WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття злочину - Курсова робота

Поняття злочину - Курсова робота

Первинність і похідність властивостей злочину по природі й механізму криміналізації не слід ототожнювати з їхньою значимістю для змісту злочину. Суспільна небезпека, винність, карна протиправність - рівновеликі, рівнозначні властивості злочину. Відсутність кожного з них виключає наявність злочинного діяння. І те, що у визначенні злочину спочатку сказано про винність і суспільну небезпеку, а потім про карну протиправність, таку рівнозначність аж ніяк не спотворює. Можна було б переставити місцями характеристику властивостей злочину, наприклад, визнати таким заборонене під погрозою покарання суспільно небезпечне й винне діяння..

Набагато більшої уваги заслуговує широко вживане в теорії слово "формальний" і часто використовуваний у законодавстві й на практиці термін "ознака" злочину. На неточність терміна "формальний злочин" уже вказувалося в літературі.

Давно прийшов час відмовитися від терміна "формальний" як досить що неточно відбиває найважливішу юридичну властивість злочину - карну протиправність. Замість нього слід уживати термін "юридичне" властивість злочинного діяння".

Термін "ознака" злочину досить широко вживається в КК. По граматичному тлумаченню він означає "прикмету, знак, по яких можна довідатися, визначити що-небудь".

Звідси треба, що ознака злочину - це словесна характеристика в диспозиції норм злочину і його властивостей. Суспільна небезпека, винність і карна протиправність - не просто словесні описи, а самі властивості, змістовні підсистеми системи "злочин".

Пряма й безпосередня дія Конституції в понятті з (а не з інших питань) колись і найбільше проявляється в законодавчій діяльності. Криміналізація діянь і декриміналізація злочинів повинні здійснюватися в строгій відповідності з Конституцією. Наприклад, конструюючи склади про злочини проти власності, законодавець повинен керуватися конституційним приписанням про рівну охорону всіх форм власності; формулюючи норми про державні злочини, додержуватися конституційної вимоги про неприпустимість захоплення влади й перевищенні посадових повноважень. Коли ж карний закон набутив чинності , тільки він визначає, що злочинно й що незлочинно. При невідповідності кримінально-правової норми про злочин Конституції остання прямо застосовуватися не буде. Суб'єктам законодавчої ініціативи варто оперативно використати своє право на зміну КК.

Після прийняття Конституції в 1996 р. випливало негайно привести КК УРСР. у відповідність із нею. Однак цього зроблено не було. У результаті виник конфлікт між карною й конституційною протиправністю стосовно до страти . Конституція забороняла її застосування, за винятком тяжких злочинів проти життя. У КК же санкцій зі стратою втримувалося більше десятка. Судова практика встала перед питанням про дозвіл даної колізії.

Конституційні норми з узагальнений характер. КК їх конкретизує й зовсім не обов'язково дослівно відтворює. [9]

Подібне положення зі співвідношенням міжнародного й внутрішньодержавного карного законодавства. Прямо норми міжнародного права стосовно до злочинів не діють. Вони повинні бути передбачені міжнародним договором України. Закон України "Про міжнародні договори України" говорить що "Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів України, не потребуючі видання внутрішньодержавних актів для застосування, діють в Україні безпосередньо. Для здійснення інших положень міжнародних договорів України приймаються відповідні правові акти". Кримінально-правові заборони встановлюються внутрішньодержавним КК. І не тільки тому, що міжнародно-правові заборони не мають санкцій (крім норми про геноцид). Але й тому, що принципи, система, приписання Загальної частини вимагають трансформації (імплементації) міжнародних норм у Кодекс.

Кримінально-правовий характер з повною мірою зберігається в бланкетних нормах. Кількість бланкетних норм, кримінально-правова заборона в які сполучається із заборонами інших галузей права в КК України, значно зросло. Це зв'язано не тільки з науково-технічною революцією, як найчастіше було за старих часів. Значною мірою "бланкетизація" карного права відбувається за рахунок норм фінансового, податкового, цивільного й т.п. галузей права цивілістичної орієнтації в умовах переходу від державно-планової економіки до ринкового.

У зв'язку із цим перед законодавцем устало завдання не розчинити специфіку кримінально-правової заборони в інших галузях права, чітко розмежувати злочини й інші, незлочинні правопорушення. Підсилилося значення такого розмежувального елемента злочину, як суспільно небезпечні наслідки тих дисциплінарних норм, де фізична шкода й матеріальний збиток можуть бути обчислені; він представлений у примітках до відповідних норм. Фізична шкода традиційно визначається.

Іншим після заборони компонентом карної протиправності виступає погроза покаранням. Вона передбачена в санкціях відповідних статей КК. Загальна характеристика, система й види із представлені в Загальній частині КК. [9]

Така позиція обґрунтовано критикувалася й практикою сприйнята не була. Зсув реальної караності злочину і їхньої караності як погрози покаранням, передбаченої в санкціях кримінально-правових норм, у таких думках очевидно. Караність діяння - не ознака злочину, а його наслідок. Реально не покараний злочин або у випадку звільнення від кримінальної відповідальності й покарання або через нерозкриття його не перестає бути внаслідок цього злочином.

Нова конструкція карної протиправності в понятті злочину кладе кінець довголітнім спорам про те, чи є покарання ознакою злочину, і неясностям про співвідношення ознак карної протиправності й покарання.

Отже: а) карна протиправність - юридична властивість злочину; б) вона рівнозначна таким його соціальним наслідкам, як суспільна небезпека й винність; в) вона прямо виникає з вимог принципу законності; г) карна протиправність складається із заборони робити (утримуватися) відповідне діяння, описуване в санкції норми, і погрози покаранням, передбаченим у санкціях норм із урахуванням положень Загальної частини КК; д) вона адекватно відбиває суспільну небезпеку діяння; е) карна протиправність являє собою оцінку законодавцем суспільної небезпеки діяння і як усяка оцінка може бути неточної й навіть помилкової по різних причинах, у тому числі кон'юнктурно-кримінально-політичним.

5. Винність і караність як ознаки злочину

У строгій відповідності із принципом провини злочином може бути лише винне зроблене суспільно небезпечне діяння. Провина являє собою обов'язковий елемент кожного злочину. По змісту вона є психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії (бездіяльності) і його суспільно небезпечним наслідкам. Таке відношення відбувається у двох формах (чотирьох можливих видах) провини. Форма є щось зовнішнє стосовно змісту. Види ж провини змістовні і як підсистеми загальної системи провини, видові категорії стосовно родового поняття й категорії - вина. Дві форми провини й чотири види включають - намір прямій і непрямий, легкодумство й недбалість (див. докладніше гл. "Суб'єктивна сторона злочину"). Винним у злочині зізнається особа, що зробила діяння навмисне або по необережності.

Як раніше відзначалося, принцип провини говорить, що "особа підлягає кримінальній відповідальності тільки за ті суспільно небезпечні дії (бездіяльність) і суспільно небезпечні наслідки, що наступили, у відношенні яких установлена його провина". Об'єктивне зобов'язання, тобто зобов'язання у відповідальність невинно заподіяної шкоди, як би важкий він не був, не допускається.

Невинне заподіяння шкоди вважається випадком або казусом. У Кримінальному кодексі Україні, передбачені чотири різновиди казусів або випадків, коли особа: 1) не усвідомлювало й по обставинах справи не могло усвідомлювати суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності); 2) не передбачало можливості настання суспільно небезпечних наслідків і по обставинах справи не повинне було їх передбачати; 3) особа не передбачало можливості настання суспільно небезпечних наслідків і не могло їх передбачати; 4) передбачало можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могло їх запобігти в силу невідповідності своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічних перевантажень. [12]

Слово "вина" уживається в українському законодавстві й у повсякденній мові неоднозначно. У словниках енциклопедичної, етимологічних, сучасного української мови провина тлумачиться щонайменше по-різному. Кримінально-правове значення, при якому провина й винність синоніми, і виявляє собою родове поняття наміру й необережності. Використовуваний карно-процесуальним законодавством термін "винність" означає наявність у діянні особи складу злочину. На такому розумінні винності спочиває принцип презумпції невинності. У цьому випадку вина розуміється як констатація здійснення злочину, наявності в діях особи не тільки його провини, але й усього складу злочину в цілому.

Полісемичность слова "вина" привела в 50-х рр. до бурхливої дискусії на сторінках юридичних журналів й у науковій літературі, а також на науково-практичних конференціях. Одні диспутанти зв'язували провину винятково з родовим поняттям наміру й необережності. Інші розуміли її в змісті винності у здійсненні злочину. Треті думали винність підставою індивідуалізації покарання. Нарешті, четверті трактували провину як загальна підстава кримінальної відповідальності.

Loading...

 
 

Цікаве