WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття злочину - Курсова робота

Поняття злочину - Курсова робота

ПЛАН

ВСТУП

1. Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують в суспільстві

2. Поняття формального, матеріального та формально-матеріального визначень поняття злочину

3. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину

4. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину

5. Винність і караність як ознаки злочину

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

При розвитку будь-якого суспільства велику роль відграють врегульовані правовими нормами правовідносини у всіх галузях життєдіяльності. Саме критерій розвину тості правових традицій свідчить про ступень організації та ступень еволюції суспільства.

В сучасних умовах незалежності та розбудови демократичної держави, формування громадянського суспільства дуже важливе місце посідає проблема забезпечення правовим підґрунтям існуючі відносини. Крім того з високими темпами наукового прогресу та розвитком нових сфер економічної діяльності суспільство вимагає все більш удосконаленого та новітнього, прогресивного правового регулювання.

Процеси глобалізації та інтеграції у світову також формують певну потребу для більш чіткого та зрозумілого розмежування регульованих правом відносин. Всі ці складові формують одну єдину проблему – визначення обсягів правомірної поведінки. Особливо це проявляється в сфері кримінального законодавства, де з появою нових видів суспільної діяльності постає гостра проблема закріпити на рівні закону протиправність дій спрямованих на обмеження чи порушення прав економічних суб'єктів, у світлі швидкого розвитку технологій. Наприклад ще досить недавно взагалі була відсутня норма права щодо комп'ютерних злочинів, зараз це є чи не най розповсюджуваний вид правопорушення.

Актуальність даної роботи полягає в тому, щоб проаналізувати поняття та складові такого суто юридичного поняття як злочин з метою більш детально вивчити його природу та фактори його окреслення. Крім того слід розрізняти злочин від інших видів правопорушень, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, але є споріднені щодо певних ознак. Тому, у світлі новітніх тенденцій розвитку держави, формується стійка потреба в чіткому розмежуванні норма права.

Об'єктом даної роботи є така категорія протиправної поведінки як злочин, його склад та визначення. Предметом дослідження будуть виступати перш за все критерії визначення злочину, його структура та його ознаки а також співвідношення та взаємозв'язок ознак.

Метою роботи є аналіз та виокремлення особливостей поняття злочин, особливостей його складових та їх відмінність від інших видів протиправної поведінки.

Виходячи з мети під час розгляду даної тематики постають певні завдання, вирішення яких веде до більш чіткого розуміння природи та ознак злочину, а саме:

  • аналіз визначення злочину та підходи щодо його формалізації;

  • аналіз ознак злочину, та їх відмінність від ознак інших правопорушень;

  • аналіз механізму поєднання ознак злочину в єдину сукупність та природу категорії "злочин".

Таким чином, після аналізу можна буде дати чітку відповідь щодо формування критеріїв віднесення поведінки до категорії злочину.

1. Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують в суспільстві

Причини злочинності варто шукати у всій палітрі відносин людини із зовнішнім середовищем, як соціальної істоти, у тім, що є змістом соціального буття людини у всіх його складностях і протиріччях. Соціальні відносини, як й економічні, різноманітні й разнорівневі. У загальній формі можна сказати, що соціальні відносини, у яких особистість почуває себе нерівної з іншими, защемленої, завжди чреваті протестуючим поводженням, а в крайнім своєму вираженні - злочинним. Практично рідко можна зустріти людини, повністю вдоволеного своїм положенням у суспільстві. У числі іншого, це виникає через те, що людина схильний до переоцінки самого себе. Однак багатосторонність його соціального буття, як правило, утримує баланс виникаючих протиріч, і людина живе в суспільстві як його член, хоча, може бути, і не повністю вдоволений своїм положенням, але підлеглий закономірностям (і законам) суспільства й держави.

Соціальні відносини людини існують на макро- і мікрорівнях. Макрорівень являє собою й відносини людини із суспільством і державою в цілому, і його виробничі відносини (включаючи утворення, спеціальність, роботу, суспільну діяльність і т.п. ) і його положення як особистості, у тім, що розуміється під правами людини. Суспільство потоптаних людських прав неминуче розплачується високою злочинністю, або їм правлять злочинними методами.

Найбільш уразливі проблеми соціальних відносин у цьому плані - національні відносини й проблема рівності.

Протягом тривалого часу в кримінології затверджувалося, що злочинність - явище сугубо соціальне; відповідно в міркуваннях про причини злочинності національна тема майже не була присутня. Тим часом у західній кримінології про цю тему писали. Хоча некритично прийняти ці теорії навряд чи можна, зокрема тому, що американські кримінологи, наприклад, розмежовують злочинність білих і злочинність чорних і кольорових. Хоча, звичайно, говорити треба не про біологічний поділ злочинності на кольори, а про соціальний статус осіб, у силу свого кольору шкіри оказавшихся на нижчих щаблях соціальних сходів і не бачать, у багатьох випадках, інших засобів боротьби за свої соціальні права, крім злочинних. Це не виправдує злочину, але пояснює їхньої причини. [7]

І коли у вітчизняній кримінології затверджується, що національні протиріччя є причини злочинності, то мова йде не про поділ злочинності (і її причин) по кольорі й по приналежності до націй, національності, а про ті конфліктні ситуації, які породжені протиріччями соціального (і політичного) плану, а види злочинності відбивають, у числі іншого, і національні особливості життя людей. У той же час до останнього років злочинність на ґрунті міжнаціональних конфліктів не була настільки поширена й тим більше настільки політизована, як це має місце нині.

Прокинувшася (або, точніше - розбуджена політиками) національна ворожнеча й ненависть, що виникли на ґрунті гасел про "суверенізації", доведених до абсурду, стали причинами багатьох тяжких злочинів, включаючи тероризм, масові вбивства, застосування зброї й т.д. Вони ж розбудили соціальну злочинність, піднявши на поверхню хвилю крадіжок, насильств, захоплення зброї й т.п. Соціальне життя людей у таких умовах стає нестерпною. Вона викликає не тільки різні ексцеси й відповідні злочини, але й непевність і напруженість, спричиняє , крім злочинності, постійний страх, нервові стреси й психічні захворювання. Наслідком національних (у значній своїй частині спровокованих) конфліктів стала проблема біженців, які біжать із насиджених, що стали рідними, місць не тільки під впливом панічного страху перед невідомістю, але й тому, що погрозами й постійним психічним тиском їх примушують до такого поводження. Строго говорячи, це теж особливий вид злочинності, поки ще не сформульований у законі.

Націоналізм є причиною й найбільш тяжких злочинів - проти держави, проти особистості й інших.

Соціальні відносини, що впливають на злочинність, можуть бути результатом несприятливо сформованої екологічної ситуації, коли цілі народи ставляться в нестерпні умови життя. Причому злочинність у таких випадках буває двоякого роду. Насамперед злочинність посадових осіб, що виявили пагубний вплив на навколишнє середовище й здоров'я людей екологічної ситуації, пов'язаної з виробництвом, але скриваючих це й тим посилюючі шкідливі наслідки, і злочинність інших жертв ситуації, часто пов'язана з пияцтвом, як наслідком усвідомлення безперспективності життя, погіршенням фізичного стану, нервовими й психічними хворобами їх особисто або їх близьких, що народжується на цьому ґрунті прагненням заподіяти комусь шкода (часто такі злочини називають немотивованими, хоча це не так, тому що мотив є, але їсти не усвідомлює й сам здійснюючий злочин). [7]

Соціальні конфлікти загального плану, що приводять до здійснення злочинів, можуть відбивати також невдоволення людини своїм соціальним статусом, отриманим (або неодержаним) утворенням, обстановкою в трудовому колективі, у якому або вирують конфлікти, або діються неподобства, процвітає беззаконня, має місце злочинне поводження посадових осіб. Буває й так, що сформована соціальна ситуація втягує людину в злочинну діяльність. Може бути, найбільш характерним у цьому плані є одержання людиною на виробництві незаслуженого їм заохочення (причому спочатку не усвідомлюваного їм факту незаслугованності цього заохочення) один раз, потім другий, третій і т.д. Це те, що, наприклад, називається приписками, породженими, спочатку, невідповідністю заробітної плати виконуваній праці (економічні причини!), а потім стали звичним образом соціального буття й переконанням, що прийшло, у тім, що раз людині краще (платять більше), значить все правильно. Відніми в людини це звичне (хоча й незаконне) - наступить конфлікт. Нині, в умовах переходу до ринку, коли ослаблений (якщо не зруйнований) соціальний контроль за тим, хто, кому й скільки платить (грошову винагороду), саме винагорода, а не зарплату (у кооперативах, змішаних підприємствах і фірмах і навіть місцевих органах влади (меріях і префектурах) вона встановлюється довільно, з порушенням принципу соціальної справедливості). Ця соціальна несправедливість його джерело конфліктів і злочинності.

Loading...

 
 

Цікаве