WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури - Реферат

Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури - Реферат


Реферат на тему:
Богдан Лепкий як письменник,літературний критик та історик літератури
В українському літературознавстві слушно утвердилася думка, що Богдан Лепкий розвивався паралельно як письменник і як літературний критик та історик літератури. У сфері його уваги постійно перебували і надбання І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка та інших, і творчість його сучасників, зокрема, Т.Франка, В.Стефаника. Відомо, що Б.Лепкий сприяв ознайомленню поляків з українською куль-турою, передовсім своєю педагогічною працею як викладач української мови й літератури у польській гімназії, а згодом як професор Ягеллонського університету.
У літературному процесі к. XIX - поч. XX ст. помітна постать Богдана Лепкого (1872-1941) - письменника, літературного критика, вченого, перекладача, видавця, педагога, художника. В радянський період розвитку історії України - за відданість ідеям відродження Батьківщини, відтворення в художній формі духовно-патріотичних поривань українського народу, його національно-визвольних змагань (тетралогія "Мазепа", поема "Ноктюрн", вірші 20-30-х pp. та ін.) - творчість Б.Лепкого було штучно вилучено з літературного процесу, самого ж письменника безапеляційно засуджено, звинувачено в націоналізмі, фальсифікації історії, сповідуванні ідеології фашизму.
В умовах незалежної України, коли виробляється нова концепція розвитку української літератури, творчість Б.Лепкого посідає належне місце серед тих, хто стояв біля витоків літератури XX століття, його духовна спадщина акумулює основні тенденції художнього мислення того складного періоду - від неонародництва до модернізму.
Богдан Лепкий не виступив у літературі як готовий майстер слова. Характеризуючи творчий здобуток митця 90-х р. XIX ст., В.Сімович, Є.Пеленський відзначали "боротьбу з віршем, з формою", "неповні, невикінчені образи", "нев'язану" мову, "сентиментально потрактовані" конфлікти. Однак уже перші оповідання та новели Б.Лепкого привернули увагу читачів і критиків своєрідністю оповіді, пластичністю художнього малюнка, щирим, глибинним ліризмом. Ліричне самовиявлення, наявність суб'єкта оповіді, емоційність, сердечність підносили мистецьку вартість і нарису, й новели, й оповідання, надавали цим "суто" епічним жанрам своєрідного забарвлення, що помітив І.Франко.
Маючи гідний наслідування приклад служіння інтересам громади, - батька (псевдонім Марко Мурава) - юнак готувався стати голосом, сумлінням народу. В листі до О.Барвінського (від 26.VI.1907 р.) митець зізнавався: "пишу так, як думаю... тільки як голос суспільства"4, водночас виразне ліричне обдарування потребувало реалізації власного "я". Б.Лепкий спробував поєднати контрастні, взаємовиключні поняття: він пише ряд творів з життя селян, ставить проблеми соціальної нерівності ("В лісі", "Настя", "Над ставом"), "хлопської кривди" ("Закутник", "Нездала п'ятка"), влади забобонів ("Гусій", "В глухім куті"), недолі емігрантів ("Підписався"), пропускаючи їх крізь призму чуття. Саме в цих перших оповіданнях та новелах виник той художній сплав, який називаємо стилем Богдана Лепкого: епічно широка, об'єктивна картина дійсності, відчутно забарвлена авторським ставленням. Перевага суб'єктивного давала підстави деяким критикам класифікувати Б.Лепкого як продовжувача романтиків; об'єктивна манера оповіді, нахил до "незробленості" (Д.Наливайко), природності, життєподібності зображення, аналізу та узагальнення виявляли реаліста.
Криза епохи позитивізму на поч. XX ст. спонукає митців шукати нових, оригінальних способів відтворення дійсності. У творчості Б.Лепкого відчутно посилюється психологічний аналіз: письменник змальовує події та людей через враження, крізь "призму чуття і серця" (І.Франко). Чимало оповідань,
новел, поезій у прозі Б. Лепкого яскраво ілюструють нахил митців к XIX - поч. XX ст. до музичності, симфонічності прози, живописання словом, використання сугестивної сили мистецтва. "Ворушити читача і не дати йому задубіти..." - ось що Б.Лепкий вважав головним завданням письменника5. Яким чином прозаїку вдається викликати в читача певний душевний стан? Насамперед застосуванням спеціальних стилістичних засобів: ритму фраз, повторів, риторичних запитань, окликів, асонансів, алітерацій, антитези, контрасту, еліпса. Раніше, коли принцип вірності реальній дійсності усвідомлювався митцем як критерій художності, в його оповіданнях та новелах часто зустрічалися провінціоналізми, мовні неоковирності. Згодом, коли в прозі Б.Лепкого посилюється аналітичне й синтетичне начала, поглиблюється психологічний аналіз, з'являється оповідач - інтелектуально розвинена, яскраво окреслена індивідуальність, за світовідчуттям близька авторові, зникає розмовна, переважно просторічна, діалектна лексика. Характерною прикметою мови творів стають й іншомовні слова, яких Лепкий-пурист свідомо уникав.
Після першої світової війни Богдан Лепкий відходить від неоро-мантичної гуманістичної концепції, в його творах посилюються натура-лістичні елементи ("Смітник", "Співачка"), зображуються знервовані типи ("Образ"), звучать антиурбаністичні мотиви (цикл "З тихих драм великого міста"). Докорінна ломка соціального ладу, внаслідок чого високоосвічені інтелігенти виявилися зайвими в суспільстві, породжує хворобливий душевний стан - бодлерівський сплін. Від естетизму, поетизації Краси Б.Лепкий приходить до "естетства навиворіт", естетизації "без-образного", нігілізму на рівні несвідомого, ірраціонального.
Складна політична ситуація в Європі в 20-х pp. нашого століття, чергова національна катастрофа в Україні зумовили панування тенденції заангажова-ності в літературі, повернення багатьох письменників на освячені традицією позиції. "Треба було писати щось таке, що рятувало би земляків від розпуки і зневіри" ("Писання". Т.2, с. 464). Стильова домінанта письменника еволюціонує від елегійного смутку, туги, журби до мажорного, оптимістичного тону утвердження ідеї вільної, незалежної Батьківщини.
Отже, Лепкий-прозаїк еволюціонував від неонародництва до модер-нізму, від реалістично-побутового оповідання до психологічної новели-студії, від традиційної, нарисово-оповідної манери розповіді до художньо-експресивної, емоційно-наснаженої. Водночас, усвідомлюючи потребу оновлення літератури, митець не прагнув зруйнувати фундамент, основу ідеології народництва. Суть модерністичного дискурсу письменника полягала лише в поверховому відкиданні певного стилю - "не ступати слідами Квітчиної "Марусі" ("Три портрети"). Тому творчості Богдана Лепкого властива глибока внутрішня суперечність: у ній еклектично поєднуються естетизм - і моралізаторство, оспівування самотності, презирство до натовпу - й утвердження християнських цінностей, ліризм, експресія - й риторичність, тенденційність, дидактизм.
Надто непроста, а точніше б сказати, складна, часто-густо з трагічними западинами і вибоїнами на ошрапнеленому тілі, з вимріяними узвишшями у відроджувальних сходженнях - така крута, примхливо-неспокійна путь у мого народу, така нещасна доля унеодного з найкращої його верстви - інтелектуально-духовної еліти.
Якось Поет зродив, що усю нашу попередню історію можна виразити сконденсовано-згустково: "Кращі серця нації залишилися в лісі, а її мозок витік за кордони".
Серед тих, хто, може, найдорожчі літа свої, красне здоров'я й інтелект свій залишив поза межами України, був нинішній ювілянт - визначний етнокультурний діяч європейського рівня і слави: поет і прозаїк, педагог та редактор, публіцист і організатор видавничого руху, історик літератури і маляр, блискучий оратор - великий за духом і розмахом діяльності українець - Богдан Лепкий; той митець, в чиїй філософсько-естетичній концепції домінантно виступала краса думки, краса ідеї та чину; той, що, жорстокими умовами відірвавшись від рідного ґрунту, звів затужнені очі до високості й згубив разом зі сльозою, як сумління цілого покоління:
Видиш, брате мій, Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі у вирій...
Чути кру-кру-кру,
В чужині умру...
Та почався Б. Лепкий як літератор на землі українській, - на Тернопіллі. То вже потому пов'ються-помережаться дороги у світи: до Віденських академії мистецтв та університету, Львівського та Ягелонського університетів, через вогниво знань яких пройшов Лепкий від студента до професора та завідувача кафедри. Коли сьогодні, на відстані часу, перечитуємо
Loading...

 
 

Цікаве