WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття злочину - Курсова робота

Поняття злочину - Курсова робота

Дискусія про провину виявилася настільки гарячої й завзятої, з обопільними обвинуваченнями опонентів у всіх гріхах аж до політичних, що вона вдостоїлася оцінки головного ідеолога партії Поскребышева на XІ з'їзді КПРС: юристи, де, так заплутали питання про провину, що тепер "без вина в провині не розібратися".

Щоб уникнути подібних непорозумінь і власне кажучи новий КК уживає терміни "вина" й "винність" як синоніми, що означають тільки психічне відношення особи до вчиненого у вигляді наміру або необережності.

Як співвідносяться вина, мотив і ціль, будучи елементами суб'єктивної сторони злочину, з мотивацією й цілеполаганням усякого діяння осудної особи, що достигли 16- (у ряді складів - 14-) літнього віку? Раніше відзначалося, що воля вибору поводження (воля волі) припускає вмотивованість і цілеполаганням дії (бездіяльності). До чого ж ставляться мотив і ціль: до суб'єктивної сторони або входять у зміст діяння? [12]

У системі "склад злочину" (див. гл. "Склад злочину") мотив і ціль включені в суб'єктивну сторону складу. Мотив злочину - це суспільно небезпечне спонукання до здійснення діяння. Ціль - суб'єктивне подання про результат чиненої дії (бездіяльності) і заподіяного їм наслідку. По змісту вона також суспільно небезпечна. Провина, мотив і ціль виступають детермінантою діяння. Мотиви й мети досягають властивості суспільно небезпечних після прийняття особою рішення по вільному виборі вчинити злочин. Отже, мотиви й мети, які породжують суспільно небезпечну дію (бездіяльність) і їх суспільно небезпечні наслідки, входять у структуру поводження і як мотиви й мети добровільності, волі вибору (волі волі) між злочинним і незлочинним варіантами поводження. Суспільно небезпечні мотиви й мети є елементами суб'єктивної сторони злочину.

Таким чином, провина є обов'язковою суб'єктивною властивістю злочину. По змісту вона являє собою психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і до суспільно небезпечних наслідків такого. Безвинно немає ні злочину, ні покарання: "Nullum crіmen, nulla poena sіne culpa:" Провина визначена як суб'єктивна підсистема, рівнозначній об'єктивній підсистемі суспільно небезпечного діяння.

ВИСНОВКИ

Поняття злочину є однієї з основних категорій карного права. Злочин є самостійним видом правопорушень. Основна особливість злочинів полягає в тому, що більшість із них заподіює істотна шкода (збиток) фізичній або юридичній особі, суспільству або державі, а деякі створюють погрозу заподіяння такої шкоди. Тому особи, винні в здійсненні цього виду правопорушень, залучаються, як уже вказувалося, до найбільш суворого виду юридичної відповідальності - кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК під злочином розуміється передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), зроблене суб'єктом злочину.

Поняття злочину, відповідно до наведеного визначення, містить у собі наступні з:

1)суспільна небезпека;

2)протиправність;

3)винність;

4)караність.

Розглянемо докладно названі ознаки.

Злочин - це, насамперед , діяння, тобто конкретне суспільно небезпечне поводження (учинок, діяльність) людини. Воно може проявлятися як у формі дії, так і бездіяльності. Тому, думки, переконання або наміри особи вчинити злочин, не реалізовані в конкретному суспільно небезпечній дії або бездіяльності, злочином не є. Таким чином, злочинна дія - це активна, усвідомлена форма поводження особи. Злочинна бездіяльність припускає пасивну форму поводження людини, що виражається в нездійсненні дій, які він повинен був і міг зробити в силу закону або взятого на себе зобов'язання. Прикладом може служити ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК) або ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Деякі злочини можуть бути зроблені як шляхом дії, так і бездіяльності, наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту особами, що управляють транспортними засобами (ст. 286 КК), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК) і т.д.

Суспільна небезпека є об'єктивною властивістю будь-якого правопорушення, включаючи й злочин. Ця властивість полягає в тім, що злочином заподіюється або створюється погроза заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Ця шкода полягає в дестабілізації суспільних відносин, порушенні правопорядку, а також у порушенні законних прав і воль громадян й юридичних осіб. При цьому здійснення злочину досить часто сполучено із заподіянням матеріального збитку, фізичної й моральної шкоди потерпілій особі.

Карна протиправність злочину полягає в тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння зізнається злочинним тільки в тому випадку, якщо воно передбачено в такій якості в діючому карному законі. Протиправність, як юридичне вираження суспільної небезпеки, припускає приписання закону, що втримується в Загальній частині КК, а також у диспозиції й санкції конкретної статті Особливої частини КК України. Називаючи й розкриваючи склад злочинів, законодавець забороняє їхнє здійснення під страхом застосування з або інших заходів кримінально-правового впливу.

Іноді діяння, що підпадає під ознаки злочину, не зізнається законодавством таким. Це відбувається в тих випадках, коли злочин відбувається в стані гострої потреби, необхідної оборони й у деяких випадках, передбачених законом.

Необхідна оборона - це розмірний захист від протиправного зазіхання. У кожному конкретному випадку суд, виходячи з обставин справи, визначає, чи було зроблене діяння в стані необхідної чи оборони ні. Так, якщо громадянин наніс тяжкі тілесні ушкодження злочинцеві, що намагався витягти в нього з кишені гаманець, те це не буде розцінене як перевищення меж необхідної оборони.

Гостра потреба - це дії, спрямовані на усунення шкоди, що не міг бути усунутий іншими засобами, і якщо заподіяний при цьому шкода є менш значним, чим відвернений. Наприклад, під час пожежі на підприємстві зноситься будова, що перебуває поблизу від місця горіння, для того, щоб запобігти поширенню вогню на інші будови. У цьому випадку по-іншому не можна було зупинити поширення вогню й заподіяний при цьому шкода є менш значним, чим відвернений.

Злочин - діяння винне. Воно зізнається таким при наявності в особи відповідного психічного відношення (свідомості й волі) до зробленому їм дії або бездіяльності. Таким чином, конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи не є злочином (наприклад, позбавленими свідомості й волі варто вважати рефлекторні або конвульсивні рухи, інстинктивні вчинки, рухи в несвідомому стані або в сні, поводження під час гіпнозу й т.д.). Не вважається злочином також діяння, що формально містить ознаки злочину, зроблена особою в результаті непереборної сили або під впливом фізичного насильства, якому воно не могло протистояти.

Четвертою зі злочину є караність, що виражається в погрозі застосування покарання при порушенні заборони зробити ті або інші суспільно небезпечні діяння, з яких описані в кримінально-правовій нормі. Особа, що зробила злочин, зобов'язано перетерпіти певні позбавлення матеріального й морального характеру за зроблене їм злочин. При цьому відповідальність наступає й у тих випадках, коли особа не знала, що його дії заборонені карним законом й є протиправними. Тобто "незнання закону не звільняє від відповідальності". Однак чинне законодавство допускає можливість звільнення особи, що здійснили злочин, від кримінальної відповідальності й покарання в певних випадках (розділи ІX й XІІ КК).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Кримінальний кодекс України. – К., "Велес", 2005.

  2. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України – К., Академкнига, 2007.

  3. Бажанов М.І. Кримінальне право України.– К., Основа, 2005.

  4. Кримінальне право України. Загальна частина. – Х., Одисей, 2005.

  5. Кримінальне право України. Особлива частина. – Х., Одисей, 2005.

  6. Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. М. І. Мельника, В. А. Климента – К., 2004.

  7. Криминология: Учебник под ред.. Кудрявцева В.Н., Москва, 1997.

  8. Криминологические основания преступлений частного обвинения: Моногр. - Гончарова А.Н., Красноярск, 2002

  9. Крылова Н.Е. Уголовное право.– К., 2002.

  10. Курс уголовного права. Том 1. Общая часть. Учение о преступлении - Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. – М., 2004.

  11. Курс уголовного права. Том 2. Общая часть. Учение о наказании - под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой – М., 2004.

  12. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. – К., 2002.

Loading...

 
 

Цікаве