WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника - Реферат

Життєвий і творчий шлях Григіра Тютюнника - Реферат

вікові спостережливість, уміння розуміти, відчувати нюанси розмови, мотиви поведінки людей, розгадувати їхні приховані думки, його надзвичайна вразливість, здатність перейнятися чиєюсь бідою, чиїмось болем. Драматизм твору підсилюється наявністю світлих моментів на трудному шляху героя, який зустрічається з радянськими бійцями-радистами. Гіркий досвід підказує йому не тільки манеру поведінки, а й недитяче розуміння своїх почуттів при розлуці з цими веселими і сильними людьми, серед яких і військовийпоштар, колишній учитель історії, Калюжний, котрий так нагадав Харитонові тата, збирався всиновити його, але загинув,- наче здійснивши болюче передчуття хлопця.
У 70-ті роки з'являються у пресі - республіканській ("Вітчизна", "Дніпро", "Ранок") та всесоюзній ("Дружба народов", "Сельская молодежь", "Студенческий ме-ридиан") нові твори Гр. Тютюнника. У Талліні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал "Сельская молодежь" у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю "Золоте перо" - за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки "Батьківські пороги", "Крайнебо" (Київ, 1972, 1975), "Отчие пороги" (Москва, 1975), "Коріння" (Київ, 1978). Розширюється тематичний діапазон творів, звернутих до гострих морал-ьних проблем сучасного життя, досконало відшліфовується автором кожне слово, фраза, сповнена гармонії і мелодійності. Але, як і раніш, незмінні увага до людини, любов до неї, загостреність відчуттів, вразливість автора та його героїв, що миттєво реагують на моральні відхилення, авторський біль за нереалізовані людські можливості, за нездійснені долі. Чого бракує конкретній людині й чого вона шукає чи мусить шукати? Такі питання хвилюють письменника. Далеко не завжди можна знайти відповідь на них, і тому з'являються нотки трагедійності - тієї, яка надає мистецтву особливої сили і, як відомо, буває джерелом оптимізму.
Ровесникові Гр. Тютюнника, митцеві, в чомусь істотному відчутно спорідненому з ним, В. Шукшину, належать слова про те, що без печалі неможливе справжнє мистецтво. Сумуючи з приводу його передчасної смерті, Гр. Тютюнник висловив не лише розуміння особистості цього митця, а й свої уявлення про природ) х-дожньої творчості: "З любові й муки на-роджується письменник - іншого шлях для нього нема". Його власний художній світ народжувався - з кожним твором щоразу заново - з великої любові до людей і великого болю.
Цілком природний для художнього світу Тютюнника Санько Бреус з оповідання "Дикий" (присвяченого пам'яті Шук-шина) - з тієї самої породи "диваків", котрим цілком чужий будь-який розрахунок, котрі шукають "свята для душі" (і не тільки для своєї), намагаються власними зусиллями створити його, це свято,- не для себе, а для людей; це сучасна модифікація типу "дивака", відомого літературі з незапам'ятних часів. Письменника цікавить особливе в людях - те, шо не одразу видне, але що врешті визначає природу особистості, її індивідуальну та суспільну цінність. В оповіданні "Три плачі над Степаном" люди, віддаючи землі тіло свого односельця, оплакують добру, чесну, працьовиту людину, поряд з якою всім було добре,- турботливого чоловіка, сина й товариша, кращого колгоспного водія. Лише про одне ніхто не згадав, хоч не один знав:' любив Степан, "як на яблуню у спілих яблуках сліпий дощ йде... Тоді вони й плачуть немов, і сміються..." 9. Цей поетичний світ, який пішов з життя, збіднивши його, краса душі цієї особистості, неповторної й незамінної, дорогі письменнико-ві. Саме такі особистості й приваблювали найбільш його увагу, чи то вічний трудівник Юхим Кравчина ("У Кравчини обідають"), чи скромний сторож Данило Коряк ("Деревій"), чи безмежно добра бабуся Марфа ("Груші з копанки" - цикл "Крайнебо"), яка єдиний сенс свого життя вбачає в тому, щоб робити хоч щось, що в її слабких силах, для людей. Коли її питають, чи не можна тут напитися, чують у відповідь: "Якби не можна, то навіщо б я тоді отуто жила!" (1, 237). Знайдено влучне порівняння, яке найточніше передає суть усього довгого життя вічної трудівниці: "Вона була дуже згорблена, мовби нахилилася колись до грядки цибулину висмикнути та й уже не випросталася" (1, 237).
Твори, які складають цикл "Крайнебо", написані особливою, ритмізованою мовою, в трохи незвичному для Тютюнника піднесеному стилі. Це "акварелі", поезії в прозі, щодо яких можна говорити і про вплив поетики Довженка, і про близькість автора до тих самих народних джерел. Ліричний герой, від чийого імені ведеться розповідь у циклі, чи не вперше виявляється невіддільним від образу автора. Саме тут письменник відхиляє завісу своєї творчої лабораторії, свого способу вивчення життя: "Можна б, звісно, розпитати в нього, яке життя прожив, та не хочеться в'язнути до людини, мовчазної і роботящої - соромно, так само, як пити воду з чужого колодязя, не спитавши дозволу в господаря, як стати і послухати, про що шепочуться молодята в саду" (1, 236). Отже, пильні спостереження, трохи фантазії, роздуми на підставі тих спостережень та висновки з них.
Симпатії Гр. Тютюнника, за справедливими словами O Гончара, завжди належать скромному трудівникові, наділеному високорозвиненим почуттям обов'язку перед людьми, тобто совістю. Прагнення письменника показати, як світло їхніх душ опромінює навколишній світ, приводить до поєднання у його творах суб'єктивного та об'єктивного. Ліро-епічна настроєність притаманна оповіданню "Іван Срібний". Про те, як Іван розвантажує вагон, розповідається досить детально, з безліччю цікавих подробиць обстановки, нюансів його настрою. Подих епіки відчувається не в його характері і не у стосунках з людьми (де є І лірика, і навіть шарж), а у способі зображення людини, за якого вона - проста й звичайна - виявляється такою, що їй по силах перевернути гори (нехай спочатку й дощок).
Стиль мислення Гр. Тютюнника, його громадянська позиція визначають і стиль літературного викладу, і авторський погляд, який "просвічується" в кожній фразі. Обираючи найзвичайніші, "найневи-грашніші" ситуації, він створював яскраві, індивідуально неповторні характери,- серед них досить часто трапляються й не "апробовані" літературою. Далека від звичних стандартів (зав'язка - розвиток подій - розв'язка) композиція оповідань "Дивак", "У Кравчини обідають", "Дикий", "М'який", "Бовкун", "Нюра", а в таких творах, як "Іван Срібний", "Син приїхав", "Дядько Никін",
Loading...

 
 

Цікаве