WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Поетична творчість В. Стуса - Урок

Поетична творчість В. Стуса - Урок


УРОК
Поетична творчість В. Стуса
Мета: ознайомити учнів із творчістю В. Стуса, розкрити їм глибину і неповторність лірики поета, навчити розуміти філософську поезію та прищепити любов до неї; допомогти усвідомити значення творчості В. Стуса для української літератури.
Тип уроку: лекція з елементами аналізу поетичних творів.
Обладнання: портрет В. Стуса, збірка поезій, епіграф.
Хід уроку
I. Організаційна частина.
II. Повідомлення теми, мети уроку.
Епіграфом уроку хай будуть слова В. Стуса:
"...Жив, любив і не набрався скверни, ненависти, прокльону, каяття."
III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.
Оскільки поезія В. Стуса надзвичайно складна й не завжди посильна для аналізу учнями, то вчитель робить огляд поетичної творчості сам.
Матеріал для лекції.
У кінці 50-х років минулого століття готувалася до виходу збірка "Зимові дерева". В. Стус написав передмову - "Двоє слів читачеві". Зачитаємо уривки з неї та обговоримо найцікавіші спогади В. Стуса, які стосуються його творчості.
Писати Василь почав рано, у перших віршах за межі дитячих вражень і юнацького кохання не виходив.
Роки юності - це роки надій і пошуків себе, мрій про щасливе май-бутнє - щасливе, а чому б йому не бути щасливим?
Нам є де йти - на хвилі, на землі -
Шляхи - немов обрії - далекі і прозорі.
...Хай юність догорить -
ми віддані життю, і нам віддасться в мові!
Такими оптимістичними бачаться майбутні життєві дороги у вірші "Не одлюби свою тривогу ранню" (1958).
Та зрілість - і поетична, і громадянська, і просто людська - прихо-дить до Василя швидко. Уже армійські вірші (1959-1961), хоч їх небагато, та поезії років учителювання в Горлівці (1961-1963) засвідчують глибину художнього осмислення життя, плідні пошуки в галузі художньої форми. Читаємо поезії "Коли я один-однісінький", "Я знаю", "Навкруг Землі моєї кружляли мрії", "Сто років як сконала Січ".
(Звертаємо увагу на художні засоби у цих віршах.)
Серед ровесників, поетів-шістдесятників В. Стус виділявся органіч-ним злиттям у поезії інтелектуальної напруги, складності світовідтворення з істинно національним, що сягало глибин народної естетики, моралі, світобачення. Поезія Стуса тих років несе в собі прикмети часу. Поет розуміє, що
Минає час моїх дитячих вір
І я себе з тим часом проминаю,
І вже не віднайдусь.
("Минає час моїх дитячих вір").
У ряді віршів В. Стус розмірковує над сутністю людського існування, над пошуками шляхів у житті і боротьбі за вселюдську правду ("Молодий Гете", "Утекти б од себе геть світ за очі", "Не можу я без посмішки Івана").
Ці вірші можна зачитати на уроці. В. Стус готував до друку збірки "Круговерть" та "Зимові дерева". Але вони так і не побачили світу.
Поезії з цих збірок - це медитативні роздуми про те, як живе і як мусить жити людина, про невгасиму любов до України. У віршах циклу "Костомаров у Саратові" та інших поезіях звучить передчуття грядущої боротьби, неволі, трагічних шляхів, що не лише приведуть до смерті, але й загартують душу шевченківським гартом і незламністю, освітять їх сяйвом:
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя - одне стернисте поле,
але перейти - не помину.
Дотягну до краю. Хай руками.
Хай на ліктях, поповзом - дарма,
душу хай обшмугляю об камінь -
все одно милішої нема
за цю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.
("Присмеркові сутінки опали").
Енергія почуття і віра у свою правоту, які звучать у цьому вірші, надають йому високого звучання справжньої поезії. Тут також чується ота вимоглива любов до рідної землі, яка не прощає їй гріхів, похибок, вимагає бути золотом найвищої проби, чистою, великою, тому й малює - нехай і побіжно - її образ штрихами-епітетами "ледача", "байдужа", "осоружна". Але сам він живе нею, цією "осоружною", за яку "милішої нема", тільки в любові до неї й чується людиною.
Мотив приреченості, трагічної долі, мотив самотності часто звучить у табірних поезіях В. Стуса - бо ж, власне, вся його поезія після 1972 року була табірною, невільницькою. Окрім двох перших збірок, які не побачили світу, могла б бути ще збірка "Веселий цвинтар" (1970) - та й вона повторила долю двох перших. Збірка ж "Палімпсести" (1972-1979) складається з табірних віршів.
Пояснюємо учням значення слова "палімпсести". Це - давні перга-менти, з яких зітерто старий текст і по ньому написано новий, але старі письмена деінде все-таки проступають.
Серед жанрів цієї збірки переважають ліричні образки, роздуми, сповіді, звертання, які складають картину писемного буття, напруженого, нуртуючого глибокими думками і палкими емоціями.
Розглянемо поезію "Як добре те, що смерті не боюсь я". Цей вірш певною мірою можна вважати програмним для поета, у ньому сконцен-тровано його життєве кредо.
Читання поезії учнями.
Слово вчителя.
Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу.
Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово неспра-ведливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судці, не клонюся
в передчутті недовідомих верст...
Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой, - через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп'яли.
Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда - за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина:
...жив, любив і не набрався скверни,
ненависти, прокльону, каяття.
Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу. Пояснюємо значення слова "скверна" (що-небудь мерзенне, порочне, те, що викликає огиду). Все це "скверне" не зачепило поета, хоч і боровся він з ним (тут ліричного героя можна ототожнити із самим поетом) усе життя, за що й потрапив у неволю.
В. Стус, перебуваючи в неволі, вірить, що, хай і після смерті, повер-неться до свого народу. Крізь холодні сніги й через роки неволі поет звертається до нього:
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої очі,
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Ліричний герой - сам Стус - знав, що шлях йому судився трагічний, передчував свою загибель і був готовий до неї. Більше того - він сам свідомо вибрав собі трагічну долю, благав Бога,
Щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.
("Господи, гнівупречистого ...").
Тож невипадково образ матері творить поетичне кільце - починається вірш словами про те, що герой не боїться смерті. І в кінцівці теж - двічі - автор повторює: до народу повернеться тільки тоді, коли "в смерті обернеться до життя - і тоді "в смерті з рідним краєм" порідниться. Пригадаймо з минулого уроку, що В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України - смисл поетового життя.
Табірне життя, похмурі північні пейзажі - в усьому Василеві Стусу бачилась Україна.
Познайомимо учнів з невеликим пейзажним віршем "На колимськім морозі калина".
Читання поезії вчителем.
Коментар вчителя.
Рідний поетові цвіт на чужинецькій землі зацвів рудими слізьми. Чи не вперше цвіт калини порівнюється зі сльозами, та ще й рудими, - припалений вогнем колір червоної калини викликає асоціацію з кривавими слізьми (руда кров - постійний епітет у народних піснях та думах). І відразу - як спалах болю - різкий контраст:
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Навіть на тюремних мурах стужілий за Україною поет бачить її в образі дзвінкого собору - тут за асоціацією пригадується "Собор" О. Гончара, наче переносить його у спогадах на свято в рідній землі - коли і дзвони, і сонце, й радощі. Та знову виникає лихий контраст, картина колимських снігів:
Безгоміння, безлюддя довкола, тільки сонце, і простір, і сніг,
та ота якимись вітрами занесена калина...
Звернемо
Loading...

 
 

Цікаве