WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → М.Трублаїні - Реферат

М.Трублаїні - Реферат

М.ТРУБЛАЇНІ
Народився Микола Петрович Трублаєвський, який ввійшов у літературу під псевдонімом Микола Трублаїні, 25 квітня 1907 року на Вінниччині.
Село Вільшанка загубилося серед мальовничих подільських степів, їх чарівність нікого не може залишити байдужим, тим паче, якщо людина не глуха до краси, а душа її, бентежна і вразлива, сповнена високих поривань.
Справді-бо, як багато можна для себе відкрити навіть серед, здавалося б, звичайного й буденного! Треба тільки трохи докласти зусиль та напружити уяву - і вже обриси хмар на видноколі здаються розвихреними вітрилами каравел, іскриста роса в лузі мерехтить закличними зорями космічних далей, а голос степового вітру звучить найчарівнішою музикою.
І малий Миколка, майбутній письменник і мандрівник, жадібно вбирає в себе цю неповторну красу землі, її материнську ласкавість.
Дитинство Трублаїні припало на похмурі дореволюційні літа. Важко тоді жилося трудовій людині. От і Миколин батько, простий лісоруб, працював не докладаючи рук, та це не рятувало сім'ї від нужди.
Коли Микола підріс, його, незважаючи на злидні, все ж віддали в науку до Немирівської гімназії.
Змалку допитливий, він любить слухати казки, цікаві бувальщини. Рано навчившись читати, допізна засиджується над книжками. Особливо любить ті, в яких розповідається про подвиги та далекі мандри...
Безперечно, що прочитане спонукав нас до дерзань, та кожного насамперед навчав й виховує великий учитель - життя, час, люди, з якими спілкуємось.
Миколі не минуло й десяти, а він уже бачив, чув і пережив немало гіркого. З фронтів першої світової війни до своїх убогих осель верталися його скалічені земляки. Нужда, злигодні. Миколин батько, гнаний голодом, з надією заробити копійчину подався на лісорозробки в Сибір...
Потім над подільськими селами пролунав благовісний грім Великого Жовтня. Чулим серцем вбирав хлопець розкотистий голос революції. Звичайно ж, йому хочеться швидше підрости, щоб бути разом із тими, хто перебудовує світ. У 1920 році, коли Миколі щойно виповнилося тринадцять, він залишив школу і, приставши до загону, разом з червоноармійцями вирушив на громадянську війну.
...Можливо, так проходила б одна з чергових читацьких зустрічей Миколи Петровича Трублаїні, коли він був сьогодні з нами. На жаль, письменника нема серед живих. 4 жовтня 1941 року осколок фашистської бомби смертельно поранив Миколу Петровича, який добровільно пішов на фронт захищати від гітлерівських орд рідну землю.
То були суворі й грізні дні. Ворог шалено рвався на схід. На просторах Таврії, де перебував у той час Трублаїні, точилися жорстокі криваві бої. Наші війська змушені були тимчасово відступати. Трублаїні помер у поїзді, який віз поранених до Ростова. Письменника поховали в степу, невідомо біля якої станції.
Лишилися книжки, які він написав для малих і трохи старших читачів. Вони й досі користуються любов'ю в дітей та юнацтва - глибоко людяні, немовби опромінені внутрішнім душевним вогнем. Оповідання й повісті, наснажені високими помислами, вірою в завтрашній день, пройняті романтикою пошуків, бажанням творити прекрасне на землі, завжди і в усьому бути передовим.
Ім'я Миколи Петровича Трублаїні стоїть поряд з іменами кращих українських радянських письменників, які створювали літературу для дітей у двадцяті - тридцяті роки.
Навряд чи думав Микола Трублаєвський, меткий чорноокий хлопчина, що стане колись відомим письменником. Він народився. 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці на Поділлі. Батько його працював у лісному відомстві, мати - сільська вчителька. У Вільшанці минуло дитинство і перші юнацькі роки Миколи. Був він, як усі. Хіба тільки жадоба до літератури змалку виділяла його серед однолітків та ще бажання самому писати. І він пробує свої сили - пише до місцевої газети "Червоний край" невеликі статті, кореспонденції. Його, як і інших запальних, допитливих юнаків, гостро цікавило все, що відбувалось на той час у селі.
А воно жило напруженим життям. Хоч закінчилася громадянська війна, боротьба за утвердження Радянської влади тривала. Ще треба було покінчити з білогвардійськими та петлюрівськими недобитками, непманами, куркулями. Село прозрівало від вікової темряви. Нове нестримно пробивало собі дорогу вперед.
Микола бачив зміни, які відбувалися в його рідній Вільшанці, і всією душею прагнув зміцнювати нове життя. Юнак першим у Вільшанці вступив до комсомолу, став організатором комсомольського осередку. Незабаром організував у селі хату-читальню і довгий час працював її завідувачем.
Кореспондентські дописи Трублаєвського привертають увагу громадськості. Його статті друкує навіть республіканська газета "Вісті". Микола не тільки проявив у них свій талант нарисовця, вміння художньо змалювати обстановку подільського села, але й показати паростки нового, зазирнути в завтрашній день радянської дійсності. Ця якість згодом ще більше виявилась у його повістях.
На початку 1925 року Миколу Трублаєвського відрядили на курси журналістики при ЦК КП(б)У в Харкові, що був на той час столицею Радянської "України". Бурхливе життя кореспондента захопило юнака. Він учився і водночас працював позаштатне в харківських газетах. Щодня мандрував трамваями по місту, вишукуючи цікавий матеріал для першої харківської вечірки - газети "Вечірнє радіо". Можливо, ті міські мандри і пробудили в ньому бажання сягнути ширших обріїв, вирушити в далекі подорожі просторами рідної Батьківщини. Енергійний і допитливий, він прагнув усе збагнути, все побачити на власні очі.
І ось перша дальня подорож, в яку вирушив Микола Трублаєвський уже як штатний кореспондент республіканської газети "Вісті".- двомісячна поїздка на Далекий Схід. Це було взимку 1927 року. Подорож справила на молодого журналіста незабутнє враження. Про поїздку до Владивостока, зустрічі з цікавими людьми він написав і видрукував у "Вістях" кілька великих нарисів. Підписав їх псевдонімом Трублаїні.
Тим часом мрія про нові подорожі не згасала, а навпаки - розпалювалась усе більше. Скоро йому поталанило: Микола потрапив на криголам "Ф. Літке", який ішов від Севастополя до Владивостока через Суецїкий канал, а звідти мав вирушити в полярний рейс до острова Врангеля. Наполегливість, з якою М. Трублаїні домігся права взяти участь у цьому плаванні, гідна подиву. Його не лякали труднощі тривалої мандрівки, нелегка праця паровичного днювального, яким він влаштувався на криголамі.
Нариси про подорож Трублаїні надсилав ще по дорозі з Севастополя до Владивостока. То були розділи майбутньої книги "До Арктики через тропіки", їх друкував окремими подачами харківський журнал "Молодняк".
У книжках Трублаїні вражає особлива піднесеність, любов і повага, з якою він ставився до підкорювачів морської стихії. Люди натхненні й благородні, палкі патріоти соціалістичної Батьківщини, до кінця віддані своїй справі - такими постають моряки, звіробої, полярники, вчені зі сторінок нарисів Миколи Трублаїні.
На Півночі письменник близько познайомився з життям, побутом,звичаями місцевих народів - чукчів, ескімосів, якутів, ненців. У нього прокинулось нестримне бажання розповісти про них широкому читачеві. І розповісти не в формі документального
нарису, а засобами художнього слова, лаконічно й по можливості виразніше. Він розраховував передусім на малих читачів, які найменше знали про Північ та її мешканців.
Микола Трублаїні пише ряд оповідань. У них з особливою силою проявився талант письменника.
Перед юним читачем постають дивовижні й незвичні картини життя найпівнічніших радянських народів.
...Холодне, скуте багатометровим шаром криги Чукотське море. Десь далеко мовби стріляють з гармат. То лускають велетенські крижини, гнані вітром
Loading...

 
 

Цікаве