WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Осавул української ідеї (повернення Вячеслава Будзиновського) - Реферат

Осавул української ідеї (повернення Вячеслава Будзиновського) - Реферат

відтінками й переплетіннями у сюжетній канві, автор блиску че демонструє уміння "накручувати сюжетну пружину", оповідну химеризацію, яка тримає читача в лабетах інтриги, спокусливо веде сторінками твору до розв'язки. Показовим є те місце, де священик із Стахом вночі відкривають гробовець - і, на превелике здивування обох, з'ясовується, що там не тіло Юрка Верницького, а чиєсь інше (С. 70-72). А ось в оповіданні "Міщанка" (як і взагалі у творах малої форми) автор вдало використовує експресивний, динамічний початок у діалогічній формі, що заінтриговує одразу читача, пожвавлює інтерес: "- Лус! Лус! Лус!
В сінях у вишанського римаря Ситника лускало так, наче б кого ременем гатили по спині. Що таки так було, свідчив крик:
- Йойой! Йойой! Та защо?
- Защо? - Викрикнув хтось другий. - Я тобі дам, защо! Ти пройдисвіте, ти волокито, ти мочимордо!" (С. 3).
Із повістевого доробку В. Будзиновського звернемо увагу на такі твори, як "Стрімголов" (Чернівці, 1897. - 106 с), "Як чоловікзійшов на пана" (Чернівці, 1897. - 159 с.) та ін. Своєю фабулою повість "Стрімголов" нагадує твір "Як чоловік зійшов на пана". Так само в стилі побутової деталізації й надмірного опису автор веде розповідь про студентське життя у Відні, про невдале кохання та врешті-решт, смерть Романа Адамського, що лежав, стікаючи кров'ю.
Якщо вести мову про майстерність з точки зору глибини змісту повісті "Як чоловік зійшов на пана", то можна, не пере-силуючи аналітичну напруженість, говорити про посередньої вартості розповідь, у якій автор не виказав ні оригінальності сюжету, ані тим більше характеротворення. Звичайний, часом аж здається, що надто банальний хід думки: майже четверту частину обсягу твору автор "вділив" розповіді про те, як два приятелі-студенти Стефан Парубальський та Петро вчаться, опановують верховин^ правової науки, як фліртують з дівчатами.
Далі ж у канві появляються "клітини" соціальної бентеги, розміркувань про політичне життя-буття, про різні партії, та, зрештою, про сімейне життя (тут автор вдається до методи: герої з'ясовують свої сто-сунки листуванням).
Манера повіствування розтягнута, переповнена дріб'язковою побутовою деталізацією; автор фактично з першої сторінки послуговується діалогами (і тільки з п'ятнадцятого по двадцятий розділ твору вкраплюється філософсько-публіцистичний фермент). Закінчення повісті трафаретне: Стефан одружується, повністю відходить від товариства і політичного життя. "Більше ніхто не бачив Стефана в українській громаді, - пише письменник. - Товариші не читали більше його листів, ні друкованих праць. Часом тільки доходили до них його підписи на ... банкових документах" (С. 159).
На думку аномімного автора передмови, В. Будзиновський був тієї гадки, що його письменницька продукція "не для критиків літератури, ані на те, щоб про неї колись писали в підручниках історії літератури, а виключно для читачів" (С. 16).
Як би там не було, а В. Будзиновський писав багато, практично все публікував. Ось 1920 р. він видає історичну повість ? Під одну булаву"; того ж року вийде велика повість "Осаул Підкови". А через рік, тобто 1922 р., він прийде до читачів з книгою "Кров за кров". І так практично щороку В. Будзиновський втішав численну читацьку публіку новими творами, у яких не намагався сягнути високого щабля художності, не дбав аж конче про психологічне наповнення характерів. Він викладав матеріал, що будувався на історичній правді, дохідливо, просто, популярно - цим ; .--азивав до себе найменш освіченого читача, але читача чесного, в душі патріота, що охоче брався за книгу, бо таким робом мав надію і, зрештою, змогу порозумітися в історії далекій, але не байдужій йому, його дітям і внукам.
З різних джерел спливає різна інформація, але посутньої помилки не буде, коли перекажемо за тими ж публікаціями, що орієнтовно з 1921 по 1933 рік тільки "Свобода" (Нью-Джерсі, США) опублікувала більше дев'яноста оповідань, повістей та історико-популярних розвідок В. Будзиновського. З творів, до яких мусить повернутися обличчям сучасна літературна критика в Україні, звернемо увагу на такі, як: "Козак Шуба", "Не будь звіром", "До віри батьків", "Шагін Гірей", "Волю бути козачкою", "Пригоди запорозьких скитальців" та ін. З тих його творів, які, як правило, друкувалися в періодичних виданнях, назвемо: "Мерлець говорить", "Не вб'ють його", "Послідній Ногай", "Дика баба", "Бранка", "Перед бурею".
1934 р. у Львові побачила світ історична повість В. Будзиновського "Гримить". У передмові (без підпису) були й такі рядки: "Осип Маковей та інші товариші, балакаючи про якісь його (В. Будзиновського. - В. К.) політичні статті, стали раз сперечатись, чи Будзиновський написав би яку повість. Тому що їхні думки були поділені, звернулися до нього, щоби він сам рішив справу. І справді - тоді зараз-таки ніччю сів В. Будзиновський писати оповідання й за дві доби передав товаришам рукопис оповідання п. з. "Стрімголов". Ще за декілька днів В. Будзиновський приніс О. Маковею для "Буковини" повість "Як чоловік зійшов на пана...". Звичайно, критика була щедрою на похвали для автора. Були, звичайно, і такі відгуки, які несли в собі суперечливі оцінки, суб'єктивні судження. Ось гострий на перо М. Рудницький закидав письменнику, мовляв, В. Будзиновський "не мав часу "видумувати" нових сюжетів і залюбки запозичив готову фабулу від Купера або Герстекера, переодягаючи героїв і змінюючи обстановку. За матеріал мав історію України, яку добре знав, за провідну думку твору досить йому було боротьби "з ворогами". Будзиновський писав багато і швидко, ставився до літератури, як денникарі до газетної праці: треба написати таку-то річ на означений речинець і віддати рукопис до друку, байдуже, чи є там які помилки, бо й так завтра треба писати вже щось нове".
П. Карманський наголошував, що В. Будзиновський в літературі "добачував тільки виховницю сильних характерів, бойовників. Для естетичних вальорів не мав змислу. Під цим оглядом був предтечею Донцова і групи тих молодих, що їх репрезентує Юрій Липа. Його мрією була українська повість в роді Сенкевичевої трилогії, і коли не діждався її, забув про те, що він колишній політик, агітатор і публіцист, - взявся до писання історичних романів. Сенкевичем українським не зробився, бо замалу мав естетичну культуру. Та все-таки молодь зачитується в його повістях і може навіть у дечому вчитися у них".
І таких суперечливих оцінок-роздумів можна назвати немало. Мав рацію П. Карманський саме в тому, що повісті В. Будзиновського мали неабиякий успіх колись; правда і те, що кращі історичні твори автора і в наш час повертаються до читачів.
В. Будзиновський як історик літератури писав

 
 

Цікаве

Загрузка...