WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час - Курсова робота

Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час - Курсова робота

амплітуда роботи Винниченка в Центральній Раді. Падаючи від знемоги, "прокручуючи" в пам'яті події дня, Винниченко часто запитував себе: "Яка сила керує цими діями? Честолюбність? Бажання здаватися цінним, найкращим в очах інших? Чи розбурханий до екстазу, до самозабуття інстинкт, ота таємна величезна керівна сила, що керує людськістю, не потребуючи для того ні свідомості людей, ні бажання їх на те? Чи фізіологічна, заложена в нервах любов до того, з чим росло моє дитинство, що плекала моя юнацька думка, що прокладало в мозку моєму глибокі, нестираючі сліди?" [10;19].
Однозначної відповіді Винниченко не мав. Може, одна з цих сил, а може, й усі разом? Та одне він знав твердо: свободу - скарб, до якого тяглася душа довгих поколінь, неодмінно треба брати. "Розбито двері страшних марних льохів. У тих льохах віками ховалось наше золото. Можна брати його, можна виносити на світ і роздавати окраденим. Цілі купи лежать його під нашими ногами. Бери, скільки хочеш. Але чи є ж у нас стільки сили, щоб зразу піднести усе те добро? Чи є стільки рук, щоб поставити їх біля тоїтяжкої роботи?" [10;20].
Знову сумніви, тривога, сором: а якщо не піднесемо? Якщо знову доведеться заховати той скарб? Відродження національної державності - тяжка і страшна річ. Потрібно надлюдських зусиль, відчаю, гніву і сміху, щоб закласти підвали будинку, в якому зручно і вільно житимуть нащадки.
Володимир Винниченко, для якого свобода і щастя народу України були його власними свободою щастям. Робив усе, що міг, не шкодуючи сил. У "Щоденнику" (книга 8, запис від 14.Х.1919) він пише, що готовий "на всі жертви, навіть на смерть, аби тільки врятувати українську націю від розп'яття". [17;129]
Зрозуміло, що в буремні роки муза письменника мусила поступитись місцем політиці: 1918 року з'явилась у світ драма "Між двох сил", а в еміграції у Відні протягом року він пише тритомну працю "Відродження нації", яку з повним правом можна називати най об'єктивнішим дзеркалом тих подій.
В лютому 1925 року Володимир Кирилович і Розалія Яківна переїхали до Парижа. У багатолюдному Парижі, що як і Прага, в ті роки був одним із найбільших осередків української еміграції, Винниченко вочевидь почувався самотньо. Мав непростий характер, та й від "емігрантської богині - дріб'язкової пльотниці, дрібно жорстокої, уїдливої злої баби" (як висловився письменник у своєму "Щоденнику") хотілося втекти подалі.
В цей час Винниченко інтенсивно обдумує й формує нові для себе філософсько-етичні принципи. Його цікавлять Епікур і Вольтер, філософи Гюйо й Пуанкаре, психологи Вундт і Лебоне. Винниченка все більше захоплюють проекти влаштування життя на засадах гармонії. Він пише трактати "Щастя" і "Листи до юнака", в яких обґрунтовує принципи простоти й природності людського життя. Винниченко приймає як аксіому погляд, що людство прагне щастя. Він стверджує: "Єдине, що маємо право констатувати з абсолютною певністю, це ж що не зважаючи на всякі наші теоретичні розходження, ми всі (хочемо того, чи не хочемо) мусимо підлягати законові прагнення щастя." [20; 141]
Ми не кажемо: щастя є багатство, слава, чеснота, кохання, обов'язок, родина, нірвана, себто володіння якоюсь однією чи навіть кількома цінностями - силами. Ні матеріальні, ні духовні цінності, ні кожна зокрема, ні навіть усі вкупі ще не дають довгої постійної радості життя, себто щастя. Маючи і багатство, і славу, і здоров'я, і чесноти, і владу, і все, що хоч, маючи часом і великі насолоди від них, щастя все ж таки можна не мати, і можна бути навіть нещасним. Життя повне доказів цьому. Чого ж воно так? Того, що ніяких людських, моральних твердих, а надто вічних цінностей немає. Добро і зло, як хвилі на воді, переливаються одне в друге. Те, що тільки що було добром, через хвилину стає злом. Що для одного щастя, те для іншого дурниця. Іншими словами, будь-яка людська моральна цінність є відносна. Отже, шукати такої абсолютної речі, як щастя, треба в чомусь постійному, надійному. А таким є закон погодженого взаємовідношення елементів буття. Себто: хоч би які зміни не відбувалися в речах, в наших цінностях, чи то фізичних, чи духовних, взаємовідношення між цими речами залишається постійним, вічним, як вічні закони природи на землі. Багатство, сила, здоров'я, кохання окремо, ні навіть усі разом, коли вони не погоджені з собою, щастя не дають. Тільки дійова рівновага цих цінностей та погодженість їх між собою та з силами назовні нас дає той стан, який ми можемо з цілковитим правом назвати щастям. [20;143]
Тяжкі часи настали для Винниченка. Його п'єси зійшли зі сцен театрів, на Україні більше не видавали його творів, а ті, що були видані раніше, вилучалися з бібліотек.
Зрештою Винниченко знаходить на березі Середземного моря, за тисячу кілометрів від Парижа, напівзруйновану ферму, купує її і переїздить з Розалією Яківною на нове місце. Сімнадцять років у Мужені, у "Закутку" (так письменник назвав свою садибу) - особлива доба в його долі. Все болючіше відчувається ізольованість і покинутість. Настає рішуча переоцінка суспільних, моральних і політичних цінностей.
Винниченко зневіряється в можливості хірургічними засобами зміцнити суспільні стосунки і наблизити людей до щастя. Революції залишають в історії людства кривавий слід. Протистояння ж між капіталістичним Заходом і комуністичним Сходом набуває таких форм, що це починає загрожувати знищенням самої цивілізації. Як вийти з цього глухого кута? Ось головне питання, над яким замислився муж енський самітник і дивак Володимир Винниченко. Шукаючи відповіді, він обдумував свої проекти майбутнього гармонійного життя. "Найкращою дитиною своєю" називав Винниченко велику, в двох томах, філософсько-соціальну працю "Конкордизм". Конкорд - по-французьки означає "злагода", "примирення".
Винниченкова праця здебільшого зосереджена на двох засадах того, як зробити людство щасливим. Він пропонує нове роззброєння всіх націй світу. Далі закликає народи світу прийняти нову форму соціальних відносин, яку він називає "колектократією" (дослівно - влада колективу). Лише усунення будь-яких форм найманої праці може забезпечити остаточне усунення загрози війни.
Ідеї конкордизму пронизують твори, написані в Мужені: "Нова заповідь", "Вічний імператив", "Слово за тобою, Сталіне!", "Лепрозорій".
Роки війни - мертві роки для Винниченка - письменника. Безконечна туга за Україною, тяжка праця на городі, постійне відчуття голоду...
"Війнуло сьогодні Україною, від якогось оповідання в "Червоному шляху", який переглядаю. Заболіла вся душа; таким ниючим, ридаючим болем заболіла, що аж сама похолола від страху й здивування. Коли б за один тиждень перебуття на Україні треба було цілий рік іти пішки, з захватом згодився б. І пішли б
Loading...

 
 

Цікаве