WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Велична й трагічна історія пісні-гімну «ще не вмерла Україна» - Реферат

Велична й трагічна історія пісні-гімну «ще не вмерла Україна» - Реферат

автора вірша "Ще не вмерла Україна". Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту (1861). Свою науково-етнографічну діяльність пов'язав із згаданим географічним товариством, навколо якого об'єдналися вчені Олександр Кістяківський, Володимир Антонович, Кость Михальчук та інші. Своє життя Чубинський пов'язав із вивченням народного побуту, збиранням і дослідженням українського фольклору. За наукову працю вчений отримав від Російської Академії наук премію імені Уварова та золоту медаль від Міжнародного Конгресу у Парижі (1875), матеріали наукових експедицій Чубинського були опубліковані у"Працях етнографічно-статистичної експедиції "Західно-Руський край" (тт. I-VII. СПБ, 1872-1879).
Визнання заслуг Чубинського в галузі народознавства супроводжувалось переслідуванням його як українського патріота, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури. Зрештою, своєю збірочкою поезій "Сопілка", виданою під псевдонімом Павлусь, Чубинський теж засвідчив свої симпатії до українського художнього слова, вболівання за його долю. Та найяскравішим виявом патріотичних почуттів автора було створення вірша "Ще не вмерла Україна", за що він у першу чергу поплатився засланням до Архангельської губернії. Царська охранка постійно тримала в полі зору всіх діячів української культури, за найменше підозріння у "сепаратистських" тенденціях кидала в тюрми, на заслання.
Людина демократичних переконань, усім серцем любляча свій народ, Чубинський сім літ був відірваний від України, карався, мучився, але не каявся. Сучасники, зокрема Софія Русова, з великою симпатією згадують про цього невтомного трудівника на ниві народознавства. У своїх "Спогадах" вона пише: "Стоїть передо мною могутня постать Павла Чубинського... Високий, чорнявий, з чорними очима, з густими бровами, низьким гучним голосом, з владними рухами, високим чолом тип організатора, який добре знає те, що організує, вміє володіти людьми і проводить свою справу через усі перешкоди. Ні постійні переслідування уряду, ні заслання до Архангельської губернії не змогли охолодити його відданості Україні".
Чубинський, не зважаючи на тяжкі умови життя і праці, все ж зумів залишити глибокий слід у розвитку фольклористики і етнографії. Його страдницький шлях завершився 26 січня 1884 року в Києві, а місцем вічного спочинку став родинний хутір - тепер у складі міста Борисполя Київської області.
Як же склалася доля вірша, якому судилося виконувати роль гімну?
З самого початку вірш Чубинського почав своє існування (звичайно, в межах царської Росії - нелегально) як патріотично-політичний твір і як пісня, яка виконувалася на мотив сербського гімну. Згодом, 1863 року, вірш Чубинського за посередництвом учасника польського повстання (1863) Павлина Свєнціцького нелегально дістається до Галичини і за підписом Т. Шевченка з'являється у львівському журналі "Мета" N 4 - разом з віршами Кобзаря "Мені однаково...", "Н. Костомарову", "Заповіт". Чому саме за підписом Шевченка? Можливо, тому, що не було точних відомостей, кому належить поетичний текст.
Поява в 60-70-ті роки в Галичині творів українських письменників Наддніпрянщини, зокрема Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Олександра Кониського та ін. знаменувала поглиблення духовних взаємин між галичанами і наддніпрянцями, посилення між ними почуття національної єдності. "Заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а ві Львові і в Бескидах голос лунає. Застогне Галицька Русь під Карпатами, а понад Дніпром у людей серце болить", - писав 1863 року Куліш у листі до редактора львівської газеті "Слово".
Так під Карпатами вперше легально зазвучав вірш наддніпрянця Чубинського, який того ж року знайшов музичне втілення у творчості Михайла Михайловича Вербицького (1815-1870) - талановитого композитора, одного з організаторів духовного і культурного життя на Західній Україні. Будучи студентом богословія у Перемишлі а згодом у Львові, Вербицький навчався співу у Віденського композитора і диригента Алоїза Нанке. Музичну композицію опанував під керівництвом композитора Льоранца. Якийсь час був диригентом хору. Належав до так званої "перемишльської школи" композиторів, яка заклала основи музичного життя в Галичині. Він автор багатьох музичних творів на народні мелодії, полонезів, вальсів, збірника п'єс для гітари, симфонічних творів - увертюр до драматичних вистав, солоспівів та хорів. Вербицький дав музичне життя поетичним творам Юрія Федьковича, Івана Гушалевича і, зокрема, "Заповітові" Шевченка (текст і музика видру ковані у Львові 1877 року).
Найбільшу популярність принесла Вербицькому героїко-патетична музика до вірша Чубинського "Ще не вмерла Україна" - спочатку для солоспіву, а згодом для хору і оркестру. Коли вперше прозвучав цей твір? Очевидно, 1864 року в контексті "Комедіо-опери" Кароля Гейнча у Львові. Згадана газета "Слово" тоді ж сповістила, що в цій виставі вперше в Галичині на мотив музики Вербицького хор виконав пісню "ще не вмерло Запорожжя". Пісня припала публіці до душі, її довелося повторювати на біс.
Зберігся автограф першої редакції музики до "Ще не вмерла Україна" - солоспів у супроводі гітари (відділ рукописів Наукової бібліотеки імені В.Стефаника АН УРСР) - з позначкою композитора Віктора Матюка: "Манускрипт Михайла Вербицького. На пам'ятку і до переховання бібліотеці передаю хвальному товариству "Станіславський Боян". Слова до музики повністю збігаються із тим текстом, що опублікований в "Меті".
Починаючи з середини 60-тих років минулого століття пісня "Ще не вмерла Україна" стала розправляти крила - спочатку на західноукраїнських землях (Перемишль, Львів), а потім і на Наддніпрянщині та в країнах поселення українців за межами рідної землі (Канада, США, Австралія, Бразилія та ін.), виконуючи високу місію духовного відродження України, розмежованої кордонами двох монархій.
Музичний текст вперше побачив світ 1885 року у львівській пісенній збірці "Кобзар", полонивши зразу широкі кола громадянства, зокрема молоді, став поширюватися у численних копіях, входити в музичне життя співочих колективів, аматорів хорового мистецтва. Злившись воєдино, слова і музика пісні одухотворювали і досі одухотворюють
Loading...

 
 

Цікаве