WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Західноукраїнський літературний дискурс - Реферат

Західноукраїнський літературний дискурс - Реферат

рр. і окупації Східної Галичини поля-ками, курс польського режиму на денаціоналізацію і декультуризацію українського населення і відновлювальні - етнозахисні дії галицьких інтелектуалів, усієї української людності задля збереження національної ідентичності (на економічний визиск - український кооперативний рух, на закриття шкіл - засновування шкіл і гімназій на власні кошти, Таємного університету, партійна робота, видавнича діяльність тощо).
У підрозділі 2.3. "Галичина 30-х років XX ст. як культурологічний та психологічний феномен (семний код)" уточнюється поняття тексту і його кодів. З-посеред різних типів кодів тексту найбільш продуктивними для прочитання тексту її торичної епохи - західноукраїнського тексту 30-х рр. видалися п'ять кодів наративних текстів Р. Варта: акціональний (код подій, голос Емпірії), референційний (культурний, голос Знання), герменевтичний (код загадки), семний (голос Особистості), символічний (голос Символу). Більшість із них легко прикласти і до "наративного" тексту історії (Барт Р.5/2.- М., 1994, с. 33).
Акціональний - код подій і вчинків, що вкладаються у причинно-подієві і хронологічні ланцюжки, у процесі осмислення - семіотизації минулого ці події і вчинки можна групувати за допомогою узагальню-вальних акціональних назв: "війна", "перемир'я", "поразка", "втрати", "відступ", "окупація", "пацифікація", "нормалізація" тощо.
Культурний, або референційний, код - це код людських знань - суспільних уявлень, думок, культури, як вона передається у книжках. Тому Барт називає культурний код безіменною книжкою, кращим зразком якої є шкільний підручник. До культурного коду можна зарахувати і риторичний код епохи, щі об'єднує усі правила говоріння (кодовані форми розповіді, мовлення - повідомлення, резюмування тощо), хронологічний код -"датування" подій, певна ідеологія часу (тобто переважання космологічної або історичної моделі сприймання часу) і соціо-історичний код, що пов'язує висловлювання із усією сумою засвоєних через освіту знань про час, народ, країну.
Герменевтичний код (код загадки) - це питання, які постають при сприйманні тексту: "Хто це?", "Чим ця людина видатна настільки, що включена у семіозис?" Варт" пише,-що герменевтичний код - це така "сукупність одиниць, функція яких полягає в тому, щоби в той чи інший спосіб сформулювати питання, а потім відповідь на нього, так само й вказати на різні обставини, що здатні підготувати питання або затягнути підповідь, або ще так: сформулювати загадку і дати її розгадку" (Барт Р.3/2. -М., 1994, с. 211).
Семантичний код - це ряд конотацій, що включають у себе значення і означуване, це зорі на небі тексту, що тріпочуть сенсом. "Сема (чи конотативне означуване) - це конотатор, що відсилає до людей, місць і предметів, а її означуваним є та чи інша прикмета" (Барт, там само, с. 211). Це такі прикмети (атрибути), як "складність", "знаменитість", "похмурість", "надмірність" і т. п. Наприклад, події пацифікації у Галичині 30-х рр., крім акціонального сенсу, є означуваним жорстокості і політичної примітивності польського окупаційного режиму. Усяка сема іщв'яз^на з певною ідеологією, що втілена в історичній особі (у тексті історичної епохи) чи в літературному персонажі (у літературному тексті). Тому.'колена людська особистість (як індивідуальна, так і колективна) є набором-ревних СЄ|М, скажімо, українці як колективна особа вирізняються таким 'набором с^м: інтровертивність, емотивність, індивідуалізм, несхильність до підпорядкування, терплячість, але до певної межі і т. п. Серед них західні; українці, передовсім галичани, мають свій "піднабір", про що йтиме мова нижче.,
Висока національна самосвідомість галичан була і залишається наймаркантнішим семним атрибутом їх характеру і "сюжету".
Картина галицького світу після визвольних зазнала значних трансформацій: відкрився і став реальним донедавна міфічний (і містичний), сакральний простір "Великої України". Галичани ентузіастично переживали свою "малість" у великому просторі всієї, України - частини цілого. Звідси - сакралізація цілої загальноукраїнської території - і готовність жертовно служити всій Україні, стимулююча діяльність галичан серед західних укра-їнців інших теренів - Буковини, Волині, Закарпаття, Холмщини. Тому культурологічне поняття Галичини ширше, ніж географічне - уся Західна Україна -- "те, що духово й політично оглядається на Львів" (Шлемкевич М. Галичанство.- Мюнхен, 1956, с. 7).
Дослідники української етнопсихології (Ярема, Япів, Кульчицький, Мірчук, Віконська, Шлемкевич) підкреслюють галицький раціоналізм, перевагу розумових первнів і східний ірраціоналізм, стихійність, емо-тивність) що проявлялося ще в княжі часи (Данило Галицький і спонтанний Ігор Новгород-Сїверський тощо). У козацькі часи, на думку Шлемке-вича, персоніфікацією Сходу був Хмельницький ("раптове пробудження, осяяння"), а Конашевич-Сагайдачний - Заходу, навіть їх зовнішність є втіленням цієї опозиції: "стихійно-барокова" Хмельницького і худорлява, гострокутна -- в Сагайдачного.
У Шевченка є щось із спонтанного вибуху гарячого гейзера з глибин української душі, легкість із Божої ласки і неперевершена силу вислову одночасно. Слово добуте із сердешної поводі й ірраціональної темниці, із недер стихії. У Франка - "тяжка боротьба із матеріалом, його слова - це свідомЦ раціональні удари каменярського молота об тверду скелю" (Шлемкевич, там само, с.66).
Характер простору, в якому протікає життя етносу чи субетносу, вигранює і його характер. Східноукраїнський формувався в умовах степу - відкритого, безмежного і непевного простору, що поглинає у себе. Дорога на ньому - така ж непевна і безмежна - до горизонту, якого ніколи не можна досягнути. Ця відкритість, безмежність розковує стихію у душі людини. Галицький простір обмежений, стиснений, ускладнений перешкодами і переходами, долати його важко, але зусилля ці дисциплінують людину, стимулюють думку і працю.
Далі з'ясовується особливість переживання простору-Дому - великого, етнопростору, і малого, Житла, Господи. Дім - це символ родини - сім'ї чи етносу - усього, що відмежоване фізично і метафізично від решти простору. Статус Дому: він (житло чи етнопростір) живий, якщо в ньому присутня людина, одухотворює його своєю любов'ю, ідентифікуючи себе із ним. Втратити Дім - втратити свою самість, можливу лише на своєму місці - у своєму Домі. Звідси - не-присутність, непомітність українців у світі, нечуткість українського голосу, бо діалог можливий лише між власниками Дому, бездомний нездатний до діалогу, бо його не видно і не чути, він у поза-просторі, він говорить, а його не чують, як не чують голосу привидів. Тому проголошення незалежності України - це, крім усього, і перехід із анти-простору в простір, оприявнення етносу, нації у світі.
Дім-Держава - це Житло, що захищає народ, націю від хаосу небуття, але й народ повинен захищати йогосвоєю присутністю - не тільки фізичним, а й метафізичним проживанням і переживанням цього простору оживляти його, дати йому стати мертвим.
Після поразки національно-визвольних змагань український світ знову розколовся надвоє, галичани з-під
Loading...

 
 

Цікаве