WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Григорій Сковорода (1722 — 1794) (науковий реферат) - Реферат

Григорій Сковорода (1722 — 1794) (науковий реферат) - Реферат

себе" і "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе". Обидва твори пронизує одна наскрізна /думка: "Пізнай себе". Головним і початковим пунктом премудрості є знання про Бога, але для досягнення цього вищого щабля пізнання людина повинна пізнати саму себе, пізнати свій шлях, бо "не можна ніяк пізнати Господа, не пізнавши самого себе". Щоб робити добро іншим і відганяти від них зло, людина має пізнати добро та зло у собі й навчитися переборювати зло. Істинне щастя людини - у ній самій, тому треба намагатися досконало пізнати себе і заволодіти цим щастям. Людина, яка не пізнала себе і не вгамувала своїх пристрастей, мало чим відрізняється від тварин. Для того, хто пізнав самого себе, легкою буде будь-яка справа. Пізнаючи себе і навколишній ' світ, людина самоутверджується, розвиває свої природні нахили і здібності, обирає свій шлях і усвідомленою "спорідненою" працею виконує своє земне призначення.
Вчення Г. Сковороди про самопізнання не було оригінальним, повторювало концепції інших філософів. Його значення в тому, що, модифіковане на українському грунті, воно шукало хоч якийсь вихід із того становища, в якому опинилося українське суспільство у XVIII ст. Поширена на суспільно-політичні, етичні і педагогічні погляди автора теорія самопізнання Г. Сковороди мала певний вплив на суспільний розвиток країни, заперечувала існуючі порядки і погляди, вибивалася з імперського розуміння людських цінностей.
У центрі філософії Г. Сковороди - питання про щастя людини і шляхи його досягнення. Опрацьоване воно у трактаті "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру" та інших творах. Щастя людини Г. Сковорода бачив у праці. Він прославляв працю як джерело достатку, радості й задоволення. Проте це уславлення має у нього абстрактний характер, він не ставив і не міг ставити питання про розкріпачення праці, гадав, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона "споріднена", аби людина любила її і вкладала в неї душу. Якщо Сковорода твердо вірив, що щастя народу у його праці, то шляхів, якими досягти цього щастя, як зробити працю вільною, він вказати не міг. Щастя людини, підкреслював Сковорода, у ній самій; воно не в почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Філософ обстоював звичайне земне щастя людини, вчив шукати його не за морем, а у себе дома, у буденному житті і щоденній праці. "Рідне щастя" для нього було "не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві". Він високо цінує того, хто "в неспоріднене собі діло не втручався", і застерігає народною мудрістю: "Якщо не народжений, не сунься в книгочество".
Г. Сковорода негативно ставився до багатства й розкоші, вважав, що багатство само по собі є злом і породжує зло. "Хто не бажає честі, срібла, волостей? Ось тобі джерело невдоволення, скарг, печалі, ворожнечі, судової тяганини, воєн, грабунків, злодійства, всіх машин, гачків і хитрості. З цього джерела народжуються зради... і прірва всіх нещасть". Прийнявши добровільно спосіб убогого життя, філософ власним прикладом утверджував свою позитивну програму і різко виступав проти сильних світу цього, від царів і до своїх рідних стяжателів. У критиці Сковородою вищих верств суспільства є чимала доля релігійного моралізаторства, до критики "світу" він підходив з позицій раннього християнства, відстоював загальну рівність, шанував бідних за їхню моральну чистоту, працьовитість і сердечну радість. Ставлячись прихильно до "голяків", "бідноти, що не має статків", Сковорода аж ніяк не ідеалізував "нищету святую", бачив її соціальні корені, давав моральну оцінку її полюсів, вчив, що "не той бідака, хто не має, але той, хто по вуха в багатстві ходить, не прикладає до нього серця, тобто на нього не сподівається". Його ліричний герой заявляє:
І нічого не бажаю, окрім хліба та води,
Вбогість приятелем маю - з нею ми давно свати.
Загалом погляди Ґ. Сковороди на багатство і бідність мають конкретний зміст, спроектовані на реальну дійсність. Для прикладу o можна послатися на висловлювання "нині коли злидар - тоді й бідняк і дурень", у яке вкладено всю глибину конкретної критики сучасної дійсності.
Своїм вченням Г. Сковорода заперечував багатство, боровся зі спокусами, які воно несе людині. Його ідеалом було багатство духу, чистота серця, душевний супокій, цільна й не розбещена мерзотами "світу" людина. Сковорода став обличи-телем конкретних явищ тогочасного життя, і метою його критики було не врятування душі, а досягнення людиною щастя й душевного супокою на землі, виховання чесної і сильної людської особистості, не засліпленої жадобою до наживи, до блиску золота, до слави. Сковорода добре знав "світ". Жив він і при царському дворі, і в панських хоромах, і в монастирських келіях, і скрізь бачив одне: і вищий світ, і панські двори - це " порода шулік", "кубло обманів і злочинів". Йому глибоко ненависні ті, які "живуть на землі і ні про що не гадають, окрім збагатитися, наїстися, напитися, одягтись". Духовне багатство, супокій душі, улюблену працю Сковорода підносив понад усе, щастя простої людини ставив вище від царського вінця. Філософ був позбавлений царистських ілюзій, таких всевладних у його час, він не вагаючись заявляв: "Я не високо шаную і не поважаю не тільки таких царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів". Він приходить до цілковитого заперечення монархізму та абсолютизму, на історичному досвіді своєї вітчизни переконався, що
Ннн-Ь-скипетр й булава, Утро вставши-худа слава.
Критика Г. Сковородою "світу" велася ним у морально-етичному плані, без виразного соціального забарвлення. Проте не слід недооцінювати її суспільного ефекту. Феномен Сковороди як народного філософа розпочався саме з таких його, може, соціально й не радикальних, зате зрозумілих і прийнятих у народі оцінок і міркувань. Моральна філософія Сковороди суголосна народному світогляду, морально-етичним нормам простого народу. Зовсім несправедливо буде приписувати Г. Сковороді лише пасивний протест проти існуючого ладу, проповідь смирення і задоволення своєю роллю в театрі життя. У нього прориваються й більш активні заклики до боротьби зі "світом" за зміну й перетворення життя. Так сприймається його афоризм: "З світом, поки живеш, треба боротися". "Пам'ятай, що наше життя - це безперервна боротьба", - писав він М. Ковалинському. Навіть у назвах і внутрішньому змісті його філософських трактатів ("Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим", "Суперечка біса з Варсавою") нуртує поняття боротьби, котре треба розуміти не лише як алегоричну боротьбу двох начал в душі людини, одне з яких відкриває шлях до Царства Небесного, а друге - до пекла вічного, а й як боротьбу з"світом", з цілком реальними явищами тогочасної дійсності.
Активна критика існуючого ладу велася Сковородою з позицій здорового, тверезого народного погляду на життя. Він ніколи не зневірявся в боротьбі, навіть зазнаючи невдач, творив свої обличенія, був великим життєлюбом, свято вірив у те, що "ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший", мріяв про Торню Республіку", де всі люди стануть рівними й щасливими.
Loading...

 
 

Цікаве