WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Поняття держави та її історичні форми - Курсова робота

Поняття держави та її історичні форми - Курсова робота

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

- наявність конституції;

- наявність державних символів;

- наявність громадянства;

- грошової одиниці;

- збройних сил;

- участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.

Перед будь-якою державою постають завдання, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. Ці завдання держава виконує через здійснення функцій, які дуже тісно пов'язані із завданнями, цілями і суттю держави, але не зводяться лише до них. Аналіз функцій держави повинен відповідати на головні питання: що і як повинна робити держава на певному етапі свого розвитку; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Чимало спеціалістів вважають, що функції держави - це, перш за все, певні напрями діяльності держави, в яких виражається службова роль, завдання, мета і закономірності розвитку. За допомогою функцій держава реалізує свої завдання та цілі, які стоять перед суспільством чи можуть бути поставлені.

Основні функції держави можна класифікувати таким чином:

1. За соціальним значенням державної діяльності:

а) основні, що характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності. Це, наприклад, функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян;

б) додаткові, що є складовими елементами основних функцій, але сутність держави не розкривають. Так, у складі такої основної функції, як оборона країни, можна виділити низку допоміжних: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням та ін.

2. За сферами діяльності функції поділяються на:

а) внутрішні функції, що здійснюються в межах даної держави та виражаються в її внутрішній політиці, а саме: регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона та раціональне використання природних ресурсів;

б) зовнішні функції, що забезпечують здійснення зовнішньої політики держави. Це такі функції: оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва.

3. Державні функції з точки зору тривалості їх здійснення у часі поділяються на:

а) постійні функції, що здійснюються протягом усього часу існування держави. Це оборона країни, охорона правопорядку;

б) тимчасові функції, що здійснюються протягом певного періоду існування держави.

Можливий розподіл функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються. Відповідно до цього функції поділяються на економічні, політичні, гуманітарні.

Слід зважити на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу - світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії

2. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ДЕРЖАВНОСТІ

Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.

Основною класифікацією держав є їх розподіл та об'єднання за типами. Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства. Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні.

Рабовласницький - це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства.

Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення - у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації - монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька).

Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин. Феодальне право - жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми.

Буржуазна держава та буржуазне право виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:

- феодальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави у суспільне життя;

- цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

- зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;

- множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка), зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин.

Соціалістичному типу держави і права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства.

Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.

Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.

Суттєвою рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних прав людини.

Держава і право у різних народів формувалися не однаково. Наприклад, класично із класових протиріч всередині родового суспільства виникли держава і право у Стародавніх Афінах.

На Стародавньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство - общинне "чиновництво", яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади.

Східні держави - деспотичні монархії - не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі, засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб. Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом. Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Loading...

 
 

Цікаве