WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час - Курсова робота

Оповідання Володимира Винниченка для дітей та методика їх вивчення на уроках позакласного читання та в позаурочний час - Курсова робота

їх на рабів.
У "Щоденнику" Винниченко згадує, що "з дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька у себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, з того моменту "він став ненависником соціального визиску" і "Бодісок усякого ґатунку". [17; 134]
Винниченко зриває маску з ліберального панства, показує його підступність, ханжість і реакційну суть.
"Прозаїк з божої ласки", як називали Винниченка, мав ще й неабиякий хист драматурга.
Мабуть найвлучніше з тогочасної критики Винниченка - драматурга оцінив Г. Хоткевич: "Сильний талант, те, що він пише, невитримане, негармонійне, кострубате, але міцне і колоритне". [17; 141]. У драмах Винниченка - вся Україна, але його думки виходять далеко за межі національного. І як прозаїк, іяк драматург він був серед тих митців, які прагнули піднести національну культуру до найвищого світового рівня.
Як драматург Володимир Винниченко працював невтомно (понад 20 п'єс за 23 роки творчості), звертаючись до нових тем і проблем, не освоєних ще українським театром і з'ясовуючи їх новою драматургічною мовою.
Вже з 1909 року п'єси Винниченка були у репертуарі українських і російських театрів, а згодом "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Брехня", "Гріх", довгий час не сходили зі сцени Берліна, Дрездена, Лейпцига, Рима.
А на батьківщині письменника з усього творчого доробку саме драматургія найбільше зазнавала критики: від захоплення і гордості, "що в особі Винниченка ми, українці, виходимо на світову арену", до повного заперечення ролі його модерно-психологічної драми у формуванні нового українського театру. Одні відчували, що п'єси Винниченка "відкривали ХХ вік" української драматургії, а інші вбачали у цих же п'єсах лише "копирсання у психіці".
Драми Володимира Винниченка - це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керуючись своїм відомим принципом "чесності з собою", як і знаменитим висловом Шопенгауера: "Філософові, як і поетові, мораль не повинна закривати правди", Винниченко піднімає завіс, проникає у найпотаємніші схови психології і проводить експерименти на людській душі.
Героєм його п'єс стає новий суспільний тип інтелігента, тло дії - двадцяте століття, з його соціальними конфліктами і моральними протиріччями. Пошуки "правди життя" і "нової моралі" не є новацією, це норма для творів будь-якого європейського письменника.
Особливе місце серед драматичних творів Володимира Винниченка належить драмі на чотири дії "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", - творові, в якому порушуються проблеми мистецтва в його співвідношенні з життям.
Герої твору - художник Корній Каневич (Білий Ведмідь), його невелика родина: дружина Рита - Чорна Пантера, мати, син - немовля і богемне оточення їх - "митці, їхні коханки й моделі", - як сказано у ремарці.
Талановитий митець Каневич не утвердив себе поки ще належним чином; полотно, яке повинне засвідчити його талант, ще нестворене; тож і живе родина за кордоном, в Парижі, займаючи велике ательє, де батько пише картину для осіннього паризького Салону. Сім'я бере безпосередню участь у творчому процесі: Рита з малим Лесиком позує для полотна "Мадонна з немовлям".
Серед богемного гармидеру, суперечок про мистецтво й митців починає вже з першої дії звучати тривожна нота: Лесик захворів, вся праця Корнія під питанням.
Безтактна грубість, небажання перейнятися інтересами й почуттями чоловіка, вколоти чи ударити якнайдошкульніше аж ніяк не виправдовуються вболіванням за здоров'я дитини; все це риси тієї самої породи, яка бере свій початок від знаменитих Солох, Палажок і Парасок; можна сказати, риси певного національного типу. А чого варте сварливе вимагання грошей на ліки саме в той момент, коли чоловік взявся за пензель! І все це - зовсім не від нелюбові до Корнія, скоріше навпаки: це зрозуміле, хоча й брутально виражене бажання зосередити всю його увагу й почуття на собі, підігріти їх, довести до кипіння…
Конфлікт між подружжям загострюється і дедалі набирає ще більш потворних рис - у ньому боротьба самолюбства і воль, бажання кожного поставити себе, свою правоту вище - жорстка й нищівна війна, у вирі якої гине і дитина, і художній шедевр батька, і саме життя подружжя - все. Недаремно Корній у цій боротьбі поступово втрачає довіру до дружини, до її застережень і сприймає їх лише як прояви самолюбства й егоїзму; втрачає розумні орієнтири в житті і Рита, яка робить немало злих дурниць. Врешті уся її етика щодо чоловіка виливається у бажання вчинити йому на зло. Злісно, егоїстично, потворно вони змагаються одне з одним навіть над трупом дитини, втрачаючи реальне відчуття того, що відбувається; Рита, щоб не роз'єднався їх тріумфіат ("Ми троє - одно!") убиває в хвилину тяжкого душевного болю не тільки себе, а й його, більше того - знищує його картину.
У п'єсі перемагають не теорії, а знову ж таки природа (природні почуття любові до родини, до дитини - цих одвічних життєвих основ). Навіть Мистецтво - справжнє, велике Мистецтво - не може існувати в полярному холоді себелюбства, без тепла, без сув'язі рідних душ.
Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом, "новими горизонтами" і "обріями", з яких глядач має змогу проникати в глибини світу підсвідомості.
Кожна п'єса Володимира Винниченка приховує в собі загадку, яку неможливо розгадати, "розшифрувати код" до кінця. Тому, ми переконані, в кожного, хто всерйоз замислиться над суттю п'єс Винниченка, виникне своє сприйняття їх.
Революція 1917 року. Винниченко разом з Грушевським очолює уряд Української Народної Республіки. Він стає заступником голови Центральної Ради та головою їх генерального секретаріату - автономного уряду України, а з 1918 по 1919 рік очолює Директорію.
"Без сумнівів і вагань вривається енергійний перший міністр України в несамовите шаленство вже легального політичного життя, виборюючи власною самопожертвою перші гаранти культурного відродження на основі свобод і прав суверенної нації [15; 123].
Легкого, спокійного життя не мав Винниченко. Від банальних дрібниць (купівля столів і стільців для Секретаріату), щоденної суєти суєт (прийом представників Тимчасового уряду, зустрічі з іноземними журналістами, переговори з робітничими і солдатськими депутаціями; вислуховування скарг, безкінечні урядові засідання); телефонних та письмових погроз розправитися за "баламутство єдиного руського народу українством" аж до чотирьох Універсалів - така
Loading...

 
 

Цікаве