WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛітература українська → Василь Стус. Біографія поета - Урок

Василь Стус. Біографія поета - Урок


Урок
Василь Стус. Біографія поета (урок).
Мета: ознайомити старшокласників із життєвим шляхом поета світового рівня, борця за справедливість, в'язня ГУЛАГу; виховувати у шко-лярів патріотизм, національну свідомість і гідність.
Тип уроку: лекція.
Обладнання: портрет В. Стуса, збірки поета, спогади сучасників, вислови дослідників творчості, епіграф.
Хід уроку
I. Організаційна частина.
II. Повідомлення теми, мети уроку.
Епіграфом уроку хай будуть слова В. Стуса:
"Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає при-родне почуття зненависті, звільняється од неї, як од скверни. Поет - це людина. Насамперед. А людина - це, насамперед, добродій. Якби було краще жити, я б вірші це писав, а - робив би коло землі... Зневажаю політиків... Ціную здатність чесно померти."
III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу. Матеріал для вчителя.
Як добре те, що смерти не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст. Що жив, любив і не набрався скверни, ненависти, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся у життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і з рідною землею поріднюсь.
Автор цих слів - Василь Стус. З-поміж українських письменників XX ст. доля Василя Стуса найбільш схожа на Шевченкову. Обох переслідувала імперія - відповідно царська та комуністична. Обоє зазнали заслання із забороною творчої діяльності. В обох життя обірвалось на півдорозі (Т. Шевченко помер у 47 літ, В. Стус - у 48). Водночас вони поціновуються не у своїй природній властивості як поети, яскраві творчі постаті, немислимі поза мистецтвом: у народній уяві обоє окреслюються передовсім як борці за зневажені людські права, за поганьблену національну гідність.
А розпочався життєвий шлях поета-борця Василя Семеновича Стуса під час різдвяних свят 7 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині. Дата народження, яка збіглася з днем народження Ісуса Христа, могла стати приводом для насмішок над дитиною в її шкільні роки, а в дорослі - стати поштовхом для цькування чи навіть перешкодою для здобуття вищої освіти. Мама побоялась записувати 7 січня, записала 6. Василь питав глибоко віруючого теолога-самоука Семена Покутника, яке значення для людини має дата народження. "Додаткова благодать, щастя. А можливо, хай у меншому, не всекосмічному огромі, та ж спорідненість з Христовою долею, жертовність самого життя і Голгофа ранньої смерті", - сказав Семен.
Батьки його були селянами. Дитинство, яке сам він назвав "чорним", проходило в атмосфері добра і любові. А ще - народної пісні. В. Стус згадував: "Перші уроки поезії - мамині. Знала багато пісень і вміла дуже інтимно їх співати... Найбільший слід на душі - од маминої колискової "Ой люлі-люлі, моя дитино". Шевченко над колискою - це не забувається."
Навчався спочатку в місцевій школі, потім - у Донбасі, куди сім'я переїхала, коли Василь був ще маленьким хлопчиком.
Пам'ять по собі школа залишила безрадісну. "Шкільне навчання - вадило. Одне чужомовне, а друге - дурне. В четвертому класі щось зари-мував про собаку. По-російському. Скоро минуло. Відродилося в старших класах, коли прийшла любов," - згадував Василь Стус.
У школі Василь вчився на "відмінно", у 4-6 класах знав напам'ять майже весь "Кобзар" Т. Шевченка. Закінчив школу зі срібною медаллю. З 1954 року навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педінституту. Студентські роки він пізніше назвав "трудними".
Стосувалося це, очевидно, й матеріального буття, а ще більшою мірою казенного, схоластичного навчання, зокрема тієї фальші у висвітленні історичного минулого нашого народу, якою була переповнена тогочасна офіційна наука, і передовсім - історія.
Після закінчення інституту вчителює на Кіровоградщині. У 1959 році на сторінках "Літературної газети" вперше побачили світ вірші В. Стуса з напутнім словом А. Малишка. У цей час В. Стус захоплюється світовою літературою. Серед улюблених письменників - Ґете, Свідзінський, Рільке, Толстой, Хемінгвей, Пруст, Камю, Фолкнер.
З 1959 по 1961 рік служить в армії. "Вірші, звичайно, майже не писа-лися, оскільки на плечах - погони", - згадував В. Стус. З 1961 року викладає українську мову і літературу в 23-ій Горлівській школі, працює літературним редактором газети "Соціалістичний Донбас".
1963 рік став роком вступу до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. В. Стус працює над дисертацією "Джерела емоційності літературного твору", здає до видавництва "Молодь" першу збірку поезій "Круговерть", бере участь у роботі Клубу творчої молоді (Лесь Та-нюк, Алла Горська, В'ячеслав Чорновіл).
Пригадайте 60-і роки. Це справжній Ренесанс української літератури! Д. Павличко, В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч, Є. Гуцало були поко-лінням новаторів, яке будило національну самосвідомість народу. Шіст-десятники докорінно оновили арсенал поезії, виробили нові підходи до творення образів, які будувалися на широкій асоціативності, сміливому введенні в мистецьку практику понять і категорій, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу - з розвитком космонавтики, атомної фізики, генетики, значною мірою змінили застиглі уявлення про традиційні поетичні жанрові форми, збагатили образну мову.
Та з другої половини шістдесятих років у житті країни відбулися зміни. З усуненням від влади М. Хрущова розпочався період "застою". Пе-реслідувалися всі, чиї погляди та переконання не збігалися з офіційними канонами. їм чіпляли ярлики "націоналістів", "дисидентів", заарештовували, кидали до в'язниць та гулагівських таборів. Літературознавці, письменники, художники, що входили до вище згаданого Клубу творчої молоді, протестували проти арештів, гонінь національної інтелігенції, проти переслідувань за прогресивні переконання. Вони найперші зазнали переслідувань. Задушлива атмосфера панувала тоді й в Інституті літератури АН України, директором якого був М. Шамота. Певна річ, що В. Стус із його загостреним почуттям справедливості, правдолюбством, здатністю відчувати чужий біль гостріше, ніж власний, не міг ужитися в такій обстановці, тому у вересні 1965 року його виключають з аспірантури. Формальною причиною послужив випадок, що стався в кінотеатрі "Україна" на прем'єрі кінофільму С. Параджанова "Тіні забутих предків". Після перегляду картини до глядачів звернувся Василь Стус і за пропонував висловити протест проти незаконних дій (арешти серед шістдесятників) уряду та КДБ вставанням. А в наказі М. Шамоти зазначалося, що Стус звільнений "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу".
І почалися поетові поневіряння. Він влаштувався на роботу в будівель-ній бригаді, яка споруджувала метро, потім - кочегаром у дослідному господарстві Українського науково-дослідницького інституту садівництва. Тут працював недовго. Василязвільнили з тією мотивацією, що кочегаром не може працювати людина з вищою освітою. Дивом пощастило отримати посаду наукового співробітника Державного історичного архіву. Та вже у червні 1966 року Стуса звільнили і з цієї роботи.
Поета не друкували. Однак, незважаючи на утиски та переслідування, В. Стус продовжував поетичну творчість й вів активну громадську діяль-ність, виступав на захист прав людини, проти свавілля й брежнєвського беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, та не прагнув "сховатися од долі". Як згадує письменник Ю. Покальчук, у розмові з ним Василь сказав одного разу: "Я просто так не можу! І жити не можу спокійно і не зможу! Я знаю, що за мною одного разу прийдуть, знаю свою долю, але я почуваю, що мушу її пережити саме ось так". У 1970 році в Брюсселі вийшла перша опублікована книжка "Зимові дерева". У цьому ж році була трагічно вбита художниця Алла Горська. У промові над її труною В. Стус звинуватив у вбивстві владу. У середині 1971 року Стус написав листа до президії Спілки
Loading...

 
 

Цікаве