WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття злочину у кримінальному праві України - Курсова робота

Поняття злочину у кримінальному праві України - Курсова робота

Слово "діяння" старослов'янського походження, воно охоплює як активну злочинну поведінку (дію) так і пасивну злочинну поведінку (бездіяльність).

Злочинна поведінка (у вигляді дії чи бездіяльності), як і будь-яка людська дія чи бездіяльність має певну вмотивованість і цілеспрямованість, тобто викликається тими чи іншими спонуканнями (це стосується як поведінки, в основі якої лежить умисел, так і поведінки, в основі якої лежить необережність).

Рефлекторні дії людини не мають такого підґрунтя. Вони вчиняються у безтямі, несвідомо, у ході конвульсій, уві сні, в результаті гіпнотичного впливу. Отже, незважаючи на можливі, викликані ними, шкідливі наслідки, такі дії не тягнуть кримінальної відповідальності. Скажімо, під час конвульсій хворий наніс тілесні ушкодження іншій людині.

Думки, переконання, якими б аморальними вони не були, не можуть бути злочином, оскільки не містять діяння. Звичайно, йдеться про випадки, коли ці думки, переконання висловлені зовні: в розмовах, в листах.

Так, не може нести кримінальної відповідальності особа, яка поділилася своїми думками з іншими з приводу свого наміру вчинити злочин. Пошлемося на вже знайомого нам Ульпіана: Cogitationis poenam nemo patitur - намір (сам по собі) не карається.

За певних умов висловлений зовні намір вчинити злочин сам по собі має суттєві негативні наслідки і тому криміналізується.

Наприклад, погроза вбивством [4, 129], погроза знищенням майна (стаття 195 України), коли є реальні підстави побоюватися здіснення цих погроз, є злочинами, оскільки вони посягають на здоров'я, честь і гідність особи. Злочинами є й намагання схилити інших людей до вчинення злочину: публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення держаної влади (частини 2 і 3 статті 109 КК України) чи публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (статті 436 КК України) і взагалі підбурювання до вчинення злочину, хоча б і невдале.

Суспільна небезпечність означає, що діяння здатне завдати в результаті його вчинення значної шкоди особі, суспільству, державі (інакше кажучи - тим суспільним відносинам, які існують у державі й захищені кримінальним законом). Саме в цьому матеріальна суть злочину. Чазаре Беккаріа у своїй славнозвісній роботі "Про злочини і покарання" (1764 р.) писав: "Справжнім мірилом злочину є шкода, яка завдається ним суспільству".

Мудрість законодавця повинна полягати, насамперед, у тому, щоб правильно визначити, які на даний момент діяння становлять значну суспільну небезпеку, й отже, віднести їх до розряду злочинів, а які діяння цього "не заслуговують".

Звичайно, наявність суспільної небезпеки конкретного діяння - поняття оціночне, воно залежить від цілої низки чинників і не є незмінним у часі.

Вирішуючи питання про криміналізацію діяння, треба враховувати його поширеність, можливість вести з ним боротьбу нормами інших галузей права (адміністративного), шляхом профілактики; важливо також визначити традиції й особливості кримінального законодавства країни, міжнародний підхід до проблеми. Треба мати на увазі, що кивання на те, що всі проблеми можуть бути вирішені за рахунок суворості кримінального закону (так звана легісломанія) - безпідставні.

Звичайно, злочини мають різний ступінь суспільної небезпеки.

Він залежить від об'єкта (суспільних відносин), на який посягає злочин, тяжкості наслідків, які тягне за собою злочинне діяння, способу вчинення злочину, форми вини [5, 26].

Ступінь суспільної небезпеки враховується законодавцем при визначенні тяжкості злочину і залежно від неї здійснюється класифікація злочинів (про це пізніше).

Отже, суспільна небезпека є об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, вона не залежить від відповідної оцінки її законом. Саме суспільна небезпека є підставою для криміналізації діяння, а при призначенні покарання - для індивідуалізації його.

Кримінальна протиправність діяння. Кримінальна протиправність є обов'язковою ознакою злочину. Вона зветься нормативною ознакою, оскільки означає, що суспільно небезпечне діяння знаходить відображення в кримінальному законі як злочин.

Законодавець, і тільки він, встановивши, і з цим погоджується автор курсової роботи, що певному діянню властива ознака суспільної небезпеки, формулює це діяння як злочин у Кримінальному кодексі України й, оцінивши ступінь цієї небезпеки, встановлює вид і розмір покарання за нього.

Отже, об'єктивна властивість діяння - суспільна небезпечність - знаходить своє відображення у кримінальному законі.

Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке безпосередньо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатись саме таким і ніяке інше.

Таким чином, суспільна небезпечність і кримінальна протиправність є "двома боками однієї медалі" (в даному разі - злочину).

Іншими словами кримінальна протиправність є юридичне (законодавче) вираження суспільної небезпеки. Без суспільної небезпеки діяння і відображення її в законі (кримінальна протиправність) діяння не може (не повинно) визнаватися злочином [6, 38].

Ця ознака вводить боротьбу із злочинністю в жорсткий режим законності, вона є перепоною свавіллю у вирішенні питання про кримінальну відповідальність. Саме цього домагалися найвидатніші гуманісти (Вольтер, Д. Дідро, Ч. Беккаріа), саме це втілювали в життя творці нового буржуазного права (А. Фейєрбах, М.С. Таганцев).

Час від часу виникають нові види діянь, суспільна небезпека яких не викликає сумніву, але доки законодавець не визнає їх злочином, кримінальна відповідальність за їх вчинення неможлива. Так, на початку 90-х років з'явилися такі діяння, як доведення до банкрутства, фіктивне банкрутство, приховування стійкої фінансової неспроможності. Але поки ці види поведінки не були криміналізовані, кримінальна відповідальність за них була неможлива.

Автор курсової роботи вже підкреслював, що всі норми про кримінальну відповідальність зосереджені тільки в КК України. Ознака кримінальної протиправності відображена в словах, сформульованих в частині 1 статті 11 КК України – "Злочином є передбачене цим Кодексом... діяння".

Чинне кримінальне законодавство не знає аналогії (грец. -відповідність, схожість). Згідно з частиною 4 статті 3 КК України застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Аналогія полягає у вирішенні судом конкретного випадку, безпосередньо не урегульованого законом, шляхом застосування правової норми, що врегульовує схожі (аналогічні) за характером відносини (аналогія закону), або на підставі загальних правових принципів (аналогія права).

Аналогія кримінального закону була дозволена в законодавстві СРСР 20-50-х років минулого сторіччя. Це пояснювалося необхідністю оперативно реагувати на появу нових видів суспільно небезпечних діянь, втілення принципу неминучості кримінальної відповідальності, а фактично стало виправданням беззаконня і свавілля "органів" [7, 48].

Винність діяння. В законодавстві України закріплено принцип винної відповідальності за вчинений злочин, так званий принцип суб'єктивного ставлення.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (частина 1 статті 62 Конституції України, частина 2 статті 2 КК України).

Вина є обов'язковою ознакою кожного злочину. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності [8, 23].

Таким чином, так зване об'єктивне ставлення, тобто ставлення у відповідальність за шкоду, яка завдана невинно, якою б тяжкою ця шкода не була (скажімо, смерть людини), у кримінальному праві не припустиме. Така ситуація зветься випадком (від лат. casus) і розглядатиметься далі.

Вина інколи зветься другою матеріальною ознакою злочину, вона є його обов'язковою суб'єктивною властивістю. Без вини нема злочину, а отже, і не може бути покарання за той чи інший вчинок.

Nullum crimen, nulla poena sine culpa. Нема злочину, нема покарання без вини - цей постулат був чітко прописаний на знаменах буржуазії, яка йшла до влади, відкидаючи устої феодального устрою, що гальмували рух до демократії.

Караність діяння. Ознакою злочину є його караність. Хоча формулювання злочину в частині 1 статті 11 КК України не містить вказівки на караність як ознаку злочину, вона, безумовно, випливає з ознаки кримінальної протиправності. Без встановлення покарання за діяння, яке визнано злочином, таке визнання втратило б усякий сенс.

Вказуючи в частині 2 статті 1 КК України на шляхи виконання завдання, яке стоїть перед КК України, закон підкреслює, що для його здійснення КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Без наявності кримінально-правової санкції вести боротьбу з будь-якими злочинами неможливо. Проте це не означає, що передбачене в санкції покарання обов'язково має бути застосоване до особи, яка вчинила діяння, сформульоване в диспозиції цієї статті. Особа, визнана злочинцем, може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання судом, а також за амністією чи помилуванням.

Loading...

 
 

Цікаве