WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Григорій Сковорода (1722 — 1794) (науковий реферат) - Реферат

Григорій Сковорода (1722 — 1794) (науковий реферат) - Реферат

познайомився і подружив на все життя з учнем колегіуму Михайлом Ковалинським. Дружба ця залишила глибокий слід у житті філософа, пор'одила велику його латиномовну епістолярну спадщину. М. Ковалинський став першим біографом Г. Сковороди, написавши у 1794 - 1795 рр. незабаром після смерті вчителя "Життя Григорія Сковороди"- перше і єдине достовірне джерело відомостей про життєвий і творчий шлях видатного українського любомудра.
До харківського періоду життя Г. Сковороди належать його знамениті "Байки харківські", вступні лекції-проповіді до курсу етики - "Прокинувшись, побачили славу його" та "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!" (1765 - 1766), трактати і діалоги "Вступні двері до християнської добронравності" (1766), "Наркіс. Розмова про те: пізнай себе" (до 1767), "Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе" (1767). іф
У Харкові він привернув до себе увагу не тільки вченістю, І а й простим, скромним життям: одягався пристойно, але І просто, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох! годин, завжди бадьорий, рухливий, всім задоволений, при- | хильний до убогих, "мав набожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів". Він категорично відмовився прийняти чернечий стан і на всі умовляння стати монахом відповідав досить різко: "Хіба ви хочете, щоб я помножив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м'яко і будьте ченцями! А Сковорода вважає чернецтвом життя не загарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави Божої, а не слави людської" (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди).
Викладаючи в колегіумі, Сковорода проводив окремі заняття зі своїм учнем М. Ковалинським, особливо звертав увагу на вивчення грецької мови і читання давніх книг. Улюбленими його письменниками були Плутарх, Філон Іудеянин, Ціцерон, Горацій, Лукіан, Климент Александрійський, Оріген, Ніл, Діонисій Ареопагіт, Максим Ісповідник, та на першому місці завжди була Біблія.
У серпні 1764 р. Сковорода прибув до Києва. Колишні його співучні і знайомі, що стали ченцями у Києво-Печерській лаврі, почали умовляти його залишитися з ними:
"- Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.
- Ах, преподобні! - заперечив він палко. - Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому" (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди).
Відмовився Г. Сковорода і від високих світських посад. Пояснюючи свою життєву позицію харківському губернатору Євдокиму Щербиніну, він говорив: "Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за здатністю ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представляти у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений".
Ці епізоди з харківського періоду життя Г. Сковороди стали вже хрестоматійними, їх часто тлумачили по-різному, та безперечним є одне: вчений-філософ і письменник відстоював свою творчу індивідуальність, особисту свободу, не піддаючись спокусам світу.
За спостереженням того ж М. Ковалинського, Г. Сковорода "завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути в малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед усякими облесними при-йомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів". Така характеристика особистості Г. Сковороди цілком відповідає і відомому способу його життя, і його суспільно-філософським, етичним та педагогічним поглядам.У перервах, коли залишав роботу, Г. Сковорода намагався бути на самоті, поселявся в різних віддалених і тихих місцях: на пасіці в Гужвинському біля Харкова, на хуторі Довжик і Валківських хуторах і там писав свої твори. Навколо його особи і способу життя поширювалися різні розмови, чутки, наклепники й інтригани називали його маніхейцем, мізантропом. Цих заздрісних, злих і недоброзичливих людей Г. Сковорода дуже добре змалював у листах до М. Ковалин-ського.
Для Г. Сковороди і його праці в Харківському колегіумі склалися несприятливі обставини. Нерозуміння, обмови, доноси, інтриги отруювали йому життя, гальмували розвиток його творчості, і він готовий був залишити цю роботу. У лютому 1768 р. при Харківському колегіумі відкрито додаткові класи,, що мали випускати спеціалістів світських наук - інженерів, архітекторів, топографів та ін. Викладати катехізис у цих класах було запрошено Г. Сковороду. Для цих класів влітку 1768 р. він написав курс лекцій під назвою "Вступні двері до християнської добронравності". Проте новопризначений білгородський єпископ, колишній співучень Г. Сковороди в Києво-Могилянській академії, відомий русифікатор української освіти Самуїл Миславський виступив проти Г. Сковороди і його курсу лекцій. У квітні 1769 р. Г. Сковороду звільнили з роботи і в додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа й педагога. Відтоді останні 25 років свого життя він стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи. Лівобережжя України, Приазов'я, Воронежчина, Курщина, Орловщина, села, міста і містечка цих країв - місця перебування "мандрівного університету" України, де він жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення. Саме на це останнє чвертьстоліття життя припадає розквіт його творчості, в цей період він завершив збірку "Сад божественних пісень", написав основні філософські трактати, діалоги і притчі: "Бесіда, названа двоє" (1772), "Діалог, або Розмова про давній світ" (1772), "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті" (1773 - 1774), "Кільце" (1773 - 1774), "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру" (1774), "Ікона Алківіадська (Ізраїльський Змій)" (1775 - 1776), "Жінка Лотова (1780 - 1788), "Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим"
(1783), "Суперечка біса з Варсавою" (1783 - 1784), "Вдячний Еродій" (1787), "Убогий Жайворонок" (1787), "Діалог. Назва його - Потоп зміїний" (закінчено 1791).
Г. Сковорода жив у цей час (1770 - 1771) у селі Гусинці (нині Куп'янський район Харківської області) у дідичів Со-шальських, звідки навесні 1771 р. їздив до Києва і три місяці прожив у Китаївській пустині під Києвом. Потім з кінця 1771 р. перебрався до міста Острогозька, де прожив майже рік у слободі Таволозькій, що належала поміщику СтепануТев'яшову. У 1773 р. бачимо його в селі Бабаях у Якова Правицького. У серпні 1775 р. Г. Сковорода зробив спробу повернутися працювати до Харківського колегіуму, але йому було відмовлено. Він втратив останню надію
Loading...

 
 

Цікаве