виспянський; підтримував творчі взаємини з О.Луцьким, П.Карманським, М.Яцковим, В.Пачовським та іншими. А от у власній творчості, з огляду, напевне, на літературну ситуацію, остерігався відверто "модернізувати". "Секрети" його художніх новацій ховала в собі епічність мислення письменника, виявлена в малій прозі. На це звернув увагу критик Лев Трубацький у передмові до збірки Б.Лепкого "З села" (1898).
Кракові Б.Лепкий став професоромЯгеллонського університету. Його тривала педагогічна робота втілилася в "Нарисах історії української літератури" (1909), що мала кілька перевидань. Як зізнавався сам автор, йому найбільше імпонувало "розслідити", як "естетичне об'являлося у нас у творах словесних", а у своїх "Нарисах..." постулатом літератури він хотів покласти Красу, але, щоб підручниковим виданням охопити якомога більше явиш, змушений був писати його з погляду історичного. Така приблизно ситуація для Б.Лепкого склалася і в художній творчості, зокре-ма у прозі.
Як і В.Стефаник, письменник мав і свої особливості в переборюванні класичної оповідної традиції: впливовість конкретного художнього епізоду. Локалізація і повторюваність ситуацій (про що постійно дається авторська вказівка в тексті, - "Матвій прийшов на своє місце", "цього року було як торік", "стара біда", "минув рік, чи два, чи більше, не знаю" та ін.) при лаконічності викладу дають читачеві сталу модель поведінки людини за немовби законсервованих умов існування. Здатність "бачити" типове посилюється споминами, широко введеними Б.Лепким до підоснов свого творчого методу. Правда, з наративними елементами в прозі письменника М.Євшан пов'язував і художні втрати.
За три роки до імперіалістичої війни Б.Лепкий, крім поетичних, мав п'ять прозових збірок ("З села", 1898; "З життя", 1899; "Оповідання", 1901; "Кара та інші оповідання", 1905; "Кидаю слова", 1911). Провідний мотив творчості письменника критикою визначений однозначно. Це - туга як концепційна домінанта, філософська категорія. Але якщо в поезії переважають ностальгічні почуття людини, що живе поза батьківщиною (вони є Першопоштовхом до творчості), то у прозі туга "запрограмована" в самому тексті. Герої оповідань Б.Лепкого (селяни, священики, учителі) щільно за-тйснуті тяжкими обставинами життя, загнані у безвихідь ("Гусій", "Звичайна історія"), обплутані павутиною забобонів, з яких несила вирватись ("В глухім куті", "Кара"); звідси таке дбайливе нотування виявів селянської активності ("Іван Медвідь", "Дочекався" та ін.), увага до непомітних героїв культурної праці з їхньою здебільшого тяжкою долею ("Оля", "Аванс"). А якщо повна свобода й приходить, то, як правило, зі смертю ("Настя") або внаслідок усвідомлення людиною зв'язку з природою ("Мій товариш"). Але найповніше характер своєї "іде-альності" автор висловив у повісті "Зломані крила" (1897), стверджуючи, що за всіх економічних негараздів від багатьох бід людину утримувала б пам'ять про свою душу.
"Прорив" у сферу героїчного, коли особистість здатна змінити навіть історичні обставини, Б.Лепкий зробив в історичній прозі, яка писалася вже за пореволюційних часів (повісті "Крутіж", "Сотниківна", "Орли", тетралогія "Мазепа").
Loading...

 
 

Цікаве