WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Західноукраїнський літературний дискурс - Реферат

Західноукраїнський літературний дискурс - Реферат

австрійського панування, під час якого їм вдалося утвердити досить широкий український "стан посідання" - розгалужене українське громадянське суспільство, потрапили під польське і знову мусили боротися за його збереження, за українську присутність у новій польській державі, коли ця держава робила все для того, щоби стерти цю присутність, перевести їх із небуття у буття. У той Якщо в другому розділі роботи розглядався текст, семіозис якого був витворений у "лабораторних" умовах дослідницької роботи, то цей розділ буде присвячений аналізові тексту, що витворив себе сам, тексту, що є субтекстом (дискурсом) загального західноукраїнського культурного тексту 30-х рр., тексту як знаку, як самоописування. Там - текст як факти (мова) реальності, тут - як факти свідомості, текст висловлювань адресатів комунікативного акту - діалогу людини (людей - субетносу) із історією. При самоописуванні це сюжет про Мене, при дослідницькому описуванні - сюжет про Іншого. У першому випадку домінує космологічний (міфологічний) текстотвірний механізм мислення, у другому - дискретно-історичний.
У попередніх розділах ми описували західноукраїнський культурний текст 30-х рр. і його найприкметніші коди, компонуючи їх, витворюючи їх "сюжет" відповідно до поставленого нами завдання, концепції роботи і теоретичних методів дослідження, якими послуговуємось. У цьому розділі намагатимемось відтворити текст про себе самої епохи, витворений самими учасниками подій, нараторами розігруваного дискурсу.
Кожне ім'я, слово і голос у цьому тексті-дискурсі таять у собі в згорнутому, спресованому вигляді розмаїті сюжетні ходи Єдиного Сюжету проминулої епохи. Ми, однак, перекодовуючи (з тексту про Мене в текст про Іншого), компонуючи цей текст наново, відбиратимемо тільки ті'імена, слова, голоси, що вкладаються у сюжет, заданий темою і завданням нашого дослідження - збереження національної ідентичності в умовах "смерті" українського космосу.
У підрозділі 3.1 "Голоси західноукраїнського (30-х рр. XX ст.) текстуального світу і їх "проекти реальності (риторичний код)" відтворені, "озвучені" голоси західних українців того часу - їх висловлювання про світ, Україну, про себе і інших предикатів дії наративного тексту західноукраїнської історії 30-х рр.
Предикат-дія об'єднує навколо себе цілий клас мотивів, які узагальнено можна назвати творенням. Таким творенням, чином, що об'єднувало в собі головну дію персонажів західноукраїнської історії, було збереження Ч утвердження національної ідентичності, боротьба за суверенну Українську державу, незалежно від політичних орієнтацій самих актантів. Ця дія пронизувала і літературний процес у Галичині 30-х рр. XX ст., і загальнокультурну атмосферу.
Основною "сценою", де розігрувався західноукраїнський літературний дискурс 30-х рр. були галицькі періодичні видання: літературний процес у Західній Україні ініціювали видання різної політичної і культурологічної орієнтації - націоналістичної ("Вісник"), ліберально-демократичної ("Назустріч"), комуністичної ("Нові шляхи"), національно-християнської ("Дзвони"), а також журнал уенерівської еміграції "Ми", що виходив у Варшаві. Кожне із цих видань, виходячи у світ, заявляло про свою ідеологічну та мистецьку платформу уже самою манерою висловлювання, риторикою, оприявнюючи характер соціо- і ідеолектів його редакторів та авторів.
Лінгвістичний дискурс західноукраїнської періодики насичений афективно забарвленими словами - позитивно: "Україна", "Нація", "Нарід", "Держава" (переважно з великої літери), "рідний край", "матір-ня мова", "визволення", "герої", "воля", "енергія", "борці", "перемога" - і негативно: "большевизм", "атеїзм", "матеріалізм", "зрада" - або експресивно: "блазні", "масонерія", "гермафродити" (найбільше у "Віснику"). Це не була штучна політизація лексики, а мова і мовлення, які творилися безпосередньо у процесі політичного праксису, мова і мовлення, які не тільки відображали, а й творили нове мислення і свідомість.
Політико-ідеологічний поверх літературного дискурсу 30-х рр. роз-гортався навколо геополітичних опозицій: Україна/Європа, Україна /Польща, Україна/Росія, Україна/УРСР, Схід/Захід (у загальносвітовому і українському масштабах), а також ідеологічних: національне/соціальне; національне/інтернаціональне; національна самосвідомість/національна зрада: націоналізм/матеріалізм (фашизм-комунізм).
Львівські часописи генерували-творили і Львівський текст української культури. Львів "говорив" своїми вулицями, будівлями, пам'ятниками, історією, ідеями і міг сприйматися як певний гетерогенний текст, причому двояко: місто як простір і місто як ім'я. Львів як простір перебував, у досить складних взаєминах із Землею: з одного боку, був ізоморфний Українській Землі в неукраїнській державі, певним чином втілював, репрезентував цю неіснуючу державу (був державою духа), усю Галичину і взагалі Західну Україну, був ідеалізованою моделлю українського всесвіту, особливо в 30-х рр. і лежав у центрі цього всесвіту, водночас виступаючи тимчасовим (замість Києва) центром, з другого, був ексцентричним стосовно політичного простору, в який входив, - Польщі, залишаючись водночас і польським Львовом (у певній мірі - єврейським), що могло б сприяти синтезу культур, натомість в тодішній політичній і соціально-психологічній ситуації дало лисіє протистояння культур і загострення екзистенційного коду Львівського тексту.
Львів став головою і мозком національного організму - уполітичним, виховавчим, економічним, культурним, літературним - із своїм, львівським, стилем. Львів був і простором-надтекстом, де формувалися і утверджувалися і культурні межі української свідомості, у тому числі й через гострі дискусії, які часом велися в дусі, як казали самі учасники, баби Палажки, що виказувало прикмети фрустрації, невротичного намагання перенести) власну Тінь на політичного супротивника.
Метамовний код західноукраїнського літературного дискурсу структурувався навколо опозиції література-не-література, що розпадалася напідрядні: наша-не-наша, заангажована чиста, елітарна/масова, література-графоманія,' нова/стара, українська/радянська тощо.
В силу цього, що Східна Україна внаслідок терору була вилучена з процесу'' творення української культури, літератури, західноукраїнські письменники свідомо брали на себе роль заміни: "А в нас, коли українська (духом) творчість за Збручем вже не існує, коли такі чільні поети, ЯК:Рильський, українські тільки мовою, якою пишуть, кожна індивіду-альність поцейбіч набирає сили більшої для нас вартості" (С. Гординсь-ки'й.- Назустріч.- 1936.1.02.- С. 254).
Західноукраїнські літератори, при всіх відмінностях своїх політичних та. естетичних позицій, головну свою увагу спрямовували па спільне завдання: підтримуючи вогоньзагроженої національної ідентичності, утверджувати присутність у світі неприсутніх для нього українського народу та його культури.
Тому в західноукраїнському літературному дискурсі найпродуктивнішми були космогонічні жанри: історична повість (роман) - код Минулого, ''золотого віку", голос Часу; "сільська" проза - код Простору, голос Землі.
Loading...

 
 

Цікаве